«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», – стверджував він на 17-му з’їзді Організації державного визволення України (ОДВУ) у 1967 р. (Нью-Йорк, США). Він – селянський син з Тернопілля – став видатним діячем науки та культури XX століття, першим з українців у діаспорі, хто здобув ступінь доктора-ентомолога, звання професора американського університету (штат Міннесота). Його з 80-річчям вітав Президент США Річард Ніксон.
Учений, поет, художник, український державник Олександр Неприцький-Грановський народився 4 листопада 1887 року в с. Великі Бережці на Кременеччині. Його батько був звільненим у запас рядовим 6-го гренадерського Таврійського полку, православного віросповідання, українцем-ковалем. Мати Емілія Людвиківна Сіхневич, польська колоністка, сповідувала римо-католицьку віру.
Після закінчення церковно-парафіяльної школи у рідному селі продовжив навчання в сільськогосподарській середній школі, яку закінчив з атестатом зрілості у 1907 р. Цього ж року він познайомився з Лесею Українкою та її майбутнім чоловіком К. Квіткою, які завітали на відпочинок до Великих Бережців. Можливо, наслідком цього знайомства була поява першого вірша О. Грановського «Порожня оселя» в київському часопису «Рідний край», який редагувала Олена Пчілка. Це укріпило юнака в думці їхати на навчання до Києва. Куди він і приїхав 1908 р. та вступив до комерційного інституту. Студіював економіку, історію, літературу, мистецтво. А ще більше його захопило культурне життя в Києві, близьке знайомство з українськими діячами Миколою Лисенком, Оленою Пчілкою, Олександром Олесем, Борисом Грінченком, Іваном Фещенком-Чопівським, Микитою Шаповалом. 1910 р. вийшла перша збірка віршів О. Грановського «Пелюстки надій», а через рік і друга – під назвою «Намистечко сліз». Наслідком його активної участі в культурно-просвітницькій діяльності, співпраці в журналі «Українська хата», активізації боротьби за ідею українського визволення стало те, що О. Грановський потрапив під нагляд російської жандармерії. Почалися арешти української інтелігенції, й він вирішив нелегально емігрувати на Захід. Після багатьох поневірянь хлопець прибув на американський континент. Тут він працював у золотій копальні, воював добровольцем в американській армії. Закінчив вищий Агрономічний коледж у м. Форт-Коллінз (1918), навчався у Сорбонському університеті (1919) (Париж). Одночасно одну за одною 
долав наукові вершини: 1918 рік – бакалавр, 1923 рік – магістр, 1925 рік – доктор філософії в галузі біологічних наук. 1926-1930 pоки – професор ентомології та економічної зоології, а з 1930-го і до виходу на пенсію (1956) – професор одного з найбільших університетів США (штат Міннесота). Український учений міцно утвердився в американському
науковому світі. Він засновує першу біологічну станцію у США над озером індіанців Ітака. Він має свою плеяду учнів-ентомологів. Чи не найбільшою гордістю стало присудження його колишньому студентові – Норманнові Ернесту Берлагу – Нобелівської премії за виведення нових високопродуктивних сортів пшениці. А заради об’єднання українських наукових сил в Америці відомий учений-українець у 1938 році вирішує заснувати Український Науковий інститут Америки «для спільної праці над поступом науки».
Олександр Грановський вів також велику культурно-громадську роботу в царині церковного й політичного життя українців в Америці, переймався долею утікачів із Радянського Союзу. 1930 р. О. Грановського обрали головою Центральної управи ОДВУ. У 1945 р. у складі американських українців він брав участь в установчій конференції ООН у Сан-Франциско, двічі був делегований в ЮНЕСКО, обраний до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки.
Він видав 7 томів поезії, написав понад 300 наукових праць, зібрав 3 тисячі українських писанок. Восьма книжка поезій «Золоті ворота» вийшла друком у Києві в 1992 році за кошти небожа Бориса Неприцького.
Помер Олександр Неприцький-Грановський 4 листопада 1976 р. у день свого народження в Сан-Пауло у віці 89 років. На його могилі – бронзова плита з лаконічним надписом: «Професор, доктор Олександр Грановський (4.ХІ.1887 – 4.ХІ.1976)». Як скромно жив, так скромно і означено місце його останнього прихистку.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Антонюк-Слідзинська Лілія. Його славить увесь світ! / Л. Антонюк-Слідзинська // Слово Просвіти. – 2013. – № 4 (24-30 січ.). – С. 6
Українські письменники діаспори : матеріали до біобібліогр. слов. / Міністерство культури і туризму України, Національна парламентська бібліотека України; М-во культури і туризму України, Нац. парлам. б-ка України; авт.-упоряд. О. Білик, авт.-упоряд. Г.І. Гамалій, авт.-упоряд. Ф.П. Погребенник, ред. В.О. Кононенко, авт. біогр. довід. ст. Ф.П. Погребенник- К. : НПБ України, 2006.
Ч. 2: (Л – Я)/ авт.-упоряд. О. Білик, авт.-упоряд. Г.І. Гамалій, авт.-упоряд. Ф.П. Погребенник, ред. В.О. Кононенко, авт. біогр. довід. ст. Ф.П. Погребенник – Бібліогр. у кінці ст. – 252 с.
