Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

На світанку праукраїнської державності

Період створення держави праукраїнців був тривалим (цей період охопив майже все І тисячоліття нашої ери) і надзвичайно складним. Передумовами для цього було формування феодальних відносин і прагнення до єднання східних слов’ян. Згадаймо об’єднання антів та велике об’єднання склавинів. На їх основі на теренах Середнього Подніпров’я сформувалось плем’я полян. А на Волині та Прикарпатті існувало масивне плем’я дулібів. Саме на території цих племен виникають міста-фортеці Київ і Зимнівське городище, які для східних слов’ян набували статусу адміністративно-політичних центрів. Та нищівна поразка дулібів у війні з аварами вивела на позиції східнослов’янського лідера величне плем’я полян із центром у місті Київ. Легенду про заснування даного міста переповідати не будемо. Єдине, що можна додати до всесвітньовідомої оповідки так це те, що Кий скоріше за всього належав до племені хорватів, яких теж вразили авари. Деякі вчені стверджують, що Кий мав аудієнцію з візантійським імператором і той надав йому чинну допомогу. Кий організував повстання проти аварського каганату і навіть на берегах Нижнього Дунаю заснував містечко Києвець. Але щось у нього пішло не так і Кий перебрався на берега Подніпров’я, де і заснував славне місто Київ. Так чи інакше, але найважливіше, що об’єднуюче місто-фортеця на теренах праукраїнців було закладено і воно розвивалося.

У 830 роках на Подніпров’ї зі столицею в Києві виникає держава під назвою Київська Русь. Історики стверджують, що першим князем Київської Русі був нащадок династії князя Кия могутній князь Аскольд. Хоча за свідченням арабських письменників так званої групи ал-Бахді державні утворення слов’ян на початку ІХ століття мали назви:

Куявія держава полян з центром у Києві, ймовірно володіння Аскольда. Її територіальне ядро – Середня Наддніпрянщина, об'єднання полян, деревлян, дреговичів та  сіверян.

Славія гіпотетичне об'єднання північних слов'янських і деяких неслов'янських племен – ільменські словени, чудь, весь, меря, з центром у Ладозі.

Артанія – імовірно землі теперішнього південного сходу України, Надазовщина, східний Крим, частина північного Кавказу (Тмутороканське князівство).

Проте ми можемо впевнено стверджувати, що вже в середині ІХ століття держава полян з центром в Києві називалася Київська Русь. Адже у 860 році князь Аскольд очолив перший задокументований похід Русі на Константинополь, столицю Візантії. Після тижневої облоги Константинополя і кровопролитних боїв між супротивниками була підписана мирна угода і, як стверджують візантійські літописи, князь Аскольд увірував у силу Християнства, був хрещений у Візантії і навіть почав називати себе Миколаєм – каганом Київської Русі. До речі, титул кагана ще довго приписуватимуть київським князям.

Величезне значення мало прийняття християнства на землях праукраїнців. Серед простолюду традиції язичників доповнювали християнські обряди. Із появою християнства почали з’являтися перші християни на Русі. У «Василіках» – церковному уставі імператора Лева VI (886—912), що містить списки кафедр Константинопольського патріархату, та аналогічний реєстр, якого уклали за часів Констянтина Багрянородного (912—959) є свідчення про існування Київської єпархії. У першому списку під номером 61, у другому – під номером 60. З Християнством на Русі пов’язано і розвиток освіти, і розвиток культури серед населення новоствореної держави. Близько 863 року болгарські просвітителі, християни Кирило і Мефодій створили слов’янську азбуку (кирилиця, яка лежить в основі сучасних українського, болгарського, білоруського та російського алфавітів).

Багата і різноманітна усна народна творчість доби Київської Русі. Одним з найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази, серед яких перекази про трьох братів, що заснували Київ, про Вольгу Святославича та про Кожум'яку. Виникнення писемності на українських землях близько 1160 років тому сприяло перетворенню усної народної творчості в писемну творчість.

Звичайно, що першими зразками писемної творчості є перекази билин з усної народної творчості, написані на пергаменті. Та слід відзначити, що, напевно, вчитуючись у візантійські літописи, краяни мали на меті оволодіти ще й власними літописними свідченнями. Так виникають руські літописи, які нині для нас є визначними пам’ятками оригінальної давньоруської літератури. Літописи, тобто історичні твори, подані в хронологічному порядку за роками, ще в першому тисячолітті нашої ери почали з’являтися з-під пера ченців та проповідників християнства на теренах Київської Русі. Певно, ви погодитися і з тим, що найвідомішим твором тих часів є літопис «Повість врем’яних літ» (1113 р.), складений у Києво-Печерському монастирі ченцем Нестором (1056-1114 рр.). Основна ідея твору Нестора Літописця – це ідея єдності праукраїнців. А символом об’єднання для автора є князівська династія Рюриковичів.

Звідки ж на Русі виникли Рюриковичі?! За свідченнями низки істориків у Славії близько 860 року після тривалих міжусобиць та суперечок між претендентами на владу, на ладозький престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика. Так часто буває серед слов’ян, коли не можуть знайти порозуміння, то шукають варяга на стороні, який би ними міг правити, не зважаючи на міжкланові суперечки. Рюрик зміг приборкати тамтешніх багатіїв та встановити сильну одноосібну владу. Київська Русь для Рюрика стала головним об’єктом його далекоглядних планів.

Та не сталося так, як гадалося. Бо 879 року Рюрик помер і престол було передано малолітньому сину Ігорю, а фактично керувати на ладозькому престолі став згідно з Іоакимівським літописом швагро – брат дружини Рюрика, який був призначений регентом. І звали його Олег, якого за легендою називали «Віщим».Точних відомостей  про походження Олега немає. Прибалти вважають його своїм, адже в них і ріка Ольга є, і імена Ольгерд / Algirdas; Ольгімунт / Ольгімунд / Ольгімонт, які, в основі мають ту ж оригінальну форму цього імені – ОЛЕГ. У германців heilagr означає святий. За версією деяких вчених істориків Олег був представником місцевих слов’янських князів, котрі закликали на ладозький трон скандинава Рюрика. Згідно норманської версії Олег/Гельґі був онуком данського правителя Гельґи, який наприкінці ІХ ст. емігрував на Полаб'я. Одружившись з донькою східнослов'янського правителя Будимира, Олег отримав у володіння землі сучасного українського Прикарпаття зі столицею у Пліснеську (тепер с. Підгірці на Бродівщині). Тут у нього народилась донька Ольга/Гельґа, майбутня правителька Русі і свята. Скандинави стверджують, що Олег був одним із шведських конунгів (князів), або ж одним із скандинавських найманців, які прибули до Славії разом із Рюриком. Тож однозначно ми лише можемо стверджувати, що регент малолітнього князя Ігоря, вмілий і підступний воїн Олег, який практично узурпував владу в Славії, 882 року пішов походом на Київ, попередньо захопивши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. Олег не пішов на відкритий бій проти Аскольда і його соратника Діра, а перевдягнувся торговцем і підступно виманив своїх супротивників з Києва. Довго не разглаголюючи, Олег із своїми воїнами убили Аскольда і Діра і малою кров’ю прийшли до влади у могутньому Києві. На думку Леонтія Войтовича причиною загибелі Аскольда та Діра були їхні спроби запровадити християнство на Русі. Так язичник Олег став правителем Київської Русі після 22-річного правління навернутого на християнство Аскольда. Взявши Київ, Олег виголосив свою знамениту фразу: «Хай буде се мати городам руським», яка означала що віднині столицею Русі буде Київ. Тож князь Олег, маючи на меті далекоглядні перспективні плани, об’єднав в єдину ще більш могутню Київську Русь так звані колишні держави слов’ян Куявію та Славію. Весь час правління регента Олега позначений завойовницькими походами, які увінчувались перемогою і об’єднували слов’янські племена в єдину розширену державу. Так 883 року Олег змусив платити данину древлян, у 884 – 885 – сіверян, а 885 року вже вів війну з тиверцями. Вершиною його політики історики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 року, яка, однак, не згадана у жодному візантійському чи іншому історичному джерелі, окрім древньоруських літописів (Повість временних літ та Новгородський літопис).

Окрім військового мистецтва за часів правління Олега у Київській Русі мало імпульси до розвитку музичне мистецтво. Народна музика своїм корінням сягає давнини і базувалася на язичницьких календарно-обрядових традиціях. Як засвідчують українські мистецтвознавці: «Професійне музичне мистецтво набуло активного розвитку при князівських дворах з виникненням та зміцненням Київської держави.» Особливу групу акторів і музикантів становили скоморохи – виконавці усної поезії та музичного фольклору. У Київській Русі практично всі князі полюбляли витівки та майстерне виконання народних пісень і закличок скоморохами. Полюбляв послухати скоморохів і наступний князь київський після загадкової смерті «Віщого» Олега, син Рюрика і небіж Олега, фактичний засновник і родоначальник князів Руських, князь Ігор Рюрикович, який продовжив місію єднання слов’ян під одним дахом.

Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники – візантійські хроністи Симеон Логофет, Григорій і Луітпранд та арабський хроніст Аль-Масуді. 941 року був великий, проте невдалий похід Ігоря на Візантію. Пізніше 944 року похід на Візантію увінчався торговельною та союзною угодами між Київською Руссю та Візантією, яка була все ж таки з більшими обмеженнями для Русі, ніж це було узгоджено за часів правління Олега.

А 943 року князь Ігор здійснив зі своєю дружиною завойовницький похід на Кавказ. Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху – велике і багате місто Бердаа і в ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично опанував всю країну. Через пів року епідемія дизентерії у війську, яку ймовірно спричинило надмірне вживання субтропічних фруктів, змусила таки його повернутися на Русь. З багатою здобиччю Русь, як свідчить літопис, «попливла назад, і ніхто не смів перейти їй дорогу». Як не сміли і заперечити розвиткові гончарства, ковальства, ткацтва та української вишивки у Київській Русі, про які ми вже більш докладно розповідали у наших попередніх статтях.

Розвивалося на землях Русі і ювелірне мистецтво, яке, певно в данину пам’яті, нагадувало «звіриний стиль» скіфів та сарматів. Для Чернігова зображення у «звіриному стилі» навіть стало символом сучасного міста. Особливо рельєфно «звіриний стиль» можна помітити на стародавніх будівлях Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, а також на знаменитих пластинчатих браслетах, широко розповсюджених за часів Київської Русі. На цих браслетах зображені типові персонажі скіфської тематики в так званому «звіриному стилі». Птахи, собаки з крилами, барси, грифони та інше – все можна помітити на археологічних знахідках артефактів Київської Русі. Характерні зображення птахів – майже точні копії скіфських аналогів, присутні у пам'ятках Київської Русі через більш ніж тисячу років після скіфів. А чому це так?! Думаємо, що і на це питання з часом українські мистецтвознавці знайдуть відповідь.

Адже саме мистецтвознавцями України встановлено історії створення чи походження, розвитку чи занепаду українських музичних інструментів, про які ми пропонуємо поспілкуватися у нашій наступній статті.

А про історію загибелі князя Ігоря та сходження на трон княгині Ольги ми з вами згадували у попередній статті. Тож будьмо уважні до історичної правди наших пращурів. Будьмо на чатах української ідентичності. Шануймо українську культуру! Долучаймось до нашого проєкту «Українська культура: Пізнаємо своє»

Календар подій

   1 2 3 4 5
67 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 242526
2728293031