Христина Алчевська – педагогиня, організаторка народної освіти для дорослих, засновниця безкоштовної жіночої недільної школи в Харкові, меценатка, письменниця, громадська діячка. В епоху, коли від жінки чекали лише бути «прикрасою дому» та доброю господинею, вона обрала інший шлях. Христина не просто здобула освіту всупереч тогочасним канонам – вона зробила освіту доступною для тисяч українських жінок, незалежно від їхнього віку. Саме вона заклала фундамент навчання дорослих, довівши: вчитися ніколи не пізно.
Шлях великої педагогині до знань почався... під дверима. Христина Данилівна Алчевська (у дівоцтві – Журавльова) зростала в часи, коли вважалося, що дівчинці освіта ні до чого. Поки її братів за п’ять карбованців навчав грамоти семінарист, маленька Христина таємно підслуховувала кожне слово, кожну літеру та правило. Дівчинка була надзвичайно здібна, тож почала писати й читати навіть раніше за них. Але мусила це приховувати. На жаль, ні закінчити школи, ні отримати бодай якийсь офіційний документ про освіту Христині не вдалося, попри її знання й ерудованість.
Понад усе вона мріяла стати вчителькою й дати іншим жінкам те, чого була сама позбавлена, – освіту, можливість мати вибір. Про це вона пізніше й писала у листі до Івана Франка: «Кажуть, у кожної людини є свій пункт божевілля. Моїм пунктом була думка навчити грамоті якомога більше жінок. Мені здавалося завжди, що чоловік набагато щасливіший у цьому. Що стосується жінки, то живуть упередження проти її освіти, починаючи з хати і закінчуючи палатами».
У 19 років дівчина починає друкувати свої статті у революційній газеті «Колокол» під псевдонімом «Українка». Вона закликає жінок вчитися самим і навчати людей в народних школах. Одна зі статей потрапила на очі заможному харківському підприємцю Олексію Алчевському. Йому сподобався прогресивний підхід авторки. Олексій написав їй листа. Вона відповіла. Так почався роман у листах, який згодом переріс у справжнє кохання.
Олексій і Христина Алчевські. 1860-ті роки. Фото: genderindetail.org.ua
За рік після знайомства, у 1862-му, закохані одружилися. Чоловік Христини був великим промисловцем і банкіром – одним із засновників Харківського торговельного банку, третього за значенням у російській імперії, засновником Земельного та Іпотечного банків, очільником біржового комітету та власного торгового дому. Також Олексій успішно займався сільським господарством, металургією. Пізніше заснував на Донбасі не тільки гірничо-промислові товариства й металургійні заводи, а й місто Алчевськ.
Олексій Алчевський тісно спілкувався з харківським культурно-освітнім товариством «Громада» – українською інтелігенцією, яка захоплювалася народницькими ідеалами, зокрема, просувала ідею освіти для народу. Долучилася до товариства й Христина.
У 1862 році Христина Алчевська заснувала власну Харківську приватну жіночу недільну школу, якої не було до цього часу в Російській імперії. Вечорами у власному будинку вона проводила заняття з ученицями в групах із 10–12 осіб та викладала українською мовою. У них навчалися діти і дорослі. Заняття відбувалися по неділях і у вихідні. Але до школи Алчевської приймали тільки дівчат і жінок від 14 до 45 років. «Справа велася потай, крадькома від начальства. До того ж, недільні школи були під підозрою, на них лежала як би опала», – нотує вона у щоденнику. Вже через місяць міністерство внутрішніх справ забороняє ці навчальні заклади. Офіційна причина: «Ведеться навчання, спрямоване на розвінчування релігійних вірувань, поширення соціальних уявлень про право власності і навіть обурення державою».
Алчевська у школі в Харкові. Фото: ukrainky.com.ua
Христина Алчевська переходить у підпілля. У власній квартирі приймає півсотні учениць кількома групами. Допомагають три вчительки. 14 липня 1864 року виходить нове «Положення про початкові училища». Недільні школи знову узаконені. Але до них ставлять суворі вимоги. Потрібно отримати купу дозволів від державних органів, обмежити програму викладання до Закону Божого, читання, письма, основ арифметики і малювання, уникати української мови.
Кілька місяців викладає у школі Харківського товариства грамотності. Згадує той період: «Начальниця – жінка досить обмежена. Головною її турботою було питання: "Де поставити шафу?". Зібрання були нудними. Вчительки мовчали, начальниця говорила все, що збреде в голову. Склад вчительок не менш невдалий: одна вчила тільки у рукавичках і під вуаллю, інша – працювала лише заради своїх дітей, третя – дозволила собі обізвати учениць "дурепами". Все це мені боліло, але старалася не падати духом. Після зібрання, на якому один педагог висловився про непридатність жінок-викладачів і про необхідність їх заміни учнями педкурсів, я відповіла: ми створимо школу і докажемо, що жінка здатна працювати».
Відсутність належного приміщення та вчительського диплома в Христини Данилівни перешкоджають легальному існуванню школи. Посилання на восьмирічну педагогічну діяльність не допомогли. «Думка, що від кожного мого слова залежить "бути чи не бути" школі, якось боляче тиснула на мене…», – говорила Х. Алчевська
Згодом Христина Алчевська екстерном складає в Петербурзькому університеті іспити з російської мови, Закону Божого та арифметики. Отримує диплом, а з ним – і право викладання.
22 березня 1870 р. у 29 років Христина Алчевська офіційно відкриває Харківську недільну школу в будівлі Першого повітового училища. Почесною попечителькою школи стала Ганна Вернадська, майбутня мати академіка Володимира Вернадського. А вже згодом, у 1896 р., школа переїхала у нове власне приміщення вартістю 50 тис. руб., побудоване на кошти Олексія Алчевського. Це було вісім кімнат, великий зал, кімнати для музею і бібліотеки. У книзі «Піввіковий ювілей» Христина Данилівна зазначала: «Це єдина недільна школа, яка розташована у власному будинку. Розміри будівлі дали можливість значно збільшити набір учениць». Нині – це корпус Харківського обласного художнього музею.
Христина Алчевська з коллегами. Фото: ukrainky.com.ua
Ще до початку навчального процесу прийнятих до школи учениць розподіляли на групи, враховуючи їхній вік, загальну підготовленість, володіння елементами читання й письма. Так, за віком учнів поділяли на малолітніх (10–12 років), підлітків (13–15 років), дорослих (від 16 років); за рівнем підготовки – на неписьменних, напівписьменних (вміють тільки читати), малописьменних і письменних. Такий розподіл здійснювався одночасно за двома зазначеними критеріями. Вчилися по неділях і вихідних з 10:00 до 14:00. Навчальний рік тривав 30–35 днів. Окрім офіційно дозволених предметів, викладали українську історію, географію, фізику, анатомію, хімію, природознавство, гігієну, правознавство, навчали надавати першу медичну допомогу в разі нещасних випадків.Уже в перший навчальний рік офіційного існування школи в ній безкоштовно навчалося близько 100 учениць і працювало 22 викладачі.
Харківська жіноча недільна школа була не просто закладом освіти, а справжнім методичним центром. Христина Алчевська запровадила революційну для XIX століття практику ведення педагогічних щоденників, читання й обговорення їх на зборах. Це не були сухі звіти. У цих записах учителі аналізували та оцінювали власну роботу, настрій, досвід навчання й викладання, а на щотижневих зборах ці записи ставали предметом спільного аналізу. Алчевська вірила: те, що пропустила одна викладачка, помітить інша. Такий «колективний розум» дозволяв постійно вдосконалювати методи навчання. Результати цієї унікальної роботи Христина Данилівна відкрито публікувала в річних звітах, що уміщували докладну та цікаву інформацію про шкільне життя й проблеми, з якими стикалися педагоги, а також характеристики учнів і вчителів. Христина Алчевська відстоювала ідею загального безплатного початкового навчання.
Як послідовниця вчення видатного педагога Костянтина Ушинського, Христина Данилівна рекомендувала застосовувати звуковий метод навчання грамоти, метод пояснювального читання й бесіди з використанням наочного матеріалу. Беручи до уваги діяльність таких прогресивних педагогів, як Я. Коменський, К. Ушинський, М. Пирогов, Х. Алчевська вважала наочність одним із провідних принципів навчання та широко практикувала його на уроках і виховних заходах. Поступово з наочних матеріалів (таблиць, картин, альбомів, історичних та географічних карт, манекенів, чучел тощо) було створено шкільний музей наочних посібників, який був єдиним на теренах тогочасної російської імперії. У 1896 р. музей налічував 434 експонати, причому були посібники, спеціально виготовлені для цього музею.
Заняття з Христиною Алчевською в Харківській гімназії. Фото: genderindetail.org.ua
Харківська недільна школа ніколи не була закритою системою. Як керівник, Христина Алчевська розуміла: професійне зростання неможливе без обміну досвідом та зовнішньої оцінки. З перших днів школа стала «відкритим майданчиком» для всіх, хто прагнув реформувати освіту.
Микола Корф. Фото: muzey-dokm.pp.ua
У 1870–1871 роках школу відвідав легендарний педагог-методист Микола Корф. Його цікавила правда: чи не є цей заклад черговим «паперовим проєктом»? Побачене вразило методиста. У своїй праці «Наша шкільна справа» Корф резюмував: «Харківська недільна школа зробила великий крок уперед; із школи грамотності… перетворилась у повну елементарну школу, яку варто відвідати кожному, хто хоче бачити на ділі застосування кращих методів навчання з усіх предметів елементарного курсу».
Уже в 1870-х роках у школі з’явилася власна бібліотека та були розроблені спеціальні правила користування нею. Згідно з ними з перших днів діяльності книгозбірні запроваджено чіткий порядок видачі й прийому літератури. Щоб визначити придатність книги для читання та з'ясувати її переваги й недоліки, працівники бібліотеки після повернення видання обов'язково проводили бесіди з читачами.
Книжки добирали дуже ретельно, на основі бесід з ученицями, а згодом навіть виникла окрема комісія з розгляду нових книг. Однією з головних заслуг дослідниці було впровадження експериментального методу вивчення читачів та започаткування нового терміна у бібліотеко- та бібліографознавстві – «читачезнавство», який і сьогодні використовується бібліотечними фахівцями. В листі до Л. Толстого Христина Данилівна розповідала: «Перш ніж книжка надходила до читачів, її рецензували, а рецензії заслуховувалися на педагогічному засіданні. Після того, як книжку прочитали учениці різного віку й різного розвитку, вчителі з’ясовували, чи сподобалось їм прочитане, що вони зрозуміли. Все це занотовувалося в шкільних зошитах». На основі численних відгуків був укладений покажчик книжок для народного й дитячого читання «Что читать народу?» в трьох томах (1988–1906).
Покажчик «Что читать народу?». Фото: uain.press
У покажчику популяризувалися не лише твори російських авторів, а й Т. Шевченка, І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, І. Франка, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, П. Грабовського, В. Стефаника, М. Коцюбинського, Лесі Українки. У ньому було зібрано понад чотири тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів (учителів, викладачів, професорів та просто читачів) на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. У третьому томі «Видання для народу українською мовою» рекомендували твори саме українських письменників та 300 найвідоміших українських пісень. Тритомник «Что читать народу?» Х. Алчевської перевидавався 18 разів і став настільною книгою для педагогів всієї російської імперії.
На Паризькій всесвітній виставці 1889 року журі педагогічної секції присудило покажчику «Что читать народу?» найвищу нагороду та удостоїло вчителів Харківської недільної школи двох золотих і двох срібних медалей. Зараз з покажчиком можна ознайомитись онлайн.
Христину Алчевську було обрано віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти. Харківська приватна жіноча недільна школа також брала участь у міжнародних виставках в Антверпені, Чикаго, Брюсселі й Парижі.
Перший том покажчика «Что читать народу?». 1888 р. Фото: ukrainky.com.ua
З метою поширення інформації про діяльність недільних шкіл у журналі «Русская школа» протягом 1897–1907 рр. існувала рубрика «Хроніка недільних шкіл». У ній було опубліковано понад 180 матеріалів, присвячених питанням становлення й розвитку справи освіти дорослих, обміну досвідом, популяризації ефективних форм і методів навчання. Матеріали редагувала Х. Алчевська.
Харківська приватна школа Христини Алчевської прославилася в Україні і далеко за її межами цілою низкою спеціально підготовлених і виданих посібників для навчання дорослих. Одним із найпомітніших є тритомне видання «Книга взрослых» (1899–1900) – перший в історії вітчизняної народної освіти посібник для читання, складений з урахуванням специфіки навчання дорослих та розрахований на три роки навчання. У ньому було все – від історії до фізики. Над його підготовкою впродовж шести років працювала спеціальна комісія із 84 осіб на чолі з істориком, професором Харківського університету Дмитром Багалієм.
Дмитро Багалій. Фото: www.istpravda.com.ua
Вони проаналізували більш як чотири тисячі творів з різних галузей. При цьому вперше була врахована специфіка навчання саме дорослих. Книга для першого року навчання призначалася для учнів, котрі закінчили букварний період. У ній надруковано науково-популярні матеріали з етнографії, природознавчої й географічної тематики та художні твори: оповідання, вірші, байки, прислів'я, приказки, пісні тощо. У книзі для другого року навчання матеріли розміщено за розділами: ботанічний, зоологічний, історичний, літературний. До третього випуску, крім попередніх, увійшли розділи з фізики, хімії, гігієни й правознавства. Найбільший у посібнику був літературний розділ, загалом у ньому вміщено (повністю чи уривками) 175 художніх творів українських і російських письменників. Посібником користувалися учні не тільки недільних шкіл, а й ремісничих і початкових училищ, читачі учительських і народних бібліотек та читалень. З 1899-го по 1917-й роки книга перевидавалася сорок разів. Тобто стала бестселером.
Посібник «Книга взрослых». Фото з відкритих джерел
У 1885 році Христина Данилівна разом із педагогами школи розробила методичний посібник «Программы по всем предметам обучения в воскресной школе для взрослых и малолетних учащихся», який витримав чотири видання та слугував орієнтовним взірцем для інших недільних шкіл.
Алчевська також активно студіювала праці з педагогіки та впроваджувала розробки, які їй здавалися найвдалішими. Так уроки доповнилися методами бесіди і пояснення, а граматику почали викладати звуковим методом (як це, власне, відбувається й нині). Фактично Христина Алчевська заклала підвалини структури шкільного уроку в сучасній українській школі.
Від початку 80-х років ХІХ століття школа Христини Алчевської перетворилася на своєрідний методичний центр початкової освіти дорослого населення в Російській імперії.
Станом на 1871 рік у школі навчалося вже 154 учениці, працювало 24 педагогині й педагоги, а навчання відбувалося з 10-ї по 14-ту годину.
А вже у 1893 році кількість учениць школи перевалила за три сотні, вісім кімнат повітового училища для неї стали затісними, і Алчевська вирішила розширити школу, присвоїти їй статус гімназії та нарешті мати власне приміщення.
На будівництво витратили 50 тисяч карбованців, а будівлю передали у власність школи – і це був один такий прецедент на всю Російську імперію. Ця школа проіснувала до 1919 року, її штат нараховував 100 вчителів, а закінчило її в різний час 17 тисяч жінок і дівчат.
 |
 |
Фото: vechirniy.kyiv.ua
Загалом усе це сприяло всебічному поліпшенню справи освіти населення. Тому у 1879 р. на власні кошти педагогиня відкрила однокласну земську школу в с. Олексіївка на Катеринославщині (нині – с. Олексіївка у Перевальському р-ні на Луганщині). «Мотиви, завдяки яким, я бажала відкрити не приватну школу, а земську, були такі: мене може не бути, між тим, земство, як представник місцевої інтелігенції, підтримає навчальний заклад (школу), побудований в зручному кам'яному приміщенні, з достатньою кількістю наочних посібників та укомплектований бібліотекою…»
Будівлю школи в Олексіївці звели повністю на гроші Алчевських, і Христина стала її попечителькою. Від початку школа задумувалася як однокласна і, за свідченнями очевидців, «більше нагадувала будинок культури, ніж школу».
Алчевська у школі в Олексіївці. Фото: ukrainky.com.ua
Практичний досвід роботи в цій школі вона розкрила в праці «История открытия школы в деревне Алексеевке Михайловской волости» (1881), яка зберігається у фонді Державної науково-педагогічної бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського.
Олексіївка стала місцем, де народницькі й просвітницькі ідеали Алчевських якщо не розбилися вщент, то суттєво надщербилися об реальність українського села. Учнів ніяк не вдавалося привчити до дисципліни, прищепити їм бажання вчитися, і вчителі, які теж спочатку працювали в школі на громадських засадах, один за одним почали звільнятися. У 1887 році Христина Алчевська познайомилася з українським письменником, лексикографом і педагогом-ентузіастом, «батьком» українського словника – Борисом Грінченком та з його дружиною Марію, теж педагогинею та перекладачкою. Алчевська запросила родину Грінченків до Олексіївської школи, виділила їм окремий будинок, встановила вчительську платню в 300 крб і ще 100 зверху та дала майже повну свободу у викладанні й наповненні уроків.
У 1876 року виходить Емський указ, що забороняє навчання українською. Школа Алчевської змушена повністю перейти на російську мову викладання аби не потрапити в немилість влади.
Через цей непростий вибір вона свариться з Борисом Грінченком. Христина, як патріот, розуміла і підтримувала Грінченка, який закликав її не відмовлятися від української. Але як організатор – не могла поставити свій заклад під удар, що означало покинути справу усього її життя. «Хоч і не вкраїнська була школа в Олексіївці, та все ж, отримавши освіту, школярі в ній знали, що вони українці, знали історію та географію України, знали про тяжке, безправне становище України, знали про Галичину, напевне більше, ніж тодішній пересічний українець-інтелігент. І свої знання вміли висловити путящою українською мовою», – писав Борис Грінченко.
Як потім згадувала сама Христина Алчевська, вона вирішила хоча б російською мовою, але надати освіту якомога більшій кількості жінок. Лише згодом, у своїх мемуарах Алчевська зізналася: попри царську заборону, протягом усіх років у її школі звучали українська мова, українська пісня та українські вірші.
Недільні школи в Харкові й Олексіївці були далеко не одинокими освітніми проєктами Алчевських. Вони систематично жертвували кошти на діяльність безлічі навчальних закладів та ініціатив, як-от Гірничий інститут у Катеринославі (нині – м. Дніпро), Харківський сільськогосподарський інститут, Сумська й Харківська публічні бібліотеки та багато інших. Завдяки Торговому банку та успіхам у гірничій і агропромисловій галузях, родина зосередила у своїх руках колосальний ресурс – близько 4 мільйонів карбованців. У перерахунку на сучасні гроші це – вражаючі 400 мільйонів доларів США.
За гроші Алчевських освіту на Сході України отримали 17 тисяч жінок – величезна кількість на ті часи.
Невід'ємною частиною просвітницької діяльності Х. Алчевської було послідовне й цілеспрямоване пропагування художньої літератури та книги взагалі. Вона була частиною інтелектуальної еліти свого часу, підтримуючи зв’язки з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Левом Толстим та Федором Достоєвським й іншими видатними діячами української та російської культури. Усе життя Христини Данилівни, її освітня й педагогічна діяльність пов'язані з постаттю Т. Шевченка. Попри офіційні заборони, Алчевська у своїй школі використовувала твори Кобзаря для навчання читанню та декламуванню віршів. У її садибі було споруджено перший у світі пам'ятник Тарасу Шевченку. У 1897 році Олексій Алчевський замовив його у відомого скульптора Володимира Беклемішева, вихідця з Катеринославщини. Зараз мармуровий бюст Кобзаря з садиби Алчевських зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві. А 2-ге Харківське повітове міське училище, попечителем якого була Х. Алчевська, стало також першим навчальним закладом у росії, котрому було присвоєно ім'я великого поета.
Пам’ятник Т. Шевченкові в харківській садибі Алчевських, встановлений 1899 р. Фото: genderindetail.org.ua
Економічна криза 1899 року стала початком кінця бізнес-імперії Алчевських. Відмова держави у позиці Олексію Алчевському багато в чому виглядала як помста – за його українську позицію та «зухвале» встановлення пам’ятника Шевченку. Давати раду з фінансовими труднощами родині було дедалі важче. 7 травня 1901 року Олексія Алчевського знайшли мертвим на залізничних коліях. Обставини його загибелі не з’ясовано досі. Цей удар міг стати фіналом і для освітньої справи Христини Алчевської. Проте, втративши чоловіка та статки, вона не втратила сенсу життя. Наступні 20 років Христина Данилівна провела у боротьбі – з боргами, з владою, з обставинами, але так і не дозволила школі закритися.
З 1902 року Алчевська активно друкувалася в періодиці: публікувала педагогічні праці (зокрема, «Полгода из жизни воскресной школы»), літературознавчі розвідки, доповнювала «Книгу взрослых».
Мемуари Х. Алчевської «Передумане й пережите». Фото: uain.press
У 1912 році світ побачили мемуари Христини Алчевської «Передумане й пережите». Це була не просто сповідь, а маніфест любові до України, яку вона плекала в серцях своїх учнів та власних дітей. Окрім гарних справ, подружжя Алчевських залишило після себе й напрочуд успішних шістьох дітей: Дмитра – кандидата природничих наук, Івана – оперного співака, Миколу – педагога та громадського діяча, що створив перший буквар для дорослих українською мовою, Григорія – композитора, Ганну, яка мала педагогічний талант та допомагала викладати в жіночій недільній школі. І, нарешті, Христина Алчевська-молодша, певно, найбільш відома серед усіх шістьох. Вона стала поетесою, перекладачкою і педагогинею, активно просувала «європейський український націоналізм», мала зв’язки з підпіллям, виховувала проукраїнську молодь. Христина залишила автобіографічні спогади про родину й загалом величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), яка зараз зберігається у національних бібліотеках.
Родина Алчевських, 1880-ті роки. Фото: pereiaslav.city
Родина Алчевських мала вплив, кошти і визнання, але замість накопичення розкоші вони обрали шлях служіння суспільству. Замість множення власних статків Алчевські множили знання тисяч людей.
Христина Алчевська пішла з життя у 1920-му, залишивши по собі лаконічний, але величний напис на надгробку в Харкові: «Просвітителька народу». Її історія закарбована у медалях Паризької виставки та сторінках «Книги дорослих», що нині зберігаються у Національному музеї історії України.
«Слово "народ" і його просвіта завжди були для мене тим кумиром, котрому я поклонялась, і моя скромна шкільна справа завжди здавалась мені найважливішою справою у світі».
Христина Алчевська
Могила Христии Алчевської у Харкові. Фото: libr.dp.ua
Джерела:
Іващенко В. Педагогічна діяльність Христини Алчевської та її роль у розвитку української освіти в документах із фонду Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського [Електронний ресурс] / Віра Іващенко, Руслана Палійчук // Вісник Книжкової палати. – 2014. – № 7. – С.1–4. – Режим доступу : https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/166126/1/%D0%B0%D0%BB%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.pdf. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 23.08.2026.
Ніколайчук І. Христина Алчевська: більше освіти за будь-яку ціну [Електронний ресурс] / Ірина Ніколайчук // Гендер в деталях : [вебсайт громад. проєкту]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/zhinky-yaki-toruyit-novi-shliachy/hrystina-alchevska.html?fbclid=IwAR0hw-pVV_Ya_24UJybuOiwknx7D2D1E289DurZPYvieYmRS57C4lFrYQa8. – Назва з екрана. – Дата публікації : 15.06.2021. – Дата перегляду : 23.08.2026.
Смольницька О. Христина Алчевська (старша) – українка, просвітниця, лідер [Електронний ресурс] / Ольга Смольницька // Український інтерес : [всеукр. громад.-політ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uain.press/blogs/hristina-alchevska-starsha-ukrayinka-prosvitnitsya-lider-790066. – Назва з екрана. – Дата публікації : 16.04.2026. – Дата звернення : 24.08.2026.
Шапаренко В. Христина Алчевська – дружина українського мільйонера, просвітниця, засновниця першої жіночої школи та поборниця української освіти [Електронний ресурс] / Вікторія Шапаренко // Українки. Жіноче онлайн-медіа : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://ukrainky.com.ua/hrystyna-alchevska-prosvitnyczya-ukrayinskogo-donbasu. – Назва з екрана. – Дата звернення : 23.08.2026.
