Щедрий вечір або свято Маланки у працях вітчизняних фольклористів

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на весь вечір!

А я знаю, що пан дома,

Сидить собі кінець стола.

Сидить собі кінець стола,

А на ньому шуба люба,

А на ньому шуба люба,

А в тій шубі калиточка.

А в тій шубі калиточка,

В тій калитці сім червинців,

Усім дітям по червінцю.

                                Щедрівка

Українські традиції –  яскраві і колоритні. Серед головних різдвяно-новорічних свят вирізняється Маланка – українське народне і церковне свято. У ньому поєднано старовинні дохристиянські і християнські обряди. Після переходу на новоюліанський календар,  свято Маланки, яке ще називають Щедрий вечір або Щедра кутя, відзначають 31 грудня, у переддень Нового року.

За стародавнім міфом окрім сина у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.  Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний витязь Безпальчик-Васильчик  і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому за народними звичаями на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а зі свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо на Щедрий вечір треба належно вшанувати добрих богів і душі предків.

Дослідженням свята Меланки займалися відомі українські вчені Павло Чубинський та Олекса Воропай.

Чубинський Павло. «Праці етнографічно-статистичної експедиції у Західно-Руський край» (Т.3, 1872р.). Фото з сайту Archive

Павло Чубинський, один із засновників українського географічного народознавства, є  автором фундаментального дослідження «Праці етнографічно-статистичної експедиції у Західно-Руський край» (1872-1879рр.), що  стало явищем величезної ваги в історії української культури. У третьому томі цієї наукової розвідки «Народний щоденник»  міститься матеріал, що розкриває звичаї та церемонії, приурочені до пір року. Зокрема мова йде і про свято Маланки, що відзначалося «31 грудня, у день святої Меланії, напередодні Нового року.  У праці повідомляється, що кожна господиня у ті часи готувала святкову вечерю. Складалася вона із книшів, пирогів, ковбаски з гречки та вареників. «Пирога і книші на вечерю розміщує господар. Господар сідає за стіл, а господиня кличе дітей…і каже їм сісти вечеряти. «А де ж батько? – запитують діти… не бачимо, тату!». Дай Боже, щоб ти не захворів, тобто щоб завжди був такий достаток хліба, як у цей вечір» [4, с.437]. Цей вечір, зауважує П. Чубинський, називали «Щедріном» [4, с.437]. Також у цей день запрягали молодих коней і биків, яких ще жодного разу не запрягали, а на санчата садили хлопчаків.  «…після цього коней і биків окроплюють освяченою водою. І пішли вони до хліва, і спіймали горобців, і кинули їх до огоню, і зібрали з них попіл, і стерегли їх, поки вони не прийшли, і кидали їх у землю з насінням. Це робиться для того, щоб горобці не нападали на коноплі, просо і т. і.» [4, с.437]. А ще цього святкового дня селяни «орють землю і готують її до сівби, а за допомогою пісень і рухів зображують процес оранки. Вранці струшують зі столу солому, «дідухуху», запалюють її у дворі і на вулиці, перестрибують через багаття і тричі заганяють худобу. Залишки соломи кидають свиням, щоб вони добре «плодоносили». Господарі брали солому, йшли в сад і прив'язували плодові дерева, кажучи: «Добрий вечір, що ти нас народиш…? Після цього тричі вдаряють її сокирою і кажуть: «Дивись, роди, бо якщо не народиш, то на чужинця» [4, с.437].

На Щедрий вечір, повідомляє П. Чубинський, переважно діти з бідних родин співали відомі пісні «щедрість» [4, с.438]. За виконання щедрівок вони отримували трохи грошей або щось поїсти.  При цьому хлопці імітували зовнішній вигляд на власний вибір – хто ведмідь, хто жінка. Але серед них  «має бути й одна, переодягнена в жінку – його «Желанна» [4, с.438]. У день Маланки також спостерігали за природою та вважали, що «ясна і світла ніч на Новий рік передує безпеці і здоров'ю людей в поточному році, і навпаки» [4, с.438 ].

Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис (Т.1).

Фото з сайту  SPADOK

Безцінний матеріал про звичаї та обряди різних регіонів України, пов'язані з народним та релігійним календарями, містить і праця Олекси Воропая  – двотомний етнографічний нарис «Звичаї нашого народу» (1966, Мюнхен). У першому томі автор подає матеріал  про святкування Щедрого вечора на Наддніпрянській Україні та Гуцульщині в окремих підрозділах: «Вечеря», «Коза», «Парубоча Меланка», «Дівоча Меланка», «Дівчата ворожать», «Чародійна ніч». У праці О. Воропай, як і П Чубинський, зауважує, що «В Україні на Щедрий вечір батько ховаєься від дітей за пирогами – символом щедрости, багатства» [1, c.100]. Це дійство відбувалося так. Увечері мати запалює свічку перед образами, обкурює ладаном хату і ставить на стіл миску з пирогами. А батько сідає на покутті і голову прихиляє,  начебто ховається за пирогами.  «Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили! Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» – «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!» [1, c. 100]. Коли вся родина збирається за столом на святкову вечерю,  за вікном лунає щедрівка:

Щедрий вечір, пане господарю,

Стережи, Боже, твого товару,

Твого товару, всякого статку,

Молім Бога за отця, за матку,

Добрий вечір! [1, с.100]

Дослідник   також наголошує, що головна страва Щедрого вечора буває різною: «понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на  100-свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги» [1, с. 100–101].

Окрім виконання щедрівок, важливою складовою  святкування був обряд водіння кози. Це дійство символізувало процвітання і достаток, а також багатий урожай. Під час щедрувань одного з хлопців перевтілювали у козу. Робилося це доволі просто: «кому припаде бути козою, одягає обруч – щоб ріжки приходились на голову, а хвіст  – за спину. Накидають кожуха – вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу – це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком  – «крутить хвостом» [1, c. 101]. За традицією козу водили від дверей до дверей, співаючи щедрівки. За це: «Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п’ять грошей» [1. с. 101].

Ще одне святкове дійство  – це перодягання парубка у Меланку. «Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот не абиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками. Все це – в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замашене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом  – хто як зумів!» [1, с. 104]. Потім юрба рухається селом з жартами, вигуками, сміхом до того місця, де збираються дівчата і щедрують.

Водять Меланку й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. «Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» – вінок, стрічки, багато намиста... Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем – жупан, шапка, шаравари, чоботи... Вся дівоча ватага іменується дружками. Щедрують біля вікон» [1, c. 107]. Щедрий вечір також супроводжувався дівочим ворожінням.

В Україні існує поетичне повір’я, що  «новорічна ніч «для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя – на хліб, глини – на мідь» [1, с.108]. Віримо, що на Щедрий Вечір усі українці об’єднаються у спільному бажанні миру для нашої країни і воно обов’язково здійсниться.

Джерела:

1. Воропай О.Звичаї нашого народу [Електронний ресурс]: етнографічний нарис / О. Воропай. – Т.1. – Мюнхен: Укр. вид-во, 1956. – 309с. – Режим доступу :https://spadok.org.ua/books/Zvychaji-nashoho-narodu_OVoropaj_T1_Zyma-Vesna_1958.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 19.12.1024.
2. Грубрина А. Свято Маланки в Україні: історії, традиції та до чого тут коза [Електронний ресурс] / А. Грубрина. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://vikna.tv/styl-zhyttya/svyata/malanka-2024-istoriya-i-tradycziyi-svyata-v-ukrayini/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 26.12.2023. – Дата перегляду: 29.12.2024.
3. Маланка [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org//wiki/Маланка. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 19.12.2024.
4. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. Югозападный отдел : Материалы и исследования: в 7 т. / собр. П. Чубинский. – Т. 3 : Народный дневник (обычаи и обряды, приуроченные к временам года). – [Б. м.], 1872. – 486с. – Режим доступу : https://archive.org/details/chubynsky3 /page/438/mode/2up. – Назва з екрана. – Дата публікації: 11.04. 2018. – Дата перегляду: 19.12.1024.

Матеріал підготувала Діна Бондаренко,

головна бібліотекарка