Фото: UA.NEWS
Російська нафтова інфраструктура дедалі частіше опиняється під ударом ЗСУ. Нафтопереробні заводи (НПЗ), резервуарні парки та портова логістика є критично важливими елементами для забезпечення армії пальним, фінансування війни та збереження експортних прибутків. Саме тому ураження таких об’єктів мають не лише тактичне, а й стратегічне значення.
Системне вогневе ураження об'єктів у Туапсе
16 квітня 2026 р. – критичне ураження резервуарного парку
Українські безпілотники атакували «Туапсинський нафтопереробний завод» у місті Туапсе (Краснодарський край рф). У результаті вибуху:
- знищено 24 резервуари;
- пошкоджено ще 4.
Атака призвела до критичних втрат у потужностях із зберігання та перевалки нафтопродуктів. Найбільшої шкоди було завдано системі накопичення пального, що фактично паралізувало весь логістичний ланцюг, від постачання сировини до морського експорту готової продукції. Ліквідація наслідків тривала понад три доби. До гасіння пожежі було залучено майже 300 осіб та 77 одиниць техніки, що свідчить про масштаб ураження.
Наслідки уражень російських резервуарів українськими дронами. Фото: Exilenova+ / Telegram
Наслідки для екології. 17 квітня 2026 року Telegram-канали повідомили про утворення нафтової плями в акваторії Чорного моря площею близько 10 тисяч кв. метрів.
Нафтові плями на воді в районі порту. Фото: VANTOR
Місцеві жителі також писали про так звані «нафтові дощі» – краплі мазуту, які осідали після вибухів і задимлення.
Опади у промисловій зоні. Фото: Moy Tuapse Telegram channel
Замість повноцінної ліквідації наслідків місцева влада намагалася приховати масштаби проблеми: міський пляж засипали новим шаром гальки, а після загострення екологічної ситуації організували показове озеленення міста. Це лише підкреслило рівень забруднення та небезпеки для мешканців.
20 квітня 2026 – зрив відновлювальної роботи
Чергова атака стала продовженням системного нищення нафтової інфраструктури регіону. Удар припав на об’єкт у момент, коли тривали аварійні та ремонтні роботи. Повторне займання спричинило нову масштабну пожежу, ліквідація якої тривала ще чотири доби. Це суттєво ускладнило усунення пошкоджень об’єкта, посилило навантаження на аварійні служби та ще більше порушило стабільну роботу НПЗ.
Пожежа в порту Туапсе. Вид з космосу 21.04.2026. Фото: 2026 Planet Labs PBC/Handout via REUTERS
28 квітня 2026 р. – удар по виробничій частині заводу
ЗСУ здійснили третю атаку по НПЗ. Проєкт Радіо Свобода «Схеми» опублікував супутникові знімки, отримані завдяки сервісу Planet Labs, на яких було видно сильне задимлення, що розтягнулося майже на 380 км. Характер пожежі свідчив про ймовірне ураження вузлів, пов’язаних саме з переробкою нафти, що створювало вже не логістичну, а виробничу проблему для підприємства.
Нові пожежі в Туапсе. 28.04.2026 р. Фото: Радіо Свобода
1 травня 2026 р. – удар по морському терміналу та експортному каналу
Ударні БПЛА знову атакували Туапсе, внаслідок чого спалахнула пожежа. До її ліквідації залучили 128 рятувальників та 41 одиницю техніки. Ціллю цього разу став не сам НПЗ, а морський термінал – ключова ланка відвантаження нафтопродуктів через Чорне море. Ураження цієї інфраструктури суттєво ускладнило експорт навіть за умови часткового збереження переробних потужностей. Фактично удар був спрямований на завершальний етап усієї нафтової логістики – вивезення продукції до зовнішніх ринків.
Командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт Бровді із позивним «Мадяр» підтвердив атаку на Туапсе: «Туапсе по-чорнобаївськи, 4.0. Римейк четвертий: …щотижня ми з друзями їдемо в Туапсе. Вулиця Нафтовиків, наливайка номер 24… (т/с "З легким прильотом!")».
Серія ударів, завданих ЗСУ протягом квітня-травня 2026 року, спричинила масштабні втрати для портової інфраструктури Туапсе та Туапсинського НПЗ. За оцінками Генерального штабу, сукупні збитки перевищили 300 мільйонів доларів США.
Див. відео: «Неймовірні кадри стовпу диму від палаючого НПЗ в Туапсе».
26 квітня 2026 року. Ярославль: удар по технологічному серцю заводу
ЗСУ уразили «Ярославнафтооргсинтез» у місті Ярославль рф. Зафіксовано пошкодження установки вакуумної перегонки нафти (ЕЛОУ-АТ-4) – одного з найважливіших елементів технологічного процесу. Саме вона відповідає за первинну та глибоку переробку сировини, розділення нафти на основні фракції та подальше виробництво пального. Її виведення з ладу означає:
- суттєве зниження виробничих потужностей;
- порушення всього виробничого циклу;
- дефіцит окремих видів пального;
- тривалий та дорогий ремонт.
Відновлення таких агрегатів потребує складного обладнання та спеціалізованих комплектуючих, які в умовах санкцій росії оперативно замінити надзвичайно важко.
Ярославський НПЗ входить до числа найбільших у росії та має критичне значення для центральної частини рф. Основні показники:
- потужність переробки – близько 15 млн тонн нафти на рік;
- входить до п’ятірки найбільших НПЗ росії;
- виробляє бензин, дизельне пальне та реактивне пальне;
- забезпечує паливом військову логістику армії рф.
Саме реактивне пальне є особливо важливим для авіації окупантів, а дизель – для бронетехніки та військових перевезень.
Див. відео: «Ярославль. НПЗ»
Ураження Туапсинського та Ярославського НПЗ показує не окремі епізоди, а різні точки впливу на єдину паливну систему росії. Кожен із цих ударів зачіпає інший рівень функціонування інфраструктури.
Територіальний розподіл ефекту. Туапсе (південь):
Формується розрив у ланцюгу накопичення та переміщення нафтопродуктів у чорноморському напрямку. Це підсилює нестабільність у портовій логістиці та створює додаткові обмеження для експортних операцій.
Системний ефект. Ярославль (центр/північ):
Порушується технологічна основа переробки, яка впливає на загальні обсяги та якість пального, яке надходить у внутрішню систему розподілу.
Обидва удари не дублюють наслідки один одного, а працюють у різних вузлах однієї структури:
- один обмежує можливість накопичення та транспортування ресурсів;
- інший знижує здатність перетворювати сировину у готове пальне.
Туапсе і Ярославль – два різні зрізи однієї проблеми для російської енергетичної системи. Вплив відчувається не в одному секторі, а в розриві зв’язності між ключовими етапами паливного забезпечення, що поступово знижує стійкість всієї інфраструктури.
