Гончарівка для мене
Кожного дня ми з вами проходимо повз безліч місць, що такі важливі для нас, але не мають конкретного значення для інших. Особливим може стати будь-що: лавка у парку, будівля чи маршрут міського автобусу. А буває і так, що звична для всіх установа, яку суспільство сприймає лише за конкретним призначенням, відіграє в нашому житті надзвичайно важливу роль.
Гончарівка має давню історію, вона знайома кожному мешканцю Херсона. Бібліотека стала місцем, де з’єднуються долі майбутніх сімейних пар, зустрічаються найкращі друзі, підкорюються нові вершини.
До 145-річного ювілею Гончарівки ми вирішили розказати історії про значення книгозбірні у житті її читачів та працівників.
Якщо у вас теж є історії, спогади чи враження, пов’язані з Гончарівкою, пишіть нам на пошту: hounbg@gmail.com. Найцікавіші з ваших розповідей ми опублікуємо!
Читайте історії на цій сторінці або шукайте їх у наших соцмережах із хештегом #Гончарівка_для_мене
Комфорт книгозбірні
На сьогодні бібліотека, на мою думку, відійшла кудись, можливо, на другий план, адже Інтернет тепер доступний для кожного. Кожен може знайти якийсь журнал чи книгу у себе на ноутбуці чи в телефоні у вільному доступі, і саме те, що йому потрібно і подобається. Особисто я зараз не частий відвідувач бібліотек через брак часу. Коли я побувала в бібліотеці Олеся Гончара, у мене з’явилося бажання приходити сюди знову і знову, адже у книгозбірні комфортно. Тут є всі умови, щоб зайнятися самоосвітою чи познайомитися з однодумцями, походити на курси, удосконалити рівень англійської мови, або просто відпочити у релакс-зоні. І взагалі – це просто приємне місце. Гадаю, що прийду сюди ще не раз! :)
Улюблена бібліотека
До книгозбірні я почала ходити ще зі шкільних років. Бібліотеку Олеся Гончара відвідую вже другий рік, і нещодавно я зрозуміла, що це моя улюблена бібліотека. Цьому сприяють не тільки книги, але й люди, які там працюють – бібліотекарі. Саме вони створюють теплу та затишну атмосферу, проводять різні цікаві заходи.
Однією з особливостей Гончарівки є те, що тут можна відвідати ще й різні виставки місцевих художників, фотохудожників та визнаних діячів культури. Також проводяться зустрічі з відомими письменниками та поетами, цікавими людьми.
У бібліотеці Олеся Гончара є багато книг та документів, що допомагають з навчанням. Приваблює ще й те, що бібліотека дає можливість кожному, без винятку, знайти щось собі до смаку, чи то художня література, вірші та оповідання, чи то наукові статті.
Світ зміниться на краще
Особисто мені дуже подобається бібліотека Гончара. Перш за все, мене завжди вражає атмосфера, відчуваю абсолютний спокій. У бібліотеці працюють добрі, талановиті та розумні люди, які дбають про неї, як про рідний дім, і це дуже помітно, адже я дійсно відчуваю себе, наче вдома.
На мою думку, бібліотека має важливе значення для кожної людини, адже недарма кажуть, що «Книга – глибина знань». Отримати нові знання, удосконалити свою особистість, зануритись у атмосферу будь-якого століття, будь-якої життєвої історії – все це можливо в бібліотеці.
Мене дуже вразило, що в бібліотеці зберігається пам’ять про нашого земляка Романа Набєгова, який загинув в Іловайському котлі, адже наступні покоління повинні знати свою історію і своїх героїв.
Бажаю мешканцям нашого міста частіше відвідувати бібліотеку, і світ зміниться на краще!!!
Нова книжка – це завжди таємниця
Мабуть, важко знайти людину, яка б не любила книжки. Вони – наші друзі й порадники. Кожна нова книжка – це завжди таємниця, це знайомство з цікавими героями, які залишають відбиток у нашому подальшому житті. З одних героїв ми беремо приклад, з інших – навпаки, не хочемо повторювати їх помилки чи спосіб життя.
У місті Херсоні є багато бібліотек. Мені пощастило відвідати всі. Але найбільше враження на мене справила бібліотека ім. Олеся Гончара. Бібліотека є великою та просторою, приваблює своїм зовнішнім виглядом. Тебе зустрічають привітні та усміхнені працівники, які із задоволенням допоможуть у вирішенні будь-яких питань. Тут ти можеш знайти книгу на будь-який смак та за жанром, який найбільше подобається тобі. Мені дуже сподобалося перебувати у цій бібліотеці, і я впевнена, що ще обов'язково завітаю сюди.
Вікторія, студентка факультету філології та журналістики
Херсонського державного університету
Де знайти речі, про які ви й гадки не мали
Я приїхала до Херсона з іншої області і, мабуть, перше, з чим нас познайомили на екскурсії – це бібліотека ім. Олеся Гончара. Перше, що мене вразило, це її розмір: величезна будівля на березі Дніпра відразу привертала до себе увагу. Але я не думала, що вона справді така велика, коли опинилася тут вперше!
Як тільки я зайшла всередину, мене овіяло диханням книг! Неймовірна кількість відділів, різноманітних інтерактивних квестів, завдань, величезна картотека – все це дуже зацікавлює і заохочує до співпраці із цією сучасною бібліотекою.
Кожен відділ має свою цікаву історію. Іноді тут можна знайти речі, про які ми навіть і гадки не мали! Історичні документи, яким більше 100 років, мініатюрні видання, які неможливо читати без спеціальних приладів, інноваційні технології (3D-принтер, 3D-ручка тощо), фотовиставки, і взагалі, неймовірна кількість книг не можуть залишити молодь байдужою. Тут є все для розвитку і самовдосконалення. Раджу кожному побувати тут, і не один раз.
Валерія, студентка факультету філології та журналістики
Херсонського державного університету
Атмосфера, що налаштовує на серйозність
Бібліотека – дивовижне місце, в якому зібрано безліч культурних надбань людей. Це місце намагається надати широку інформацію громаді про свої послуги, книжковий фонд, масові заходи. У бібліотеці ім. Олеся Гончара більш за все варто відмітити бібліотечні фонди: вони впорядковані, очищені від застарілої інформаціїї та відкриті для користувачів. Наявно безліч книжкових виставок, тематичних полиць, викладок літератури. Не рідким явищем є надходження нової літератури, яка представлена на нових стендах.
У бібліотеці Гончара атмосфера приміщення – духовності та книг – налаштовує на серйозність, високу мораль і спрагу знань. На стелажах мирно відпочивають чудові книги, які очікують свого читача, сподіваються, що від них люди зможуть набратися знань, премудрості, розширити свій кругозір.
Серцем бібліотеки є читальна зала, де в тиші можна посидіти та спокійно почитати книги, пресу, переглянути сторінки енциклопедій. Саме тут людина стає духовно кращою.
У цей храм знань слід йти психологічно готовим підкоритися добрим книгам, інакше чарівні емоції від книг пройдуть повз. Час у бібліотеці летить стрімко, збагачуючи наш внутрішній світ.
Альона, студентка факультету філології та журналістики
Херсонського державного університету
Я і бібліотека
Херсонська обласна бібліотека ім. Олеся Гончара – це місце, де завмирає час. Гончарівка знайома кожному херсонцю, адже саме тут студенти, діти, дорослі здобувають і покращують свої знання.
Коли тільки заходиш до бібліотеки, то відразу відчуваєш, як усе дихає спокоєм. Тут неймовірна кількість захоплюючих книжок, які хочеться прочитати. Адже читаючи книгу, тут ми збагачуємо кругозір і більш глибоко відчуваємо наш світ. Але Гончарівка асоціюється не тільки з навчанням, але й місцем для проведення дозвілля.
У Гончарівці привітні, усміхнені працівники, які завжди раді бачити нового читача, який прийшов покращувати свої знання і дізнаватися щось нове. Тут завжди готові допомогти тобі з вибором книги, допоможуть з матеріалом для курсової або дипломної роботи, а це дуже важливо для студента.
Для мене похід до Гончарівки – це приємне відчуття. Тут я отримую неймовірні враження. У бібліотеці відчувається якась особлива надійність і відразу покращується настрій.
На мою думку, кожен херсонець повинен обов’язково завітати в обласну бібліотеку ім. Олеся Гончара і просто відпочити серед високих стелажів із книгою в руках.
Катречко Анастасія,
студентка факультету філології та журналістики
Херсонського державного університету
Спілкування з книгою
Навіщо потрібні бібліотеки? Особливе враження, яке не передати ані словами, ані образами, з’являється в мене тільки в двох випадках – коли я потрапляю до театру й коли заходжу до бібліотеки ім. Олеся Гончара. Тут особливий запах – запах бібліотеки. А ще тиша, яку не сплутаєш з іншою тишею. Тиша бібліотеки і тиша, наприклад, порожньої кімнати зовсім різні... Здається, що я вигадую? Ні, я просто багато часу проводжу в бібліотеці – і знаю її дуже добре.
Гончарівка – не просто приміщення, де зберігаються книжки. Це особливий простір, з особливою енергетикою, настроєм, затишком. Ніщо не може замінити спілкування з книгою, обмін інформацією та емоціями. Так, саме обмін. Бо той, хто вважає, що книга говорить, а ти лише слухаєш, той помиляється. Це справжнісінький діалог. Голос читача не менш важливий, ніж голос автора. Зараз зазвичай читають книги в електронному вигляді – так, спілкування з текстом відбувається, але втрачається спілкування з книгою. Бібліотека не тільки надає нам можливість ознайомитись із текстом – цю можливість надає й електронне зібрання творів. Бібліотеку справжню й електронну можна порівняти не тільки з живим і телефонним спілкуванням, це протистояння часто нагадує мені також дорогий ресторан і фаст-фуд. Бібліотека Олеся Гончара – це етика і культура спілкування й споживання, якщо можна так сказати, художнього тексту. Так, бібліотеки втрачають свою популярність, але бібліотека ім. Олеся Гончара ніколи не зникне. Адже це не тільки місце, де можна почитати книги, але й дізнатися корисну для себе інформацію, завітати у безліч цікавих відділів та навіть подивитися фільми у 3D форматі. Тож завітайте до бібліотеки ім. Олеся Гончара, ви не пошкодуєте!
Неочікувана пропозиція
Наша бібліотека – це не лише стрункі ряди книг, тиша читальної зали, зосереджені та вдумливі читачі. Це й різні масові заходи, найгаласливіші та найметушливіші з них – дитячі. Під час останніх новорічних свят колеги з відділу мистецтва запропонували взяти участь у проведенні таких заходів – зіграти роль Вовка на дитячих ранках. Завжди цікаво спробувати себе в якійсь новій справі, ніяк не пов'язаній з минулими заняттями і захопленнями. Наскільки все вийшло – не мені судити, але бачачи радість, яку доставляла наша робота найменшим вдячним глядачам, та відчуваючи з кожною черговою виставою нові позитивні емоції, мені хотілося виходити на нашу імпровізовану сцену знову і знову!
Коли все виявляється навпаки...
Раніше я була в обласній бібліотеці ім. Олеся Гончара всього два рази за запрошенням поетичного клубу. А з жовтня 2015 року стала постійним читачем і слухачем курсів української мови, а потім – клубу «Дивослово».
Чомусь раніше я вважала, що бібліотечна установа – це щось рутинне і застаріле, що це лише сховище старовинних фоліантів, яке цікаве лише науковцям. Але ж все виявилося навпаки. В обласній бібліотеці кипить життя. Тут можна зустріти відомих людей Херсона, побачити виставки творів мистецтва, побувати на концерті.
В кожному відділі працюють уважні люди, скрізь – доброзичлива атмосфера. В холах – зручні крісла, канапи. Навіть можна відшукати затишний куточок і усамітнитися з книгою або поринути в інтернет.
І люди поважного віку, і молоді – всі можуть знайти в Гончарівці те, що їх зацікавить, а також гарно провести вільний час.
Кілька бібліотечних історій, навіяних ювілеєм однієї знайомої бібліотеки
Що таке сучасна бібліотека?
Це центр перетину паралельних світів, машина часу, затишний англійський клуб, майстерня, затишний диванчик або навіть дитячий майданчик.
Місце, де одночасно можна поринути у минуле та заглянути у майбутнє, торкнутися недоторканого і відчути магічне.
Бібліотека. Тут уявні світи оживають... треба бути лише уважним. Десь вирує шторм, десь пізнаються зірки, хтось бореться за життя, а там, за затертими палітурками зароджується кохання, яке живе віками. Слова, слова, рядки, романи, поеми, наукові роботи, історичні хронології, преса, інтернет... що буде далі? А щоб не було, бібліотеки ретельно зберуть все цінне, додадуть до вже зібраних своїх скарбів і будуть далі пливти у світі прогресу, історії та знань у всесвіті людей і для людей.
Першу відому бібліотеку на території Київської Русі було засновано Ярославом Мудрим в 1037 році при Софіївському соборі і нараховувала вона «насчитывало великие тысячи книг на разных языках», але на справді ніхто не знає скільки там було зібрано матеріалів, хто там працював і хто були читачі тієї бібліотеки, але відома одна з древніших порад, яка записана в роботах бібліотеки: «Когда читаешь книгу, не тщись торопливо дочитать до другой главы, но уразумей, о чем говорят книги и словеса те». В бібліотеках зберігають не книги, а мудрість!
Одна з найцікавіших історій про бібліотеки – історія про бібліотеку Івана Грозного. Книги в XV-XVI сторіччі мали дуже велику цінність і, згідно з легендою, велике зібрання книг, як придане, до Москви привезла наречена Івана III Софія Палеолог. Серед книг, нібито, були античні грецькі та латинські рукописи, які розмістили у двох підвалах московського Кремля, і це зібрання постійно доповнювали новими книгами та роботами. А от у XVII сторіччі вже ніяких відомостей про цю бібліотеку не було, можливо, вона загинула у період Смутного часу чи була знищена водою, можливо, була викрадена та вивезена за кордон, а може, й зараз знаходиться десь у підземеллях Москви...
«По следам находок и утрат» Романа Пєрєсвєтова – найзахоплююча книга, яку я читала про пошуки бібліотеки та книгосховища, справжній пригодницький роман про історичні документи.
А взагалі мені пощастило. Нашою сусідкою була бібліотекарка, яка приносили нам неймовірно цікаві книжки. Не просто все підряд, а тематично, продумано, так щоб одна книга підігрівала цікавість до іншої, одна тема переходила в наступну... далі і далі, цікавіше, азартніше.
Х'ю Лофтінг і його казка про доктора Дуліттла перетворювалась в Айболіта, собака Джип – в Авву, порося Джаб-Джаб – в Хрю-хрю, зануда Сара – в Варвару, а туземний король перевтілиться у Бармалея. А казка про Русалоньку була початком цілої низки казок, легенд та історій про море, аж до «Таємниці двох океанів». Я і зараз так читаю, тематично.
З Херсонською обласною універсальною науковою бібліотекою я познайомилась під час навчання в інституті. Тоді ще не було інтернету, в інститутській бібліотеці матеріалу було мало, бо факультет у нас був зовсім новий, тож за книгами ми їздили в обласну, починаючи з перших курсових і аж до дипломної роботи.
Уявіть, тема «Коллективный подряд в свиноводстве» і треба написати вступ – «Роль КПСС в коллективном подряде в свиноводстве». Зараз це смішно й анекдотично, і вираз обличчя бібліотекарки був відповідний – і сміятися хочеться, і не засмієшся, а студенту щось казати треба. Про КПРС в свиноводстві я сама написала так, що керівник аж злякалась, каже: «Де взяли?», відповідаю – в обласній бібліотеці. Погодилась, обласна бібліотека – авторитет!
Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека була заснована 18 червня 1872 року і стала однією з перших загальнодоступних провінційних книгозбірень в Україні.
З 1897 по 1987 рік бібліотека розміщувалася в центрі міста по вулиці 21 Січня у приміщенні, збудованому за проектом академіка-архітектора М. К. Толвінського, а у 1987 році переїхала у нову будівлю на просторні дніпровські береги.
Олександра Яблонська,
бібліотекар КЗ «Скадовська ЦБС»
Бібліотека – дзеркало і джерело духовної культури
«Бібліотека – дзеркало і джерело духовної культури». Доповнюючи слова В. О. Сухомлинського, можна з упевненістю сказати, що сьогодні Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара не тільки регіональний інформаційний центр, а ще й великий центр дозвілля. Приємно, що люди різного віку приходять сюди не лише за книгою, а й поспілкуватись, послухати виступи митців і літераторів, взяти участь у засіданнях читацьких клубів.
Читачем бібліотеки я стала у 60-ті роки. Відтоді постійно користуюсь послугами книгозбірні. Минали роки, на очах читачів змінювалися керівництво і працівники, бібліотека міцнішала, бо кожний із них залишав частинку своєї душі у цьому книжковому храмі для херсонців та гостей міста. Дуже приємно, що бібліотека у 1987 році одержала нове приміщення в центральному парку міста з просторими читальними залами та не втратила, а навпаки – знайшла багато нових вдячних читачів.
Чимало зусиль довелося докласти колективу книгозбірні, щоб, зберігши традиції та використавши інновації, створити в новому приміщенні гармонійну атмосферу книжкового королівства, яка панує в бібліотеці і донині.
Вже багато років поспіль бібліотекарі обласної книгозбірні співпрацюють зі шкільними бібліотеками. Шкільну бібліотеку не можливо порівняти з обласною науковою. Все у нас шкільних бібліотекарей добре: книжковий фонд наповнений, проблем з літературою для школярів, як раніше, зараз немає. Але, на превеликий жаль, підростаюче покоління не тягнеться до книги. Кожного року ми влаштовуємо старшокласникам екскурсію до обласної книгозбірні, і душа радіє, адже велика кількість учнів згодом стає постійними відвідувачами.
Приємно, що під час літніх канікул діти не залишаються на самоті. Активно працює бібліотека і в літній період з пришкільними таборами. Екскурсії бібліотекою, цікаві та змістовні заходи, підготовлені бібліотечними працівниками, стимулюють інтерес дітей до книги і читання, до організації їх дозвілля в дружбі з книгою.
Я вдячна працівникам бібліотеки за кваліфіковану допомогу, щирі поради та доброзичливе обслуговування.
З нагоди 145-річчя заснування книгозбірні хочу побажати вашому колективу добра, щасливих хвилин натхнення, цікавих проектів, вдосталь книг, плідної роботи, невпинного творчого пошуку, реалізації всіх задумів і віри у все найкраще!
3D-моделювання у бібліотеці
Мене звати Данило, і я хотів би розповісти про свій досвід знайомства з Гончарівкою.
Разом з учнями гімназії № 6 я був на екскурсії у бібліотеці Гончара. Нам розповідали про професії, знайомили з відділами та їх діяльністю. Так, у відділі документів іноземними мовами ми дізналися про центр «Вікно в Америку» і побачили 3D-принтер. Я був здивований, що у бібліотеці можна працювати з такою технікою. Хоча я навчаюсь у 6 класі, однак вже пробую малювати, граю на флейті, відвідую гурток судномоделювання. До речі, моя мама, консультант з вибору професії профорієнтаційного центру «DANILA», підтримує мої захоплення. Вона вважає, що я можу бути водієм вантажних машин або дизайнером будівель чи інтер’єрів. Правду кажучи, дизайн мені більше до душі.
З квітня по червень 2017 року у центрі «Вікно в Америку» проходили курси 3D-моделювання. Заняття проводив досвідчений дизайнер Андрій, який уже не один рік розробляє 3D-моделі ювелірних виробів. Я із задоволенням відвідував ці курси; перший у групі розробив власну 3D-модель – модель велосипеда. Пізніше разом із мамою ми зробили логотип профцентру «DANILA». Обидва проекти були надруковані на 3D-принтері центру «Вікно в Америку». З власного досвіду можу сказати, що і на етапі створення 3D-моделі, і на етапі її роздрукування виникають проблеми, про які я не міг навіть подумати. Однак можливість тримати у руках самостійно створену фігурку того варта!
Дякую Гончарівці за сучасні проекти!
Не просто слова...
|
Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гончара – це не просто слова, ХОУНБГ – це правда життя, а саме :
|
Мої перші дорослі кроки з Гончарівкою
Завжди непросто щось радикально змінювати у своєму житті. Але коли тобі 19, ти лише на 3 курсі університету, а вже пропонують серйозну та відповідальну роботу, та ще й за спеціальністю… Відмовитися важко.
Але так само важко було навчатися та працювати водночас. Довгими ночами (але чи такі вони довгі перед екзаменами, коли нічого не встигаєш?) студіювати конспекти, читати товстенні книжки, писати реферати, курсові, нарешті – диплом…
Такими були мої дні: зранку – до університету, потім – біжиш на роботу, працюєш, а ввечері – знову навчання, врешті – безсонні ночі…
Але ж як цікаво було!
Мені пощастило не лише відвідувати заняття в університеті – у той час новому мене навчала і Гончарівка. Перші нерішучі кроки дорослого життя я зробив саме в її стінах. Від цих кроків нас із нею відділяють майже 8 років. Багато чи ні? Зараз здається, що час минув дуже швидко, але ж сталося стільки яскравих та незабутніх подій…
До того морозного березневого дня, поки я не став редактором найпотужнішого інформаційного та культурного центру Херсонщини, я навіть уявлення не мав про те, як і чим живе бібліотека. Були, звісно, деякі стереотипи. Зізнаюсь, у моєму розумінні бібліотека виглядала запорошеним сховищем старезних і важких, нудних та нецікавих книжок (мабуть, як і для багатьох інших). А бібліотекарів я уявляв суворими та злими жінками. Пробачте, колеги, тоді я вас ще не знав ;=).
Тож уявіть моє здивування, коли я, вперше прийшовши на роботу, зрозумів, що працювати мені доведеться не зі старими книжками та папірцями (та мені їх і в університеті вистачало!), але наповнювати та редагувати бібліотечний сайт. Хоча до того моменту я навіть подумати не міг, що бібліотека може мати власний сайт, та ще й цілий портал…
Крім того, Гончарівка відкрилася мені своїми комп’ютерними центрами, неймовірними технічними інноваціями та сучасним обладнанням. І щирими та комунікабельними колегами. Певно, саме завдяки їм я зрозумів, що Гончарівка є місцем, де робота може приносити задоволення!
Перші статті, перші заходи, перші виступи, перші нагороди… Озираючись в минуле, розумію, що багато, ні – дуже багато того, що відбувалося зі мною вперше, сталося саме у книгозбірні.
Бібліотека – не лише аврали та дедлайни (і таке буває, а ви думали, тут лише книжечки на полицях переставляють?). Для кожної людини її офіс – другий дім, для мене – це місце, де на тебе чекають цікава робота та люди, з якими приємно спілкуватися і робити разом велику справу.
Наша книгозбірня – найпотужніший інформаційний та культурний центр, місце для змістовного дозвілля. Жодна бібліотека міста та області не має такого сучасного технічного обладнання. Зараз Гончарівка змінюється з кожним днем. Але незмінним залишається те, що є в ній люди, з якими зручно працювати та приємно спілкуватися.
І хоч було важко спочатку, дякую долі, що звела мене з Гончарівкою. Ніколи не відняти того, що вона зробила для мене: подарувала величезний досвід в осягненні нового, перші перемоги та поразки, цікаву роботу та добрих друзів. І нехай іноді доводиться пити заспокійливі та регулярно лікувати нервовий тик – воно того варте.
Кікоть Владислав,
провідний редактор книгозбірні
Що значить для мого життя бібліотека імені Олеся Гончара
В моєму розумінні бібліотека імені Олеся Гончара асоціюється зі старовинним човном, який пливе в безмежному океані людського життя.
Сів я на цей величний човен, і його блакитні вітрила понесли мене у велику подорож, на зустріч відкриттям. І з тих пір, з того першого дня, я подорожую в цьому великому та безкрайньому океані різноманітних відчуттів: наукових і мистецьких.
Найцікавіше на цьому чудовому човні те, що там можна зустріти та потоваришувати з таким подорожуючим мандрівником, як і я сам. Поділитися своїми думками, поспілкуватися на цікаві теми. Навіть відкрити, як колись, ще в давні часи, Христофор Колумб відкрив Америку, нові та невідані людському розумінню материки.
Неможливо передати, який це великий скарб для людини – бібліотека Гончара. В моєму розумінні вона асоціюється ще й з філософським каменем, який мріяли відкрити тисячі вчених, але не кожному це вдавалося, а тільки тим шукачам, які з великою жадобою та бажанням прагнули віднайти для себе цей камінь мудрості. Той відкривач і мандрівник, який знайде цей філософський камінь, може зробити багато корисного: по-перше, для Батьківщини, по-друге, для своїх співвітчизників і, по-третє, для самого себе.
На мою думку це і є той бажаний результат, котрого повинен досягти кожен мандрівник, подорожуючи на цьому великому човні з блакитними вітрилами. Мандрівник, яким би не був його шлях, завжди знайде для себе щось цінне та корисне на цьому човні імені Олеся Гончара.
Як можна описати цей великий човен? Дуже легко: як і на звичайному човні, який ми можемо побачити в океані, він має вітрила, в які дме сильний вітер; є руль або штурвал, за яким стоїть керманич; матроси – це працівники бібліотеки, а ми – відвідувачі – мандрівники. Там є каюти, де ми можемо відпочити, залишитись зі своїми думками та відновити свої сили. Все ми можемо знайти для себе на цьому великому та чудовому човні. Майже щодня там відбуваються святкові події: концерти, цікаві мистецькі виставки виробів або картин, фотовиставки.
Я щиро хочу віддячити керманичу цього чудового човна імені Олеся Гончара. Для кожного мандрівника велике щастя зустріти цей човен, місія якого полягає у безмежній подорожі, яка дарує багато яскравих знайомств, друзів, різноманітних свят і, найголовніше – океан знань та відкриттів.
Я дуже люблю цей космічний човен.
Горбенко Артур,
постійний читач бібліотеки
З Гончарівкою здійснюються мрії!
Ви пам’ятаєте своє дитинство? Як ми мріяли і наші мрії збувались. Садочок, перша дружба, перші симпатії, перші таємниці і мрії, мрії… Мрії про те, що буде, як ми виростемо. Школа. В школі я писала статті в місцеву газету, їх друкували. А ще я обожнювала писати твори. Мені це дуже подобалось. І знову мрії… Ми подорослішали, у кожного свої клопоти. ВНЗ, диплом, робота, кар’єра, весілля, діти, робота, робота, робота… Чи є місце мріям? Мріяла потрапити на курс «Диджитал в медіа» від Інтершколи. Але початок навчання постійно переносили.
Аж ось на сайті Гончарівки на очі потрапила інформація про масовий відкритий онлайн-курс «Англійська мова на допомогу медіаграмотності» (MООС). Це безкоштовна програма за підтримки Посольства США в Україні. Цей курс англійської мови допомагає учасникам навчання стати краще поінформованими щодо медіаграмотності і сучасних засобів масової інформації. Ризик – благородна справа, і я ризикнула. Навчання в зручний для вас час, дуже добра подача інформації, уважні викладачі. Є форум, де ви можете спілкуватися з іншими учасниками програми. Працює служба підтримки, де можна отримати відповіді на ваші запитання, якщо щось не зрозуміло. Все дуже добре продумано, за що всім велика подяка. І от я отримала сертифікат Пенсильванського університету з медійної грамотності. То чи здійснюються мрії? Завдяки обласній бібліотеці та центру «Вікно в Америку» – звичайно!!! Тому висловлюю щиру подяку чарівникам: засновникам, співробітникам курсу Coursera, меценатам, університету штату Пенсильванія, адміністрації обласної бібліотеки, колективу інформаційно-ресурсного центру «Вікно в Америку» Олені Олексіївні, Ірині та Тетяні, які всіляко допомагали та підтримували, а також всім, хто вболівав за мене. Ми всі різні, у кожного свій погляд на життя. І в цій шаленій гонитві за тим, «щоб все було як у всіх», обов’язково мрійте, ставте цілі і все здійсниться. Бажаю вам успіху!!!
Місце, де кипить життя
В Херсоні я мешкаю вже двадцять один рік. Не весь Херсон я добре знаю, є райони міста, де я ніколи і не була. Але, звичайно, таку споруду, як Херсонська обласна бібліотека імені Олеся Гончара, не помітити в місті неможливо. Завжди захоплювалася тією місцевістю, де знаходиться будівля бібліотеки, тим, як вона розташувалася, – на пагорбі над Дніпром, я би сказала: велично...
Але, як це не дивно, хоч я і люблю читати, всередину цього закладу я потрапила вперше тільки декілька місяців тому, в лютому. Зовсім випадково знайома запросила мене на засідання українського розмовного клубу, який працює в бібліотеці. Чесно кажучи, я уявляла, що всередині будівлі буде холодно, незатишно, очікувала побачити там руйнування і таку собі занедбаність, я уявляла, що життя там зупинилося десь з часів Радянського Союзу і ледь жевріє (бо звідки ж «біднесенька» бібліотека візьме гроші?)…
Тому, уявіть собі, як я була приємно здивована, коли, увійшовши до приміщення, побачила і відчула, що життя там кипить, бібліотека не «існує», а чудово себе почуває! Тепло, затишно, чисто, все – в сучасному стилі, але в той же час панує ТИША. Пам'ятаєте з якоїсь популярної гуморески: «Тишина должна быть в библиотеке!». Я відчула, що потрапила до якогось Палацу, де сконцентроване все найкраще, шляхетне, розумне, порядне, гідне людського звання. І як же це чудово, що бібліотека не є тим закладом, який крикливо, нав'язливо, як на ярмарку, закликає гостей до себе афішами та рекламами, а терпляче, чемно, з повагою до людської свободи вибору чекає і зустрічає «своїх». Я вдячна Богові за той чудовий випадок, який привів мене до Гончарівки, і дуже сподіваюся знайти собі там однодумців та людей одного зі мною духу!
Гончарівка – це особливий простір!
Мабуть, кожній людині відомо, що вирішальне значення у житті відігравала і відіграє бібліотека – неоціненний скарб мудрості, портал, що зберігає досвід людства. Це ніби необхідний ковток повітря, завдання якого – допомогти сформувати відповідний тип мислення, відчуття стилю.
Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара! Навіть сама назва говорить про унікальність, універсальність інтелектуального інструменту нашої цивілізації. Щодо мене, то я просто вдячний тим людям, які створили цю територію для розвитку людського потенціалу, точку концентрації знань, де все цінне відсіяне професійними бібліотекарями від інформаційного сміття. І, нарешті, це не просто будівля, де зберігають книги, а особливий простір, де завжди можна відшукати чудовий настрій, позитив, приємні емоції, затишок.
На додачу скажу лише те, що останнім часом я побачив: бібліотека кардинальним чином змінює своє обличчя, постійно додаючи іскру сучасності – це ІТ, клуби, культурно-масові заходи, що дозволяють залучати якомога більше користувачів. Залишається лише побажати цій перлині Херсонщині не зупинятися на досягнутому.
Щасливий випадок...
Багато років тому волею долі я стала бібліотекарем відділу збереження та реставрації бібліотечного фонду Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гончара.
Кажуть, праця, що приносить задоволення – це щасливий випадок в житті. А чи люблю я свою роботу? Психологи стверджують, що улюблена робота – це коли хочеш розвиватися, любиш бути постійно зайнятим і навіть не боїшся ранку понеділка. На улюбленій роботі завжди хочеться рости і розвиватися. І робиться це завжди із задоволенням. Улюблена робота – та, де справи так затягують, що не встиг приступити до найголовнішого, а вже минуло півдня. Це тому, що кожна дрібниця й деталь твоїх обов'язків раз у раз приносить масу задоволення. Що ж, все перераховане вище я можу сказати про себе. А ще один показник того, що я опинилася на улюбленій роботі, – це захоплення працею колег, задоволення працювати з ними пліч-о-пліч і готовність завжди прийти їм на допомогу.
Професійну сферу мого життя можна умовно розділити на дві частини. Перша – це те, що я вмію робити так добре, щоб навчити іншого. Друга – те, чого я поки не вмію. Час поступово додає цікаві й потрібні пункти, адже немає межі досконалості, і я із задоволенням беруся за щось нове для себе. І що ж може бути приємніше за результат своєї праці? Видимий результат, який багато хто зможе оцінити. А ще приємніше, коли цей результат робить життя людей хоча б трішки краще!
Опора у житті
Доброго дня, мій Пігмаліоне! Пише тобі твоя Галатея. Мабуть, варто розпочати мою невеличку відвертість саме з цих слів… Як символічно порівнювати себе з міфічною статуєю, яку оживило кохання майстра, а улюблену книгозбірню – з тим самим скульптором, що закохався у свій витвір. А, можливо, варто порівняти свою історію з героями Бернарда Шоу – квіткаркою Лізі та професором Хіггінсом? Це звучить пафосно, самозакохано, але ті почуття, які стоять за цим порівнянням, справжні.
А все починалось так просто… Одного чудового вересневого дня, майже вісім років тому, я вперше зайшла до місця, що на довгі роки стане для мене не просто черговою бібліотекою, а скульптором, який висіче з кам’яної брили невігластва ту мене, якою зараз я є.
Дивно: коли полишаєш школу, впевнена, що розумніша за всіх, а самовпевненість та інформаційна «короткозорість» лізе з тебе, як з діжки тісто. Тоді, дві тисячі дев’ятого, я, переповнена мрій, вступила до вузу. І раптом виявилось, що я – просто нерозумна брила каменю, і до високого рівня скульптури мені, як до того Києва, коли навіть велосипеду немає. Чесно скажу: стало лячно. Кожного божого дня, здавалося, що зараз почую: «Дівчинко, ти розумієш, що ти «не тягнеш»? Тобі тут не місце. Звільни дорогу іншим!». Було страшно зізнатись хоч комусь у своєму невігластві, бо хотілось виглядати не просто розумною, а розуміючою. І, можливо, я захлинулася б у самоїдстві, але стався випадок – я познайомилася зі своїм містером Хіггінсом.
Я прийшла до Гончарівки розгубленою, з прагненням змінитися, віднайти опору у моєму житті. І я не знайшла спротиву цьому. Я відчула себе пігмаліонівською Лізою, яка завдяки одній важливій зустрічі змінила себе – з дикої квіткарки «виросла» леді. Моя бібліотека відсікала від мене шматки невігластва, знімала нашарування інформаційного бруду та пилу, створюючи свій шедевр!
Мій Пігмаліоне, ти плекав мене, викрешував з мене іскру таланту, роздував горнило любові до книг! Смішно, але здається, що п’ять років навчання я належала тільки тобі! Твоєму тихому шепотінню тисячами сторінок, домашньому затишку, щемливій любові до кожного читача. Моє серце було прийняте тобою, як дорогоцінний дар. Ти і сам віддав мені своє. Адже любити свій вдалий витвір має кожен творець! Ми не могли один без одного так само, як і містер Хіггінс з Лізою відчували свою взаємозалежність.
Минув час, і я змушена була покинути свою бібліотеку на довгі два з половиною роки. Та частина моєї душі назавжди була залишена у Гончарівці. Було всього: і радощів, і смутку, а іноді – і відчаю з лишком… Та не було тебе, мій Пігмаліоне.
І ось нещодавно, полишаючи те життя та спалюючи всі мости за собою, я мріяла просто знову побачити свою бібліотеку! І, мабуть, ти теж сумувала за мною, моя книгозбірне?.. Ти відкрила знову свої двері для мене і запропонувала не просто роботу з тобою, а життя одне на двох. І тепер я можу відповісти кожному зустрічному: я закохана в свою роботу!
Мій милий Пігмаліоне, це невеличке одкровення – спроба сказати: «дякую»! Моя частина душі! Мій другий дім… Ти будеш існувати тисячі років після мене, і в тебе буде ще не одна така Ліззі, яка закохається в тебе з першого погляду. Та знай: все одно ти – навіки моя, Гончарівко!
З любов’ю, твоя Галатея.
Слоуфуд і православні традиції
Сьогодні багато хто з нас вже не помічає того, що щоденний компонент в раціоні нашого дня є різноманітним, однак аж ніяк не корисним; про нього навіть можна сказати так: «небезпечні смаколики» штучного походження. Одні лише ГМО чого тільки варті... Проте ми – це те, що ми їмо!
Адже не секрет, що мережа швидкого харчування (фаст-фуд) росте не щодня, а щогодини! А це сприяє зникненню місцевих традицій харчування і втраті взагалі-то інтересу людей до того, що вони їдять.
«Повернути життю смак!» – закликає рух слоу-фуд («повільна їжа»). Він виник на противагу фастфудівській системі ще в 1980-ті роки в Італії і успішно поширюється по всьому світу. Активісти цього руху хочуть допомогти людям повернути задоволення від прийому їжі і усвідомити важливість походження продуктів харчування, роль виробника і способів виробництва в справі здорового харчування.
Коли я прийшла на роботу в інфо-центр Гончарівки, то виявила, що там діє своєрідне місцеве відділення руху слоу-фуд або Конвівіум. Зазвичай раз на місяць, в обідню перерву під час санітарного дня, Конвівіум пропонував співробітникам бібліотеки згадати ті чи інші кулінарні традиції, але обов'язково – відповідно ідеології слоу-фуда (здорова смачна їжа з екологічно чистих, натуральних продуктів за традиційними рецептами). Перш за все відгукнулися екскурсоводи проекту «Міфи та бувальщини міста Річкової зірки». Воно й не дивно – адже одним з напрямків проекту є «Спробуй Таврію на смак!».
Рух слоу-фуд запущений в Херсоні напередодні Нового року за східним календарем, тому на початку була саме східна кухня. Потім спробували литовську, російську, єврейську... Під час слоу-фуда на тему «Рідкі супи в кухнях народів світу» навіть було відзнято рекламний ролик.
Я ж підключилась до руху в досить своєрідний період. За православним календарем йшов Великий Піст. Великий Піст – це шлях до Світлого свята Великодня, через який людині необхідно пройти, тримаючи себе в суворості (обмеження в їжі, заборона на веселощі і успіхи). У зв'язку з цим слоу-фуд мав тему «Пісна кухня». Обумовлене заздалегідь меню припало до душі працівникам не тільки інфо-центру, але й сусідніх відділів. Тому за обідом зібралося чимало гостей, які накрили при цьому шикарний стіл, що само по собі багатьох і здивувало!.. Адже всі страви були пісні! Око радували строкаті кольори: різні види капусти, грибні закуски, консервовані овочі, картопелька, зелень, бутерброди. Послаблення зробили тільки для риби, яку в дні Великого Посту зазвичай не вживають.
«Пісний» слоу-фуд дуже зблизив колектив. За столом обговорили походження і сенс посту, поповнили свої знання про православні традиції. А спільне приготування їжі створило теплу та дружню атмосферу.
Логвиненко Анна,
бібліотекар сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва відділу наукової інформації та бібліографії
Що для мене є книга та бібліотека
Нашу родину можна без застережень назвати читаючою і двомовною. Любили читати батьки, дарували книжки на день народження мені та брату. Читати я почала самостійно років з п’яти. А моя дружба з бібліотекою почалася з семи років, із 1 класу. До шкільної бібліотеки у школі №14 нас привела перша вчителька Неоніла Миколаївна. Мені сподобалось самій заповнювати читацький квиток, який нам дали додому, самій ходити між полицями, вибирати книжки. А дружба з обласною бібліотекою почалась у студентські роки. Тоді не було комп’ютерів, і ми багато часу проводили в бібліотеках, методичних кабінетах вузу. Всі реферати, курсові роботи писали тільки завдяки бібліотекам.
І хоча в мене й дома є багато книг, я й досі відвідую обласну бібліотеку, адже нині книги надто дорогі, купувати все, що цікавить, немає можливості. Не люблю читати в електронному варіанті. Для мене книга – це те, що можна тримати в руках, дивитися ілюстрації. До речі, й усі інші члени моєї родини – й літні, й молоді – теж люблять читати саме друковані, паперові книжки.
Малінська Фаіна,
журналістка, читачка бібліотеки
Мій маленький досвід в осягненні нового
2013 року у Гончарівці був започатковий щорічний фестиваль «Таврійський тиждень мистецтв/Zабалка». Всі поверхи бібліотеки на цілих сім днів заповнюються талановитими майстрами з надзвичайно видовищними роботами. І ось тут виявилося, що багатьом з відвідувачів фестивалю хочеться не тільки подивитися, але і спробувати себе в різних видах мистецтва. В одному з них мені вдалося взяти участь. Цей майстер-клас був з малювання «сухою» пастеллю. Його проводила учасниця ТТМ – Суровцева Вікторія.
Хто знає, як стати художником? Їм народжуються або все-таки стають? Але і в тому, і в іншому випадку – це важка праця над самим собою.
Ми почали не з теорії, як це роблять зазвичай, а одразу з практики. Перед нами, як приклад, виставили роботу на листку паперу розміром 20х15. На малюнку була зображена гілочка з вишнями. Я почала невпевнено змальовувати те, що було переді мною. Найбільш складним для мене виявилася робота з тінню. У підсумку – все вийшло. На мій погляд, навіть непогано. Майстер теж досить високо оцінила мою працю.
Для мене ж це стало гарним досвідом. Як арт-менеджер, я подивилася на містечко майстрів зсередини. А як особистість, – зрозуміла, що поштовхом для реалізації себе, хоч, можливо, зовсім в іншій сфері, може слугувати навіть зовсім короткочасний майстер-клас у цікавої людини.
Кручаненко Оксана,
бібліотекар сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва відділу наукової інформації та бібліографії
Службовий роман з… Гончарівкою
Ми познайомились з тобою одного осіннього дня у далекому 1992 році. Вперше я до тебе прийшла у гості не сама – нас була велика група дівчат-студенток-першокурсниць. Зізнаюсь, я закохалась в тебе з першого погляду. Тільки ти не подумай, що я була юною та недосвідченою: на моєму рахунку вже малися короткострокові романи, правда, без взаємності з мого боку. Коли я побачила тебе на крутому схилі Дніпра, таку граціозну та мудру, з багаторічною історією та величезними апартаментами, то зрозуміла, що хочу зв’язати своє життя тільки з тобою.
Я приходила до тебе майже кожного дня після занять й засиджувалась до самого вечора. А потім я почала марити тобою: уві сні представляла собі, як ходжу твоїми просторими коридорами, розкриваю твої професійні секрети, як будуємо спільні плани на майбутнє…
І ось настала та мить, коли ми заручились: ти мені запропонувала пройти випробувальний термін, і я жодної хвилини не вагалась. Місяць ми придивлялись одна до одної: ти мені пробачала мій юний вік, мою недосвідченість та наївність, а я вбирала в себе твою мудрість та величезний досвід, насолоджувалася твоєю багатогранністю.
1 серпня 1995 року – це день, коли ти мене запросила до себе переїхати, і я з радістю погодилась. Мене лякали знайомі: «Для чого тобі Гончарівка? З нею буде дуже-дуже непросто: має норовливий характер, вимагатиме від тебе шаленої працьовитості і постійного саморозвитку та самовдосконалення. Обери більш простий варіант й будеш жити в своє задоволення». Зізнаюсь, були пропозиції від інших, і я навіть ходила до них у гості… Але я прагнула бути тільки з тобою й не чула ніяких сторонніх порад. Знала, що життя з тобою може бути неспокійним, але насиченим, що я повинна буду відповідати і твоєму статусові, і постійно підвищувати свою «планку».
Я вдячна тобі, моя люба Гончарівка, за наш службовий 22-річний роман: ти і далі навчаєш мене багатьом речам, постійно розкриваєш мій творчий потенціал, стимулюєш до підкорення нових вершин. Ти не обмежуєш мою свободу: я піднімаюсь по кар’єрним сходинкам, постійно розширюю коло знайомих та друзів, опановую нові знання і все більше закохуюсь в бібліотечну справу…
З днем народження, моя улюблена книгозбірне! Зі 145-річчям!
Що для мене Гончарівка?
Нові знання ніколи не будуть зайвими
Я згодна з тією думкою, що людина повинна розвиватися і підвищувати рівень самоосвіти все життя. Тому, коли мені випадає така можливість, я намагаюся її не упустити...
Так вийшло, що в проекті «Міфи та бувальщини міста «Річкової зірки» я брала безпосередню участь. Наша група співробітників і партнерів бібліотеки проходила курси основ проведення екскурсій на базі Регіонального інформаційного центру Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара.
Займатися подібним видом діяльності, тобто виступати перед групами людей, мені не доводилося ніколи. В силу скромності характеру, я завжди уникала різного виду виступів перед аудиторією, але тут зрозуміла, що хочу спробувати, випробувати свої сили і можливості.
Відвідування всіляких лекцій та тренінгів з історії нашого регіону, а також по роботі екскурсоводів, використання ай-стоперів, інтерактивні розваги – все, що я дізналася і чому навчилася, залишиться в моїй пам'яті на все життя.
А в кінці курсу нас всіх чекав сюрприз – самостійно підготувати повноцінну екскурсію по одній із запропонованих тем. Їх ми вибирали методом жеребкування. Мені дісталася тема «Астрологічні загадки Таврії: небесні і земні». Як виявилося в процесі підготовки, це питання дуже глибоке і цікаве своїм зв'язком з міфами та історичними фактами нашого краю. Не скажу, що розробка такої екскурсії далася мені легко, без допомоги і підказок. Знайти інформацію нескладно, а ось з'єднати розрізнені шматочки матеріалу в цілий «пазл» не так просто, як здавалося на початку. Проте екскурсія була підготовлена і здана.
Минуло вже кілька років. Я так і не стала дипломованим екскурсоводом. Але не засмучуюсь! Мабуть, на даний момент мого життя цей вид діяльності – не для мене. Просто я рада тому, що скористалася подарованою мені Гончарівкою можливістю і отримала нові знання і вміння, які в майбутньому мені обов'язково стануть в нагоді!
Боровик Анна,
бібліотекар сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва відділу наукової інформації та бібліографії
Бібліотека і спорт
Для мене бібліотека стала місцем прояву своїх інтелектуальних здібностей зі спортивної гри – шашок.
З дитинства мене приваблював цей вид змагання. Але з роками я перестала грати… А згадала свої давні вміння, почавши працювати в бібліотеці, коли запропонували взяти участь у обласній Спартакіаді працівників закладів культури Херсонської області. Двічі мене брали до бібліотечної команди, і двічі я отримувала перше місце з шашок серед жінок.
Я й досі не залишаю цей вид спорту. Тепер граю в шашки онлайн з учасниками різних країн.
Руденко Людмила,
провідний бібліотекар відділу мистецтв
Гончарівка – місце неймовірних емоцій
З Гончарівкою я вкотре впевнилася, що від долі не втечеш. Та й не треба цього робити. Адже ті самі «вищі сили» краще за нас знають, що правильно.
Три рази друзі мені «тонко натякали» на вакантні місця у книгозбірні. Два рази я відмовлялася. На третій вирішила: або пан, або пропав. Піду. Спробую. А, може, дійсно, – доля?
Ох, скільки ж разів за свої 4 роки роботи в бібліотеці я вимовляла ці слова… Співбесіда пройшла у надзвичайно легкій та теплій атмосфері. А через кілька днів пролунав телефонний дзвоник: «...запрошуємо на роботу».
4 березня став тим днем, що запустив невідворотній процес. Пазли почали складатися в єдину картинку. Але я хочу розказати не про бібліотечну роботу, а про людей, яких я зустріла завдяки Гончарівці. Для мене, як людини мега-емоційної, саме «людський фактор» має вирішальне значення. Всі люди дарують нам досвід. Але є серед них ті, що наповнюють наше життя щастям. Знаєте, таким справжнім і омріяним, про яке, здавалося б, пишуть лише у книжках. Книжкові почуття. Реальні герої. Таке може бути лише в нашій бібліотеці…
А ще, працюючи тут, інколи наважуєшся на неймовірні вчинки. Наприклад, йдеш на байдарки, абсолютно не вміючи при цьому плавати, ба більше – панічно боїшся води. Ну а що? Скільки можна спостерігати за цим надзвичайним видом спорту із вікна відділу?!
Чим для мене стала Гончарівка? Місцем, яке подарувало неймовірні емоції. Вони були різні, але завжди – надзвичайно сильні. Єдине, що я можу беззаперечно стверджувати: якби був шанс повернути час, я обрала б той самий шлях.
Козак Анастасія,
бібліотекар відділу краєзнавства
