Починаючи з 1993 року, людство відзначає Всесвітній день водних ресурсів. Згідно з Резолюцією (№ А/RES/47/193 ООН), 22 березня щороку оголошується Міжнародним днем води, офіційна назва – World Water Day.
Також резолюцією рекомендовано державам цього дня проводити заходи, присвячені підвищенню інформованості громадськості стосовно важливості збереження та освоєння водних ресурсів. Щороку публікується та поширюється агітаційна інформація, організовуються конференції, круглі столи, семінари та тематичні виставки. Починаючи з 2000 року, кожний Міжнародний день води присвячується певній темі. Наприклад, в 1995 році цей день проходив під гаслом «Вода і жінки», в 1998 році – «Ґрунтові води – невидимий ресурс». Цьогоріч темою World Water Day є «Вода для майбутнього: управління, збереження, інновації».
Попри те що вода є базовою річчю існування та розвитку всього живого на Землі, далеко не всі жителі планети мають однаковий доступ до неї. Стан водних ресурсів погіршується через науковий прогрес та чисельні військові конфлікти, а кількість питної води зменшується через природні фактори та знову ж таки антропогенний вплив.
Кожен десятий житель планети відчуває гострий дефіцит питної води. За офіційними даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), близько 8 млн людей живуть без чистої води, а понад 3 млн помирає щорічно через вживання брудної, неочищеної рідини. Як відомо, водні ресурси – це 70% території планети, але не вся вода придатна до споживання, адже 96,5% усієї води – солоні, морські запаси. 3,5% – це прісні ресурси, з яких: 1% – підземні води, а решта питних запасів також не можуть використовуватися повною мірою:
- 2,15% – у вигляді айсбергів, крижаних скупчень у горах та льодовиках Антарктиди;
- 0,001% – розміщується в атмосфері;
- 0,65% – знаходиться в річках, озерах, звідки її і використовують для споживання;
- 1% – підземні води.
Згідно зі статистикою, за 50 років доступна кількість питної води з розрахунку на одного жителя скоротилася на 60%. Понад 80 країн відчуває катастрофічну нестачу води, придатної для споживання. Вчені наголошують на катастрофічній статистиці скорочення рівня питної води. Наприклад, озеро Байкал, в якому знаходиться 1/5 частина всіх запасів, уже в 2015 році висохло до свого 30-річного мінімуму. А велике Аральське озеро висохло майже повністю за минулі 40 років.
У XXI столітті увага науковців сфокусована на впливі воєн на водні ресурси в країнах Близького Сходу, меншою мірою – Азії та Африки. Наприклад, в останньому звіті Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) зазначено, що діти під час тривалих конфліктів частіше гинуть від хвороб, пов’язаних із браком чистої води, ніж від насильства, безпосередньо пов’язаного з самим конфліктом.
Попри те, що війна в Україні триває вже понад 10 років, можна сказати, що вплив військових дій на доступ до води громадян та управління водними ресурсами майже недосліджений, не узагальнений і невідомо, як наявні дані корелюються зі світовими показниками: поки що українські фахівці самі збирають та вивчають цю інформацію.
Україна належить до держав з недостатнім забезпеченням водними ресурсами. Ми – одна з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис.кв.км, що становить 4,0% від її загальної території ( 603,7 тис. кв.км ). До цих об’єктів належать річки, озера, водосховища, ставки, канали тощо. Територія України має не дуже густу річкову мережу, тут нема великих природних водойм і небагаті запаси підземних вод. Болота, що були природним регулятором водності річок, нині наполовину осушені. Отже, водні природні ресурси України – це, насамперед, місцевий і транзитний стік річок, водні запаси озер, штучних водойм і підземних горизонтів.
Інтеграція України до Європейського Економічного Співробітництва (ЄЕС) і Світової організації торгівлі (СОТ) передбачає формування та реалізацію збалансованої політики переходу України до сталого розвитку. Екологічні вимоги СОТ передбачають зменшення негативного антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Україна має узгодити свою національну стратегію розвитку з вимогами ЄЕС, СОТ і міжнародними зобов’язаннями зі сталого розвитку загалом та екологічними і водними зокрема.
Як ми вже зазначали на початку, міжнародні експерти ВООЗ встановили, що понад 60% захворювань у світі зумовлено вживанням недоброякісної води. Отже, сьогодні вода розцінюється не тільки як природний ресурс, вона має високу соціальну значущість. Міністерською декларацією Всесвітнього Водного Форуму в Гаазі в 2000 році, Міжнародною конференцією по прісній воді (Бонн, грудень 2001 р.) якість води визнана основним показником збалансованого розвитку суспільства, його безпеки й існування в цілому.
Через спричинені війною забруднення довкілля та руйнування критичної інфраструктури ми маємо ще більше цінувати та берегти наші водні ресурси, адже наші ріки є природними перешкодами на шляху ворога, також водойми допомагають людям підтримувати життя, коли водопостачання неможливе у звичайний спосіб.
Аби захищати свої водні ресурси, кожна країна застосовує «заходи з охорони вод». Вони бувають правові, організаційні, технологічні, економічні, наукові та соціальні. Останній пункт стосується нас як звичайних громадян, адже, об’єднавшись, ми можемо очищувати пляжі та водойми від сміття, рятувати річкових, морських мешканців та птахів під час стихійних явищ, популяризувати екологічні знання серед свого оточення тощо.
Війна забрала в нас водосховище Каховської ГЕС, частково Курахівське водосховище; забруднення зазнали річки Сейм, Десна, Південний Буг; щодня у Дніпро потрапляє ракетне паливо, а до Чорного моря потрапили тони російського мазуту.
Суми збитків від кожного екологічного лиха чималі:
- підрив росіянами Каховської ГЕС – 14 млрд доларів;
- забруднення Сейму та Десни – 530 млн гривень;
- забруднення Південного Бугу після атаки російського БПЛА – 46 млн гривень.
Збитки та шкода від руйнування Курахівського водосховища, а також забруднення Дніпра та Чорного моря досі підраховуються. Це не повний список випадків екоциду, з якими ми зіштовхнулися в останні три роки. Інформація про стан численних маленьких річок, озер, боліт та джерел для більшості залишається поза увагою. Охорона навколишнього середовища і, насамперед, водних систем – це сьогодні обов’язок кожного громадянина, принаймні на тих територіях, до яких ми ще маємо доступ.
