Важливою запорукою подальшого розвитку держави Київська Русь стало те, що після прийняття Християнства князь Володимир повсякденно опікувався розвитком грамотності, освіченості своїх підлеглих та їхніх дітей, прищеплював їм любов до прекрасного, до надбань культури того часу. Про поширення писемності серед різних прошарків населення свідчать знайдені археологами написи на різноманітних виробах ремісників. Це і написи на цеглинах, на хрестах та іконах, це і написи на корчагах та пряслицях. Вченими виявлено напис «Коваль Людота» на мечі із Фощеватої, що на Подніпров’ї. Ось так маркерували і захищали авторські права власного виробника в часи Київської Русі. Тож з легкої руки сьомої дружини князя Володимира візантійської принцеси Анни школи відкривалися при церквах та монастирях. Так «на учення книжне» підлеглі князя віддавали дітей не лише в Десятинну церкву в Києві, а і в церкви тих міст, куди Володимир посилав своїх синів для управління землями – Чернігові, Новгороді, Полоцьку, Ростові, Турові та інших. Учні писали на покритій воском дощечці з допомогою «писал» – металевих чи кістяних стрижнів із загостреним кінцем і лопаткою згладжували написане. Для кращого запам’ятовування алфавіту букви писали на окремих предметах. Про це свідчать знайдені археологами пряслиця з Любеча, гребінець з Берестя, дерев’яна дощечка з Новгорода. Великі тексти писали на березовій корі. Серед дітей князя Володимира найбільш освіченим виокремлювався з-поміж інших син Ярослав, який «до книг мав нахил, читаючи часто вдень і вночі».
Саме за часів Володимира Великого під впливом Візантії бере початок станковий живопис, зокрема іконопис. Як стверджують вже сучасні мистецтвознавці, що саме князем Володимиром в рік смерті його коханої дружини Анни 1011 року було закладено початок будівництва Софійського Собору. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського собору. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотистому тлі. Серед них вражає зображення Богоматері-заступниці з піднятими вгору руками («Оранта») висотою 5,45 м. Стіни та склепіння Собору розписані фресковим розписом. При цьому зауважимо, що не лише релігійні образи присутні на фресках, а і чимало світських мотивів присутні в зазначених образотворчих композиціях. Тут і музики, і акробати, і, навіть, Ярослав Мудрий з родиною.
Ікони для новозбудованих церков писалися на дерев’яних дошках. Нажаль переважна більшість таких ікон до нашого часу не збереглися. Багато ікон привозили з Візантії, де на той час була найкраща школа з іконопису. Історичні джерела засвідчують, що і серед краян з’являлися майстри пензля, не гірші за візантійських. Ім’я одного з них Алімпій. Його твором вважають велику ікону «Богоматір Велика Панагія» початку ХІІ століття з ярославського Спасо-Преображенського монастиря. Однією з найпопулярніших на Русі була ікона Володимирської Богоматері другої половини ХІ століття, яку привезли з Константинополя у Київ. Деякий час вона перебувала у Вишгороді, а вже звідти її перевезли до Володимира на Клязьмі. Та ще й чимало різних історій та легенд можна розповісти про іконопис часів Київської Русі. Більш докладно ми рекомендуємо після перемоги ЗСУ почитати в книгах читальної зали Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара.
Після смерті Володимира Великого 15 липня 1015 року найближчим до престолу опинився ув’язнений син Святополк. Князь Володимир був дуже хворий і думав про те, кому б мав би передати свій престол. Знаючи норов старшого синочка, народженого колишньою дружиною Ярополка, заарештував Святополка разом з його ж дружиною, донькою польського князя Болеслава Хороброго, для того щоб не завадив поставити після себе на престол свого улюбленця – молодого і розумного князя Бориса. Проте людина уявляє, а Господь знає. Тож не сталося, як гадалося.
У червні 1015 року Борис повернувся з Ростова до Києва на прохання батька Володимира, який тяжко захворів. Незабаром після його прибуття стало відомо про вторгнення печенігів, і Володимир вислав його з дружиною на них. Навівши лад на руських землях Борис дізнався про смерть батька і про те, що Святополк без особливих протистоянь вийшов із в’язниці та й вступив на престол київський. І народ столичний це підтримав, та й бояри не були проти. Воїни Бориса запропонували йому йти на Київ і виборювати престол залишений йому у спадок батьком Володимиром. На що Борис відповів, що він не буде братовбивцею. Тож залишився на річці Альта зі своїми отроками і воїнів дружини своєї розпустив по домах. Ось така була добра душа Володимирового нащадка, іменем якого названо місто Бориспіль. До речі, пам'ятник святим Борису і Глібу, покровителям Вишгорода, відкрито у місті Вишгород, неподалік столичного Києва, 31 липня 2011 року.
А Святополк відразу почав володарювати. І перше, що зробив, так це наказав відчеканити на монетному дворі срібняки з власним зображенням, та вже й з двозубцем на відміну від володимирського тризуба, бо, певно, підозрював, а, можливо, мама йому натякала, що він не Володимира, а Ярополка син. Протягом того ж року були вбиті три зведених брати Святополка – Борис, муромський князь Гліб і древлянський Святослав. А у 1018 році Святополк взяв у заручниці мачуху і сестер Ярослава.
Що не скажеш за Ярослава, який завжди гордився тим, що він син уславленого князя Володимира. Тож сам Бог велів йому боротися за законний престол.
Як стверджує історик Леонтій Войтович «26 листопада (день св. Георгія) 1015 року Ярослав Мудрий у жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський великокняжий престол, але 1018 року під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на допомогу Святополк, мусив Ярослав покинути Київ і втікати до Новгорода.» А помічник, так сказати, Святополка – польський король Болеслав І – прихопив на шляху до Києва Червенські городи. Ось такі бувають родичі заможні, що землі твої можуть заграбастать, як нібито це так і має бути. Тож після остаточної перемоги за допомогою тисячі варягів, значну частину з яких складали вояки норвезького ярла Свейна Хладаярла, в битві над річкою Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став київським Великим князем.
А у 1030–1031 роках війська Ярослава і його брата, тмутараканського князя Мстислава Володимировича у ході так званого польського походу остаточно відвоювали Червенські городи. Хоча було на початках, що не ладили між собою брати, аж поки під Лиственом біля Чернігова 1024 року Ярослав не програв битву у Мстислава. Тож Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра Ярослав мусив віддати під контроль рідному брату Мстиславу. А 1026 року в Городку під Києвом брати остаточно уклали мирну угоду, де домовились більше між собою не ворогувати і брат брату у війнах з ворогами лише допомагати.
Так у 1029 році Ярослав Мудрий допоміг Мстиславу побороти касогів та ясів і розширити свої володіння аж до Кавказьких гір. А Мстислав у свою чергу допоміг Ярославові 1030 року зайняти землі між Чудським озером і Балтикою і там заснувати місто Юріїв (нині – Тарту), бо хрещене ім’я князя Ярослава – Юрій. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом. За відомостями, що містяться у «Повісті минулих літ», він в 1030 році відвоював місто Белз, а в 1031 році заклав місто свого імені Ярослав. Полонених під час походу ляхів, у якості щиту від кочівників, було поселено у Пороссі.
Після смерті Мстислава 1036 року Ярослав Мудрий об’єднав під своєю владою лівобережні землі, окрім Полоцького князівства, яке виділено Володимиром «Красне Сонечко» в уділ роду Ізяслава. Сам Ізяслав Володимирович, хоча й прожив недовго, проте наполегливо пропагував християнство і церкви він будував прекрасні. До речі, 2 травня християнами святкується день перенесення мощів Бориса і Гліба в нову церкву, збудовану князем Ізяславом Першим у Вишгороді. А 1115 року їх мощі знову урочисто перенесли до кам'яної церкви Бориса і Гліба у тому ж місті. Після монгольської навали 1240 року мощі були втрачені. Ось такі вони історичні реалії, що завжди роблять свої корективи. Та про них іще поговоримо.
Як стверджують енциклопедичні джерела: «У 1038–1042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен – ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь.» Також слід зазначити, що саме в цей період князем Ярославом споруджуються головні міські ворота Києва з надбрамною церквою, які називають нині Золоті Ворота. Також Ярославом Мудрим збудовано Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський монастирі.
На Русі засновується і має розвиток своя архітектурна школа. Крім столиці собори та церкви Ярославом Мудрим будуються в інших містах Київської Русі. У Чернігові зводиться Спаський собор, за зразком Київської Софії будують Софійські Собори у Новгороді та Полоцьку. Наприкінці ХІ століття праукраїнці, що є руськими зодчими, будують Михайлівську церкву та Єпископські ворота у Переяславі. За часів Ярослава Мудрого у Перемишлі побудовано Палац та білокам’яну круглу церкву-ротонду. У великих містах Київської Русі виникають свої архітектурні школи, серед яких особливою оригінальністю відзначається галицька архітектурна школа. Більш докладно про галицьку архітектурну школу рекомендуємо почитати у читальній залі Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки.
Саме Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софійського Собору і всіляко сприяв поповненню книжкового фонду даної бібліотеки дорогими і цінними книгами. Ярослав Мудрий організував переписування та перекладання з латині, грецької та інших іноземних мов особливо цінних книг. Також саме за часів Ярослава Мудрого почали створюватись книжкові мініатюри. Цікавими, для прикладу, є мініатюри із зображенням князя та його родини в «Ізборнику Святослава» або ж «Остромирово Євангеліє», прикрашене чудовими заставками і мініатюрами. Одним з найдавніших зразків літератури є «Слово про закон і благодать», написане першим київським митрополитом Іларіоном близько 1050 р. В ньому піднімається значення християнства, яке протиставляється язичництву, високо оцінюється діяльність князя Володимира Великого за те, що зробив Русь відомою в усіх кінцях землі, висловлюється гордість за неї.За часів Ярослава Мудрого також засновано і побудовано міста Корсунь, Канів, Гюргів (нині – Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет. Мало неабиякий розвиток вокальне та музичне мистецтво. На Русі існували струнні інструменти (гуслі, гудки, лютні), духові (труби, флейти, сопілки), ударні (бубни, металеві тарілки). Найвідомішим музичним виконавцем XI ст. був Боян.
Та, найголовніше, що при церквах та монастирях відкривалися школи для книжного навчання дітей. При Софійському Соборі Ярославом Мудрим засновано школу нового типу, де школярі навчалися не лише грамоті, а й вчили грецьку мову та латинь, вивчали основи медицини та студіювали філософські твори кращих філософів світу. За наполяганням Великого князя Київського Ярослава Мудрого в середині ХІ століття з’являються книгозбірні у всіх великих містах держави. Ярослав мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Яросла́в Му́дрий.
Під час правління Ярослава Мудрого Київська Русь перетворилася на могутню освічену і культурну європейську державу. Межі столичного Києва розширені і насипані нові оборонні вали (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал). В Київській Русі розпочинається новий етап у розвитку монументального кам'яного зодчества, яке стає складовою європейської архітектурної традиції. Маючи власне уявлення про красу, давньоукраїнські майстри, зокрема київські майстри, створювали нові типи споруд, що вражали рівнем розвитку будівельної техніки, витонченим смаком та живописністю композицій. Будували з каменю та цегли, використовуючи методи змішаної кладки (ряди цегли-плінфи чергувалися з рядами каміння) та утопленого ряду (ряди цегли трішки заглиблювались через кожний ряд кладки, після чого виступаюча поверхня тинькувалася). Український мистецтвознавець Олександр Гаврюшенко в своїй книзі «Історія культури» (Гаврюшенко О. Історія культури: Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.) зазначає: «Перебуваючи в складі візантійської православної співдружності, Русь намагалась не лише бути схожою на Візантію, а й перевершити її. Від часу введення християнства Київ посідав місце духовного і навіть сакрального центру. Для давніх русичів, хоч би де вони проживали, Київ означав те саме, що для греків Константинополь, а для європейських народів – Рим.» Ярослав Мудрий своєю внутрішньою і зовнішньою політикою довів спроможність праукраїнців бути впливовими і модними на європейському рівні і в той же час залишатись самобутніми і самодостатніми у своїй надзвичайно яскравій культурі. Пам’ятаймо про управлінський досвід Ярослава Мудрого, котрий своїм життям керманича захистив свій так би мовити алгоритм успіху: освічена патріотична аристократія і дисциплінована армія плюс розвинута культура та освіта дорівнює утвердженню в європейському співтоваристві сильної праукраїнської держави. Ми близькі до того, щоб відродити могутню державу зі столицею в Києві. Будьмо гідними наших пращурів!Слава мужнім військовим ЗСУ! Слава військовому керівництву ЗСУ! Слава Україні!
