Володимир Гнатюк. Фото : muzei-gnatiuka.te.ua
Феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу,
якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один.
І. Франко
Володимир Михайлович Гнатюк посідає знакове місце в історії вітчизняної науки. Він підніс українську фольклористику до рівня самостійної дисципліни, поєднавши її з етнографією, мовознавством та історією. Під його редакцією та авторством вийшло близько 60 томів етнографічних збірників. Дослідник створив перший всеукраїнський етнологічний центр у Львові і разом з Михайлом Грушевським та Іваном Франком перетворив Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) в академічну установу європейського зразка. Своєю працею та діяльністю у цьому об’єднанні вчений зв’язав Закарпаття, Галичину та Наддніпрянщину в єдиний культурний організм. Як академік і член багатьох європейських наукових товариств, ювіляр репрезентував українську культуру перед світом.
Народився майбутній дослідник у селі Велесневі на Тернопільщині в родині освіченого селянина-дяка, де змалку вбирав багатство народної пісні та казки. Пройшовши шлях навчання в Бучацькій та Станіславській гімназіях, вступив на філософський факультет Львівського університету, де під впливом Михайла Грушевського та Івана Франка остаточно присвятив себе україністиці. Незважаючи на важку хворобу – туберкульоз, отриманий під час однієї з експедицій, – протягом десятиліть виконував обов’язки вченого секретаря НТШ, редагував десятки томів наукових видань та став першим українським фольклористом професійного європейського рівня.
Науковий злет Володимира Гнатюка розпочався з того, що він першим серед галицьких інтелігентів відгукнувся на заклик Михайла Драгоманова допомогти закарпатським українцям, які перебували під загрозою повної втрати національної ідентичності. Звернення, про яке йдеться, було опубліковано Михайлом Драгомановим у журналі «Народ». У цій статті корифей української науки звернувся до галицької інтелігенції з проханням допомогти своїм братам на Закарпатті, які через складні політичні та соціальні умови перебували у стані глибокої духовної та національної кризи. У 1895 році, ще будучи студентом, Володимир Гнатюк вирушив у свою першу подорож Закарпаттям, більшу частину якої пройшов пішки. Обставини були вкрай складними, бо місцева влада ставилася до дослідника з підозрою, вважаючи його «московським емісаром» (особою, яка неофіційно виконує таємне політичне доручення), а в селі Нір-Ачад Володимирові Гнатюку навіть заборонили ночувати, що призвело до фатальної застуди.
Результатом цих мандрівок став монументальний шеститомник «Етнографічні матеріали з Угорської Руси». У цих працях дослідник вперше застосував метод філологічної точності: записував тексти з усіма діалектними особливостями, фонетикою та наголосами, не «підправляючи» їх під літературний стандарт. Він супроводжував кожен запис «паспортом» – даними про час, місце та особу оповідача, а також наводив наукові паралелі з фольклором інших слов’янських народів. Зокрема «Казках з Бачки» Володимир Гнатюк зафіксував унікальний фольклор бачванських русинів (це одна із найдавніших українських діаспор) у тогочасній Югославії, довівши їхнє українське походження через аналіз весільних обрядів та мови. Його записи стали єдиним документом про наявність українського населення в багатьох селах, які згодом були повністю асимільовані.
Володимир Гнатюк. Коломийки.
Фото: djvu.online.
Володимир Гнатюк докорінно змінив ставлення науки до «низьких» фольклорних жанрів. До нього не гідними уваги вважали демонологічні оповідання, а також коломийки через їх, начебто, нижчу художню вартість. Тритомник ювіляра «Коломийки» (понад 8600 текстів) став найбільшою збіркою цього жанру у слов’янському світі. Вчений довів їхню самостійність, вказавши на середньовічне походження жанру. Іван Франко захоплено писав, що це видання дає «широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями і кольорами».
Володимир Гнатюк. Знадоби до української демонології.
Фото: elib.nlu.org.ua.
У праці «Знадоби до української демонології» дослідник розповідає про упирів, вовкулаків, відьом, чарівниць, хмарників, знахарів та ін. Так, відповідно до записів дослідника, домовики (яких у народі також називали хованцями, вихованцями або щасливцями) постають як духи, що приносять господарю багатство та удачу, але вимагають дотримання певних правил, наприклад, чистоти і злагоди в домі. Домовик невтомно працював на господаря: доглядав худобу, крав для нього зерно чи гроші в інших, і навіть міг сам орати поле чотирма волами без погонича. Господар мусив годувати його несолоними стравами (найчастіше кашею), що ставили на горище. Домовик міг з'являтися у різних подобах. Він міг виглядати як маленький хлопчик у червоних штанцях, але з цап’ячими ногами, рогами на голові та файкою в зубах, або як чорне курчатко, або навіть як біла корова. Іноді його описували як маленьку бородату істоту, що світить очима на комині, наче кіт.
Усього у праці «Знадоби до української демонології» вміщено 1575 оповідань про 53 міфічні істоти.
Новаторство Володимира Гнатюка як дослідника полягало у тому, що він подав суто описовий, реальний погляд народу на надприродне. Його праця відкриває нам світ щезників, чугайстрів, мавок та упирів не як казкових героїв, а як частину повсякденного світогляду гуцулів чи бойків.
Ювіляр був «феноменально щасливим збирачем» (за висловом Івана Франка) легенд, казок та анекдотів. Його збірка «Галицько-руські народні легенди» містить сотні сюжетів, багато з яких він відшукав сам під час експедицій. Учений виявив, що багато легенд мають книжне походження, але, потрапивши в народне середовище, вони «одяглися в національні шати».
Особливу увагу Володимир Гнатюк приділяв історичним переказам, зокрема про Олексу Довбуша. Він систематизував матеріали про ватажка опришків: від його дитинства до «вічного життя» у народній пам’яті, зробивши ці записи важливим історичним джерелом.
Фото: uain.press
У праці «Колядки і щедрівки» дослідник уперше об’єднав ці жанри у спільну систему за принципом адресата (господарю, господині, дітям), що дозволило реконструювати архаїчний патріархальний побут українців. Чеські вчені називали цю збірку «епохальним твором», що ставить науковця в один ряд з найбільшими фольклористами світу.
Вагомим внеском у фольклористику стали також «Українські народні байки». Володимир Гнатюк розглядав зібрані байки у руслі світової традиції, наголошуючи на зв’язку звіриного епосу з матеріальними обставинами життя народу та первісними віруваннями. Чеський дослідник Їржі Полівка назвав цю працю найвизначнішим збірником фольклору про тварин, яким не може похвалитися жодна інша слов'янська література.
Не менш важливою є збірка «Гаївки», де вчений науково обґрунтував відмінність гаївок від веснянок, спираючись на критерії часу та місця виконання (виключно під час Великодня на церковному подвір’ї). Володимир Гнатюк систематизував матеріал за змістовими мотивами: від привіту весні до тем соціального гніту (панщини) та любовної лірики. Це видання фактично започаткувало наукове осмислення гаївок як самобутнього явища української культури.
Фото: uain.press
Цікавим аспектом діяльності вченого була його робота в роки Першої світової війни. Перебуваючи в Криворівні, дослідник не припиняв збирацької праці, фіксуючи новітні військові пісні та стрілецький фольклор. Зокрема, записав від солдатів унікальні фольклоризовані версії «Солдатського отченашу», підкреслюючи їхню соціальну загостреність. За свої наукові заслуги Володимир Гнатюк у 1907 році був обраний одним із перших членів Міжнародного союзу дослідників народної прози.
Життя дослідника обірвалося 1926 року, але залишений ним спадок став фундаментом для сучасної етнографії та символом культурної єдності українських земель.
Діяльність Володимира Гнатюка має виняткове значення для сучасної України. Він справедливо вважається одним із провідних архітекторів української національної ідентичності та науки. Дослідник першим на науковому рівні довів єдність закарпатських українців із загальноукраїнським етносом, проаналізувавши їхню мову та звичаї. Його праці стали неспростовним доказом існування українського народу на землях, які століттями намагалися асимілювати сусідні імперії.
Сьогодні, коли територіальна цілісність та історія України знову піддаються атакам імперських міфів, наукова спадщина Гнатюка є надійним щитом нашої державної приналежності. Науковець розглядав українознавство як комплекс дисциплін, що мають не просто фіксувати стан нації, а реалізовувати програму її виживання та розвитку.
Його видавнича діяльність (десятки томів етнографічних збірників) стала тим «золотим фондом», на якому, зокрема, базується сучасна історична пам’ять та культурний код незалежної України. У час російської агресії, що супроводжується масштабними фальсифікаціями, праці Гнатюка служать джерелом історичної правди. Він задокументував унікальність нашої культури ще тоді, коли імперії намагалися стерти саму назву «Україна». Це знання і сьогодні дає нам сили для опору та утвердження нашої держави у світі.
Джерела:
- Глушко М. Етнографічно-фольклористична діяльність Володимира Гнатюка – гідний наслідування почин [Електронний ресурс] / М. Глушко // Вісн. НТШ. – Львів. – 2021. – ч. 65. – С. 74 –80. – Режим доступу : https://ntsh.org/sites/default/files/visnyk_65_site.pdf. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата звернення : 06.05.2026.
- Іванюта І. П. Наукова та громадсько-політична діяльність академіка Володимира Гнатюка в контексті українського національного відродження кінця ХIХ початку – ХХ ст. [Електронний ресурс] / І. П. Іванюта : автореф. дис. … канд. історич. наук : 07. 00. 01. – Чернівці, 2002. – Режим доступу : https://uacademic.info/ua/document/0402U003748. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата звернення : 06. 05. 2026.
