Українські народні прикраси наснажують краян відчути красу, яка у символах доносить до нас мудрість тисячоліть і допомагає не загубитися у вирі новітніх технологій та синтетичних модних тенденцій. Народні прикраси в українців – це і їхня географія, і властивий їм темперамент, їхній менталітет, а інколи і приналежність до стародавнього роду. Феномен українських народних прикрас з бісеру полягає в тому, що орнамент і його колорит, як правило, завжди узгоджується з традиційними вишитими сорочками, характерними для певної місцевості. Коломийські узори завжди відрізняються від яворівських, косівські від луцьких… І добре, що попри лихоліття воєн, шовіністичні заборони імперських посіпак та хамства більшовицької тиранії, україночки леліяли національну ідентичність в родинній мові, фольклорі, українських ремеслах та українських народних прикрасах. Вони гордо несли хрест берегині і по-суті наснажували чоловіків не схибити, не ходити манівцями, а триматися рідних берегів та захищати своє.
Ґердан жіночий. Майстриня Ірина Білик. Фото Vydzigora.
Тому коли бачиш красуню у вишиванці та з національною оздобою, коли народні прикраси підкреслюють привабливість україночки, на думку приходить народне прислів’я: «Квітне пані у ґердані». А що ж воно таке – ґердан?!
У великому тлумачному словнику ми можемо прочитати: «Ґердан (від кримсько татарської گَرْدَنْ «ґерден» — «шия»; лучка, плетінка, галочка, пупчики) — шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різноколірних намистин, нанизаних на нитяну, чи волосяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а інколи рослинний орнамент». [1.].
Тривалий час ґердани та силянки окрім естетичної функції виконували функцію захисну, тобто якихось двісті-триста років тому ці прикраси носили як обереги. Щоб ніхто не наврочив на дівочу красу, щоб оточити себе позитивною енергетикою, україночки не виходили з рідної оселі на люди без дробинки (силянки) чи ґердану, що закривали шию та груди від зовнішнього впливу. Отже ясно, що не менш популярною прикрасою ніж ґердан була і залишається силянка, або ж дробинка.
«Дробинка або ж силянка ( від слова «силяти» - нанизувати) є оригінальним намистом, яке виплітають «у вигляді стрічки з дрібних кольорових намистинок — «пацьорок», здебільшого на шовковій основі. Для цього вживається чорне намисто для поля, та біле, жовте, червоне або зелене для орнаменту. На обох кінцях «дробинка» має стрічки, що ними вона прив'язується до шиї або поверх волосся на голові». [3.].
Силянка. Фото Kidstaff..
У своїй книзі «Українські народні прикраси з бісеру» українська мистецтвознавиця Олена Федорчук згадує про обряд «замолодичення», коли в останній день весілля голову молодої пов’язували бісерною стрічкою, поверх якої накладали хустку. [4.]. Цей обряд і нині виконують на етновесіллях у селах та містах Прикарпаття.
Починаючи від ХІХ століття і до тепер українські народні прикраси з бісеру досліджували і присвячували їм свої наукові праці відомі етнографи Яків Головацький та Іван Франко, Володимир Шухевич та Хведір Вовк, Казимир Мошинський та Олекса Воропай, Катерина Матейко та Антон Будзан, Галина Врочинська-Савчук, Олена Федорчук та ін.. Всі вони із захопленням констатували факт, що на західноукраїнських теренах (нині Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Чернівецька, Волинська та Закарпатська області) силянку (або дробинку) та ґердан (або плетінку) дуже часто використовували україночки у своєму повсякденному житті.. Тому підтвердженням є і чимало фото та оригінальних портретів, які зберігаються в музеях та архівах України. На історичних фото, наприклад, ми можемо розгледіти відому українську письменницю і просвітянку Лесю Українку з одягненою на шиї силянкою. Полюбляли українські народні прикраси з бісеру і рідні сестри Лариси Косач, та їхня мама – відома українська письменниця Олена Пчілка.
Або Портрет Лесі Українки з часопису «Зоря» 1880-і роки. Автор невідомий. Суспільне надбання.
Надзвичайно популярними були прикраси з бісеру серед україночок.. Тож майте на увазі, що майже в кожній хаті на західноукраїнських землях ХІХ століття були власноруч виготовлені станки, за допомогою яких народжувалось диво під назвою «силянка» або ж «ґердан».
Реконструкція старовинного нашийного стрічкового ґердана, Коломийський район,Івано-Франківська область, ХХ століття.
Цікаво і те, що на українських теренах традиції виготовляти українські народні прикраси не лише продовжуються, але й розвиваються. Так на виготовлення ґердану вже створені станки удосконалювались майстрами і майстринями. І ми думаємо, що попереду ще чимало нововведень. Так на сучасних гуцульських ґерданах хоча й зберігається чорне тло, проте геометричні символи різнокольорові, де переважає зелений колір. У сучасних луцьких ґерданах на помаранчевому тлі ми можемо зачаровуватися унікальними рослинними орнаментами. І при цьому при їх виготовленні використовується не лише різнокольорове розмаїття бісеру, але й додається янтар. На косівському традиційному синьому тлі окрім традиційних українських геометричних символів ми можемо простежити народження сучасних зимових візерунків. Скільки б не було на виставці ґерданів, кожен з них матиме обов’язково хоч маленьку, але відмінність. В тому і є, мабуть, секрет успіху ґерданів серед жіночого гардеробу на святкових раутах.
До речі, як зазначають в офіційних документах: «2023 року ґердан внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини під іменуванням «Традиційні жіночі прикраси із бісеру на Прикарпатті», а у 2021 році в Краєзнавчому музеї Івано-Франківська майстри встановили рекорд України, представивши на виставці 2629 традиційних ґерданів ручної роботи». [2.].
Ґердани з виставки. Рекорд України. Фото Ірини Дружук.
А широкомасштабне вторгнення рф в Україну після 24 лютого 2022 року спонукав україночок Півдня та Сходу нашої держави переглянути своє відношення до української культурної спадщини. Напевно тому за ці роки війни стався справжній бум попиту на українські народні прикраси, котрі єднають українців між собою, котрі єднають краян зі стихією світла і добра. Віримо, що така увага до національних виробів з бісеру і після Перемоги ЗСУ ще довго не згасатиме, ще довго і звучно співатиме душа українська.
Силянка. Фото Swalow.
Джерела:
- Великий тлумачний словник сучасної української мови/Кер. Вид проєкту П.М. Мовчан, В.В. Німчук, В.Й. Клічак. — Київ: Просвіта, 2005. — 1332с.
- Ґердан [Електронний ресурс] :[текст]// Вікіпедія: [сайт] . — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B0%D0%BD . — Назва з екрана. — Дата публікації: 13.01.2024. — Дата звернення: 29.10.2024.
- Дробинка[Електронний ресурс] :[текст]// Вікіпедія: [сайт] . — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0#:~:text=%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20(%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%BA%D0%B0%2C%20%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0%2C%20%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0,%C2%BB%2C%20%D0%B7%D0%B4%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B9%20%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%96. — Назва з екрана. — Дата публікації: 16.11.2023. — Дата звернення: 29.10.2024.
- Федорчук О.С. Українські народні прикраси з бісеру. – Львів: Свічадо, 2007. – 120с.
