Ім’я Олени Левчанівської за радянської влади було замовчуване. Лише в наш час почалося відновлення інформації про цю видатну українку. Вона – політикиня, активна діячка жіночого руху, перша жінка-сенатор від Волині, обрана до Сенату Речі Посполитої у 1922 році, яка стала членом комісії закордонних справ.
Олена Левчанівська – важлива фігура українського жіночого та національно-визвольного руху загалом. Чому і через 100 років її постать надихає на боротьбу за права жінок?
Народилася Олена Карпівна Левчанівська (Гродзінська) 21 січня 1881 року в маєтку Городно (зараз – село Линів Локачинського району) на Волині. Батько був поляком за національністю, а мати – росіянка. Батьки надали доньці хорошу початкову освіту. І тому у 1903 році Олена екстерном склала іспити за навчальний курс в Олександрійській гімназії Петербурга. Але не змогла вступити до вищого навчального закладу в Російській імперії, бо для жінок це було заборонено. Тому Олена відправилася у Віденський університет. Але закінчити його так і не вдалося через смерть батька. І хоч у родині розмовляли російською мовою, плекали російську культуру та попри це середовище українських селян на Волині «переманило» Олену і її брата. Олена повернулася додому та відкрила сільську школу в селі Линів. Удень вона навчала дітей основам письма, історії та географії, а у вечірній час організовувала літературні читання для дорослих. Саме тоді у житті дівчини з’явився друг та однодумець Олександр Левчанівський – студент Петербурзького електротехнічного інституту, активний учасник революційного студентського руху. У 1905 році, після одруження з Олександром, сім’я перебралася до Санкт-Петербурга. Левчанівська закінчила історичний відділ Вищих жіночих курсів у Москві, які оплачували меценати, щоб дівчата могли отримати хоча б якусь освіту. У ті часи жінки також не мали права голосувати. Це все підштовхувало та формувало бажання Левчанівської стати однією з перших феміністок.
Родина Левчанівських, 1914 р. Фото: volyniany.org.ua
Під час революційних подій 1905 року чоловіка Олени, соціал-демократа Олександра Левчанівського, заарештувала російська царська влада. Для жінки це було сильним потрясінням. Тож, коли він вийшов з в’язниці, Олена розпочала свою україноорієнтовану політичну діяльність у Санкт-Петербурзі. Жінка усвідомила, наскільки український народ є пригноблений в Російській імперії.
У липні 1913 року у Левчанівських народилась донька. Подружжя переїхало в Житомир, де чоловік Олени отримав роботу у земській управі. Пані Олена в цей час викладала в школі для дорослих. В Житомирі вона стала співорганізаторкою Українського клубу та готувала статті і повідомлення у місцеві часописи – «Громадянин» і «Волинську газету». Подружжя Левчанівських в Житомирі відродило діяльність товариства «Просвіта». Наприкінці 1919 року вони повернулись на Волинь, до Луцька, де Олена продовжувала свою громадську та просвітницьку діяльність – брала активну участь у роботі Союзу українок Волині, очолювала благодійну секцію повітової «Просвіти».
Остаточно як громадська діячка Олена Левчанівська сформувалася під час Української революції в 1917–1921 рр. Адже саме Українська Народна Республіка надала жінкам право на голос та політичну діяльність.
Депутатки польського сейму у 1-й половині ХХ ст. Фото: zhytomyr.travel
Поразка національно-визвольних рухів у ХХ роках минулого століття призвела до того, що землі Західної Волині, Західного Полісся та Галичини стали частиною Речі Посполитої, уряд якої проводив активну політику полонізації українців. У 1922 році відбулись вибори у польський сейм, результатом яких стало обрання 20 депутатів і шести сенаторів до складу парламенту країни. Олена Левчанівська стала єдиною жінкою-депутаткою сейму, яка представляла інтереси українців Волині. Працюючи у комітеті закордонних і військових справ, політикиня взяла участь у створенні Українського парламентського (сеймового) клубу, відбороняла національні інтереси, піднімала проблеми простого люду, відстоювала права жінок. У той час надзвичайно актуальними були невирішені питання жертв Першої світової війни, дітей та інвалідів. В одній зі своїх промов в сеймі Левчанівська наголосила, що лише 1% загальнодержавного бюджету виділяється на розв’язання питань праці і соціальної опіки, при цьому частина цих коштів йде на адміністративні видатки. Сенаторка закликала допомагати українським та білоруським землям, цілком зруйнованим війною: «Там, де міністерство праці і суспільної опіки повинно приносити допомогу, воно несе нам лише гноблення».
У вересні 1923 року політикиня виступила з великим рефератом у Подебрадах в Чехії на зборах Літньої школи міжнародної жіночої Ліги Миру й Свободи, співорганізаторкою якої вона була. Спираючись на статистичні дані Міністерства освіти, сенаторка продемонструвала політичні помилки уряду: на Волині, за даними парламентської комісії Польщі, в ті часи на 85% українського населення припадало 494 українські школи, натомість на 11% польського населення – 600 польських. Олена Левчанівська була проти закриття шкіл, руйнування православних церков, захищала «мову меншин» – нашу українську мову, хоча сама була не українка за походженням.
Олена Левчанівська. Фото: zhytomyr.travel
Левчанівська боролася з наслідками війни. Вона не раз порушувала питання про права українських дітей. Після Першої світової війни багато з них на заході Україні залишились сиротами, їх відправляли в польські дитбудинки та відривали від рідної української культури: змушували ходити в костел, вивчати лише польську мову та культуру. Це сприяло втраті своєї української ідентичності.
Політикиня була співзасновницею Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу. Ця організація закликала, щоб голоси жінок були почуті в політиці. Вони підтримували ідею, що війнам потрібно запобігати саме шляхом освіченості та розширення впливу жінок в громадському житті.
Як делегатка Української Парляментарної (парламентської) Репрезентації (УПР), що представляла інтереси української меншини у законодавчих органах польської влади, виступала на багатьох міжнародних конгресах. Та захищала права українських селян, інвалідів, вимагала і сприяла звільненню політв’язнів. Для того, щоб її добре зрозуміли, пані Олена легко виступала на різних мовах, адже сенаторка з Волинського воєводства вільно володіла французькою, німецькою, італійською, польською мовами.
Активність Олени Левчанівської у справі захисту прав українців реалізовувалась легальними методами, проте влада сприймала її з роздратуванням, називаючи антидержавною. Але арештувати єдину жінку – представницю українства у сенаті – в них не вийшло.
Окрім політичної діяльності, сім’я Левчанівських часто допомагала людям, які знаходилися у скрутному становищі. До війни вони підтримували селянські родини грошима, аби ті мали змогу навчатися. Коли в Луцьку з’явилася українська гімназія, Левчанівська навіть приймала у своєму будинку дітей із сіл, які не мали коштів на проживання у місті, аби вони могли продовжити освіту.
У 1927 році термін сенаторської діяльності закінчився. Вдруге виставляти свою кандидатуру Олена Карпівна не захотіла, бо парламент вже не міг активно тиснути на політику уряду, а українські депутати втратили впливовість. Повернувшись додому, у своє село Линів, вона займалась сільським господарством та благодійницькою діяльністю.
Олена Левчанівська з донькою Іриною у с. Линів, 1932 р. Фото: volyniany.org.ua
У вересні 1939 року сталінські війська окупували Волинь. Новостворений радянський сільський комітет конфіскував родинний маєток Олени Карпівни, а у листопаді того ж року її заарештували та відправили до Луцької в’язниці. Після чого радянська влада пустила дезінформацію, що жінку вислали до Казахстану, де вона померла. Проте згодом журналісти розкрили справжню долю громадської діячки.
Письменниця Надія Гуменюк вже за часів незалежної України звернулася до архівів, де їй допомогли подати запит у Казахстан щодо заслання Олени. Жодної інформації про Левчанівську там не знайшли. Згодом справою зацікавилася Інна Федущак, яка очолювала пошуковий відділ «Меморіал» у Львові. Жінка звернулася до пошукового відділу у Москві, звідки отримала архівні дані, де було зазначено, що Олену Левчанівську засудили до розстрілу 24 квітня 1940 року. Точне місце страти невідоме, проте існує версія, що це відбулося у селі Биківня.
Олена Левчанівська лишається прикладом жінки, яка не тільки відстоювала свої ідеї, а й об’єднувала навколо себе однодумців. Вона створила справжню спільноту, голосом якої виступала у той час, надихаючи та підтримуючи тих, хто розділяв її цінності.
Сьогодні здобутки Левчанівської стали основою для більших міжнародних ініціатив, таких як Резолюція 1325 – рішення Ради Безпеки ООН, ухвалене у 2000 р. Документ визнає, що конфлікти по-різному впливають на чоловіків і жінок, і що рівноправне залучення до розв’язання безпекових питань дозволяє врахувати потреби усіх. Вперше на такому високому рівні світ визнав внесок жінок у запобігання та вирішення конфліктів, підтримання й розбудову миру. Український голос у Раді Безпеки ООН був одним з 15, які підтримали Резолюцію 1325. Жодного голосу проти не було.
За радянських часів ім’я Олени Левчанівської було викреслене з історичної пам’яті, видатну українську політикиню не згадували. Лише сьогодні ми маємо змогу віддати належну шану правозахисниці, мужній жінці, яка присвятила своє життя боротьбі за українську самостійність.
Конверт «Укрпошти» із портретом Олени Левчанівської. Фото: zhytomyr.travel
На знак пошани «Укрпошта» присвятила Олені Левчанівській пам’ятну марку. В Житомирі, де вона прожила два роки, її ім’ям названо один із провулків. А в Луцьку іменем цієї жінки названо вулицю та встановлено пам’ятну дошку.
Джерела:
1. Гонтар В. Волинянка Олена Левчанівська. Шлях однієї з перших українських феміністок [Електронний ресурс] / Вікторія Гонтар // misto.media : [онлайн-журн.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://misto.media/articles/partnerska-stattia/3114-volynianka-olena-levchanivska-shliakh-odniyeyi-z-pershykh-ukrayinskykh-feministok. – Назва з екрана. – Дата публікації : 30.09.2025. – Дата перегляду : 30.03.2026.
2. «Житомир у долях славетних жінок»: Олена Левчанівська – просвітнця і правозахисниця [Електронний ресурс] : [за матеріалами книги Г. Махоріна] // zhytomyr.travel : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.zhytomyr.travel/zhitomir-u-dolyax-slavetnix-zhinok-olena-levchanivska-prosvitnicya-i-pravozaxisnicya/?fbclid=IwAR3cp680iUB-AmsGl9k_6965c0Hg74765McdrVXjItWfxv4tJfHmUrd3vNE. – Назва з екрана. – Дата публікації : 09.09.2020. – Дата перегляду : 30.03.2026.
3. Олена Левчанівська: сенаторка. 140-річчю від дня народження пані сенаторки присвячується [Електронний ресурс] // «ВОЛИНСЬКЕ БРАТСТВО». Міжнародне громадське об’єднання : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://lnk.ua/94yQ5r74M. – Назва з екрана. – Дата публікації : 09.02.2021. – Дата перегляду : 30.03.2026.
