Всесвітньо відомий історик і просвітянин Михайло Грушевський вважав їх предками українського народу. Вчені археологи їх вважають представниками Пеньківської археологічної культури. За Йорданом, вони жили між Дністром і Дніпром. За словами візантійського історика Прокопія (490—562 рр.), їх оселі були побудовані на сході Азовського моря. В. Сєдов припускав, що вони були слов'янами, які увібрали в себе залишки скіфського та сарматського етносів Північного Причорномор'я. Так! Ви, напевно здогадалися, нині ми розповідатимемо про великий і могутній союз слов’янських племен під загальною назвою АНТИ.
Етимологія назви міжплемінного союзу, певно, походить з тюркської «ant», що означає «клятва», або ж з монгольської «ans» («anda»), що перекладається як «побратим».[3.]. Мирослав Попович вважає, що слово «Анти» є іранського походження і означає «Ті, котрі проживають на околиці, на рубежі». [5.]. Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. У літописах навіть збереглися імена відомих антів, а саме: візантійський полководець слов’янського походження Всегорд, начальник фракійських військ ант Анагаст, чи то голова Дунайської провінції Східної Римської імперії Хвалибуд, знаними залишились і антські князі Бож і Межамир. Ну, як? Ці імена Вам нічого не нагадують?! Так-так! Подібні імена часто і густо зустрічатимуться в літописах Київської Русі.
Серед археологічних знахідок, які є пам’ятками антів, в своїй переважній більшості. прикраси до одягу та кінської збруї зі срібла та бронзи. Чимало прикрас виготовлялося антами з благородних металів: золота та срібла. [2.].
Майстерність антів у виготовленні слов’янських фібул викликало щиросердне захоплення серед мешканців Візантії та Риму. Як стверджують мистецтвознавці, центр виробництва фібул з виїмчастою емаллю знаходився у стародавньому Києві. Також на згадку про себе анти залишили скарби із золотих та срібних прикрас, про це свідчать розкопки поблизу населених пунктів Перещепине та Підгороддя. [2.].
Основою господарства антів було землеробство. Також анти не нехтували риболовлею та мисливством. Найбільшим металургійним центром представників пеньківської культури – антів – був Гайворонівський. Там же була зосереджена і розвинена мережа ковальських майстерень. Як стверджують історики, ковальство у антів було поставлено на високому, як на той час, рівні. Ковалі виготовляли металеві плуги для орання землі, мечі та металеві наконечники для стріл та списів. Наконечники списів типові для слов'ян VI–VII ст. — ланцетоподібні з масивною втулкою і коротким вістрям, довжиною 25–30 см. Серед наконечників стріл переважають масивні трилопатові вістря, які передбачають використання потужних складних луків. [1.].
Тож і військова справа серед антів була в пошані. Недаремно цезар Вілізарій запрошував на допомогу до свого війська в Італії гарно навчених антів-оборонців (536-540 рр.). [4.].
Анти обожнювали сили природи. На шляху просування і перебування антів створювались капища, де в обов’язковому порядку стояли ідоли з каменю або дерева. Гончарство і створення культових керамічних виробів було поставлено на дуже високому професійному рівні. Серед знайдених археологами речей кераміка була представлена перш за все горщиками біконічної форми. Що підтверджує наші припущення про розвиток язичництва серед більшості мешканців міжплемінного союзу. Також трапляються горщики тюльпаноподібної форми і з загнутими до середини кінцями вінця. [2.].
Мистецтво антів ще потребує глибокого дослідження вчених. Але те, що і до нині ювелірні та гончарні вироби антів викликають захоплення серед шанувальників прекрасного, наснажує нас вірити, що об’єднавча сила духу серед антів мала успіх завдяки постійним і послідовним діям керманичів племінного союзу, спрямованих на розвиток культури і духовності населення. І недаремно тривалий час від IV до VII століття нашої ери анти утримували велику територію і були своєрідними захисниками для менш войовничих слов’янських племен, подібно венедів.[6.]. Про мистецтво і міфологію венедів, яка залишилась у генетичній пам’яті краян і до нині, ми розповімо у наступній нашій статті.
Список використаної літератури:
- Абашина Н. С., Козак Д. Н., Синиця Є. В., Терпиловський Р. В. Давні слов'яни. Археологія та історія — Київ: Стародавній Світ, 2012 . — 364 с.
- Винокур І., Телегін Д., Археологія України. — Київ: Вища школа ,1994.. — 318с.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови/Кер. Вид проєкту П.М. Мовчан, В.В. Німчук, В.Й. Клічак. — Київ: Просвіта, 2005. — 1332с.
- Давня історія України,У трьох томах. Том 3.Словяно-руська доба. — Київ: Інститут археології НАН України, 2000. — 709 с.
- Попович М. В. Нарис історії культури України. — Київ: АртЕк, 1998. — 728 с:
- Праслов'яни і слов'яни та походження України [Електронний ресурс] :[текст] // Бібліофонд : [сайт] . — Режим доступу: https://web.archive.org/web/20140514074039/http://bibliofond.ru/view.aspx?id=448747 . —Дата публікації: 13.05.2014. — Дата звернення: 29.07.2024.
