У різні історичні періоди доля пов’язувала Херсонщину з яскравими й непересічними особистостями, які, хоч і недовгий час жили на території області, та залишили помітний слід у культурному житті краю. Однією з таких особистостей була Софія Федорівна Русова. Засновниця перших дитячих садків в Україні, авторка концепції національного виховання, професорка, подвижниця жіночого руху, голова департаменту дошкільної освіти Генерального Секретаріату Української Народної Республіки – понад шість десятиліть свого життя вона присвятила справі дошкільного виховання. Заклала основи української системи освіти, розробила перші українські підручники, створила Союз українок, видавала Шевченка, боролася з русифікацією і була справжньою українкою, при цьому не українка за походженням.
Софія Федорівна Русова (у дівоцтві Ліндфорс) народилась у лютому 1856 року у родинному маєтку в селі Олешня Чернігівської губернії , яка тоді належала Російській імперії. Її мати була француженкою, а батько – шведом. У родині спілкувались французькою, однак дітей навчали німецької та англійської мов. Нянею Софії була проста українська селянка. Сама Софія згадувала, що няня співала їй українських пісень та «…своїми оповіданнями знайомила із тяжким життям простого народу». Початкову освіту Софія здобула вдома, а в десять років вступила до третього класу найпрестижнішої у Києві Фундуклеївської жіночої гімназії.
Сестри Марія та Софія Ліндфорс, 70-ті роки ХІХ ст. Фото: www.dnpb.gov.ua
У 1871 році Софія Федорівна в свої п’ятнадцять років разом із старшою сестрою Марією відкрила в Києві перший україномовний дитячий садок. До цього приватні садки існували тільки в Одесі та в Миколаєві. До приватного садка сестри прийняли 20 вихованців. Тоді ж Софія зближується з сім’єю відомого українського письменника Михайла Старицького, діти якого відвідували її дитсадок. Через Старицьких сестри Ліндфорс знайомляться з композитором Миколою Лисенком, а вже з 1872 року стають повноправними членами «Старої Громади» (напівтаємної організації української інтелігенції у Києві), до якої належали Павло Чубинський, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Ольга О' Коннор, Павло Житецький, Федір Вовк, Михайло Драгоманов із сестрою Ольгою.
Будинок Ліндфорсів був не лише дитячим садочком, а й культурним майданчиком. У вечірні години тут проходили зібрання громади та репетиції п’єс українською мовою, яка на той час, згідно з валуєвським указом, була під забороною. Софія бере активну участь у виставах, включається у вивчення української культури, мови, етнографії, фольклору. З того часу її життя назавжди пов’язується з боротьбою за відродження самобутності українського народу, його мови, культури, освіти.
У 1874 році Софія Федорівна одружується з філософом, фольклористом, філологом, редактором, етнічним росіянином – Олександром Русовим. Він першим, як вона згадує у «Моїх споминах», «…відкрив мені красу української поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та пояснень збудив у мене любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця, керувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».
Олександр Русов. Фото: ukrainky.com.ua
Микола Лисенко присвятив подружжю свою першу фортепіанну рапсодію «Золоті ключі» за мотивами українських народних пісень. Після одруження пані Ліндфорс стала Русовою. Під цим прізвищем вона й увійде в українську історію.
У весільну подорож Русови відправилися до Праги, а звідти – у Чернігів, Ніжин, Херсон, Полтаву, Одесу, Київ. Спершу через роботу Олександра, потім – через політичні переслідування Софії. Громадянська позиція подружжя, підтримка української культури, прагнення звільнити Україну від авторитарного гніту, невпинна просвітницька діяльність Софії, активна співпраця з місцевими громадами під час подорожей – усе це не міг оминути царський уряд. Тому з 1880 по 1905 роки Софію Федорівну заарештовували п’ять разів, що лише загартувало волю жінки та переконало у важливості того, чому вона присвятила життя. У біографії Софія Русова згодом напише: «Сиділа в п’яти українських тюрмах і весь період з 1881 по 1899 рік майже постійно або висиджувала в тюрмах, або під гласним надзором поліції, витримала 15 обисків. Усе це було і за загальні справи політичні, і за українські».
Софія Русова. Фото: uain.press
У 1875 році Київська українська громада, колеги й друзі запропонували Русовим врятувати від загибелі заборонені рукописні вірші Тараса Шевченка й надрукувати за кордоном увесь «Кобзар» без цензурних скорочень. Значну допомогу надав Федір Вовк, український вчений, відомий в Європі етнограф, антрополог, археолог. Він написав значну частину тлумачень до нецензурованого «Кобзаря».
Працюючи над виданням двох томів «Кобзаря», Русови певний час прожили у Празі, а потім нелегально переправили книгу в Україну. Уже саме тільки цим вчинком подружжя вписало власну сторінку в історію української культури.
У 1881 році відбувся обшук у київській квартирі Русових. Хоча нічого і не знайшли, Софію відправили до Лук’янівської в’язниці. Через кілька місяців її звільнили під поручительство брата Олександра Ліндфорса.
Деякий час родина Русових проживала у Херсонській губернії. Куди на запрошення Херсонського губернського земства для статистичних описів Одеського повіту був направлений чоловік Софії. Однак в Одесі Русову заарештували. Під час обшуку у неї знайшли збірник заборонених віршів Тараса Шевченка.
«Мемуари. Щоденник» Софії Русової. Фото: eduglos.iitta.gov.ua
Після виходу з в’язниці Софія Федорівна переїздить до Верхньодніпровська (сучасна Дніпропетровська область), бо переїхати до Херсона, де на той час працював чоловік Олександр Русов, їй не дозволили. Через кілька місяців Софії Русовій було дозволено переїхати поближче до Херсона – в Олешки. Туди по неділях приїжджав до дружини Олександр Русов і привозив із собою кого-небудь із гостей. В Олешки двома шаландами приїжджали Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Микола Садовський та інші актори, коли трупа Кропивницького гастролювала у Херсоні.
Лише у 1886 році Софії Русовій було дозволено оселитися в Херсоні з чоловіком. Мешкали вони в одному будинку з родиною Василевських (Феофан Василевський, український громадський діяч та письменник, і Дніпрова Чайка, поетеса) на вулиці Богородицькій. Українська громада у Херсоні підготувала і видала перший у місті альманах «Степ». До нього увійшли статистична стаття Олександра Русова, вірші Дніпрової Чайки та оповідання Софії Русової.
В Херсоні Олександр Русов, крім статистики, займався археологічними розкопками разом із поміщиком Георгієм Скадовським в районі села Білозерка. А Софія Федорівна організувала невеличкий дитячий садок. Саме в будинку Русових вперше прозвучала опера «Коза-дереза» на слова Дніпрової Чайки.
За наказом губернатора Х.Х. Роопа, у 1889 році Русовим було запропоновано за 24 години залишити межі Херсонської губернії через те, що їх вважали центром крамоли у губернському місті.
Наступним містом, де осіла родина, був Харків, куди у справах переїхав Олександр Русов. Тут Софія Федорівна очолила Харківське товариство поширення в народі грамотності (ХТГ). На одному із засідань вона заявила про необхідність видання та поширення дешевих книг для малоосвічених людей. З її ініціативи створили видавничий комітет, який видав 117 книг.
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій.
Софія Русова
У 1906 році світ побачили два перші підручники Софії Русової «Початкова географія» та «Український буквар», незважаючи на те, що таких підручників російська цензура зазвичай не пропускала.
«Український буквар» Софії Русової. Фото: istpravda.com.ua
З утворенням Української Народної Республіки Софія Русова входить до Центральної Ради і Секретаріату освіти, в якому очолює дошкільний і позашкільний відділи та рішуче втілює в життя гасло: «Українізація народної освіти, всіх її організацій». Вона глибоко усвідомлювала, що школа й виховання мають функціонувати у повній відповідності з особливостями й потребами своєї країни, нації: «…доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми проведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної свідомої дужої нації». Школи в Україні, на думку вченої, мають бути різними за змістом, формами, методами і організацією навчання та виховання, але всі вони повинні бути національними за своєю сутністю. Передусім навчання в оновленій школі повинно вестися рідною мовою, учні мають глибоко пізнавати рідне фізичне й соціальне оточення. За словами Софії Русової, всі народності, які проживають в Україні, зобов'язані знати її мову, літературу, географію, історію. З цього виходить, що українознавство має бути обов’язковим для всіх шкіл України. С. Русова вважала, що «…національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу».
7 листопада 1917 року Софія Федорівна виступила співзасновником Педагогічної академії для підготовки вчителів українознавства. У Києві, Одесі, Катеринославі (нині – м. Дніпро) за її підтримки при університетах створювались факультети з українською, єврейською, польською мовами викладання. Були підготовлені плани про відкриття українських гімназій в містах України. Сама Софія Русова очолила українське відділення у Фребелівському інституті та читала лекції з педагогіки українською мовою. Була співредактором педагогічного журналу «Світло», де опубліковано понад 100 її праць. Разом із активною роботою в редакції «Світла» Софія Федорівна продовжує написання нових національних підручників. Так, у 1911 р. петербурзьке Благодійне товариство для видання загальнокорисних і дешевих книг видає новий підручник «Початкова географія» Софії Русової з окремим параграфом про Україну. Це була перша систематизована україномовна навчальна книжка з цього предмета.
Підручник «Початкова географія» Софії Русової. Фото: odnb.odessa.ua
Для вивчення світового досвіду педагогіки Софія Русова їздила до Брюсселя, Берліна. Наслідком педагогічних пошуків Софії Федорівни стало створення нею оригінальної концепції національного виховання, в центрі якої – дитина з її природними задатками, здібностями і талантами. Софія Федорівна була переконана: «Нація народжується біля дитячої колиски, лише на рідному грунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національно свідома дитина». На її думку, діти змалку мають долучатися до духовних скарбів своєї нації – тільки тоді з них виростуть ті, хто в майбутньому розбудує міцну державу.
Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані Софією Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних – дідуся, бабусю, брата, сестру та інших, далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства.
Велике слово – школа! Се скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу.
Софія Русова
Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім грунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.
Обкладинка книжки Софії Русової «Нові методи дошкільного виховання». Фото: istpravda.com.ua
Софія Федорівна вивчала здобутки дошкільної педагогічної класики, а саме: праці Марії Монтессорі, професорки антропології та гігієни Римського університету, Ернеста Меймана, автора теорії швидкого та ефективного запам’ятовування, швейцарського педагога Адольфа Феррієра, психолога, педагога-реформатора, бельгійця Овідія Декролі, якого, до речі, знала особисто. В поєднанні з власним педагогічним досвідом і спостереженням за особливостями психології української дитини, вона втілювала здобуті знання на свій лад та розробила свою сучасну національну систему виховання самодостатньої, здорової психічно і фізично, вільної, але не анархічної людини, здатної до співпраці і порозуміння.
Запорукою впевненості, самореалізації і душевної гармонії у дорослому житті, на переконання Софії Русової, є сформоване національне самоусвідомлення у ранньому віці, яке неможливе без рідної мови. Вона вважала, що навчання чужою мовою придушує усе духовне єство людини, затримує природну активність її розуму, гальмує природну зацікавленість. Свідома свого коріння дитина, на її думку, стає більш розкутою і відкритою до світу – лише дерево з міцним корінням не боїться дорости до неба.
Софія Русова мріяла про те, аби кожна дитина мала шанс реалізувати свій потенціал.
Після утвердження в Україні комуністичного режиму, в грудні 1921 року, 65-річна Софія Федорівна разом з 14-літньою онукою Олею емігрує до Праги, яка й стала її останнім життєвим прихистком. «Прощай, рідна, дорога Україно. Кидаю тебе з одним палким бажанням усі свої старі сили віддати на визволення Твого народу, щоб знову пишалася Ти й волею, і наукою, і багатством».
У Празі Софія Русова до останніх днів життя активно займалася громадською, педагогічною та науково-видавничою діяльністю.
Заснувала Національну раду українських жінок у Празі, стала професором педагогіки Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, Української академії в Подебрадах (нині – Чехія), керувала дитячим притулком для дітей-емігрантів, вела потужну роботу з підготовки монографій і підручників – загалом тут побачили світ 165 її видань. У 1932 році на Міжнародному жіночому конгресі в Греноблі Софія Русова виступила з промовою про трагічне становище українців за радянської влади, уряд якої є «урядом терору і насильства над народами, що мають нещастя належати до совітів».
Восени того ж року разом із докторкою філософії та економіки, співзасновницею Союзу українок Канади Харитею Кононенко Русова звернулася до світової спільноти із закликом допомогти українцям, які голодують, організовуючи міжнародну акцію допомоги: «На Східній Україні Голод, справжній Голод, з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за два-три роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами – чи недородом, чи кліматичними умовами – ні, він утворений штучно тими політичними умовами в яких перебуває український народ під владою московських більшовиків».
Померла Софія Руссова 5 лютого 1940 року в Празі, проживши довге, тяжке, але щасливе життя, проповідуючи до останніх днів гуманізм, просвітництво, національну ідею шкільного життя. Її останніми словами до українців було: «А ви працюйте, всі разом працюйте й не сваріться».
 |
 |
| Нагрудний знак «Софія Русова» | Ювілейна монета Фото: uamodna.com |
Вшановуючи внесок вченої у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, у 2005 році Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.
У 2013 році в Олешні – її рідному селі – відкрили Історико-меморіальний музей Софії Русової.
Іменем Софії та Олександра Русових названо Чернігівську обласну універсальну наукову бібліотеку.
На честь Русових названо вулиці у Львові, Києві, Чернігові, Рівному, Дніпрі.
У 2016 році Національний банк України створив ювілейну монету до 160-річчя від дня народження видатної освітянки.
Віковічне ярмо поневолення, спотворення національного світогляду, відлучення від традицій, звичаїв, культури свого народу, тотальна русифікація російської імперії, потім – радянського союзу, загнали ім’я видатної української педагогині Софії Русової у безвість на довгий час. Через десятки років безцінні надбання цієї видатної жінки у галузі педагогіки, дошкільної освіти, літератури, культури, політології стали дороговказом єднання української нації.
Життя Софії Русової – яскравий приклад справжнього просвітництва та відданого служіння Україні.
Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні.
Софія Русова
Про Софію Русову дивіться також: https://lib.kherson.ua/sofiya-fedorivna-rusova.htm
Джерела:
1. Єременко О. Софія Русова: жінка, яка зламала систему й побудувала нову [Електронний ресурс] / Олександр Єременко // СловОпис : [вебсайт культуролог. просвіт. проєкту]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://slovopys.kubg.edu.ua/sofiia-rusova-zhinka-iaka-zlamala-systemu-i-pobuduvala-novu/. – Назва з екрана. – Дата звернення : 24.04.2026.
2. Заєць Д. Софія Русова: перша жінка, яка стала «міністром» освіти України в Центральній Раді [Електронний ресурс] / Дарина Заєць // Українки. Жіноче онлайн-медіа : [онлайн-журн.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://ukrainky.com.ua/sofiya-rusova/. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 24.04.2026.
3. Педагогічні ідеї Софії Русової [Електронний ресурс] / direktor_school1 // rusovasophia.blogspot.com : [блог дир. Луцьк. спеціал. шк. І–ІІІ ступ. №1 А. І. Киці]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://rusovasophia.blogspot.com/. – Назва з екрана. – Дата звернення : 24.04.2026.
4. Скрипник С. Софія Русова: мати української освіти [Електронний ресурс] / Софія Скрипник // bomedia : [вебсайт онлайн-медіа]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://bomedia.com.ua. – Назва з екрана. – Дата публікації : 25.01.2025. – Дата перегляду : 24.04.2026.
5. Софія Русова. Жінка, якою пишаємось : бібліогр. покажч. до 160-річчя від дня народж. Софії Русової (1856–1940), укр. громад. діячки, педагога [Електронний ресурс] // Міська спеціалізована молодіжна бібліотека : [вебсайт МСМБ м. Києва]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/sofiya-rusova-zhinka-yakoyu-pishayemosy/. – Назва з екрана. – Дата звернення : 24.04.2026.
6. Шевелєва М. Софія Русова: Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо [Електронний ресурс] / Мар'яна Шевелєва // Український інтерес : [всеукр. громад.-політ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uain.press/blogs/sofiya-rusova-ridna-mova-tse-persha-umova-shhob-uchni-prohodili-nauku-svidomo-1177105. – Назва з екрана. – Дата публікації : 18.02.2026. – Дата звернення : 24.04.2026.
