Одне з найулюбленіших свят українців – День Українського козацтва – щорічно відзначається на державному рівні в день Покрови Пресвятої Богородиці, яка є покровителькою козаків. Президент України визначив цю подію своїм Указом від 07.08.1999р., враховуючи історичне значення і заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення. Починаючи з 2023 року, за новим церковним календарем це свято припадає на 1 жовтня.
Вшанування Богородиці українськими воїнами має давню історію. Дослідники вважають, що козаки перейняли цю традицію від князів, які принесли християнство на українські землі з Візантії і вважали, що саме Богородиця захистила Київ від половців. Покрова була одним із найбільших свят козацької спільноти. Саме на Покрову відбувалася головна козацька рада, на якій обирали гетьманів і членів старшини. Саме Матері Божій молилися козаки, вирушаючи у походи. Саме Богородиці присвятили головну церкву на Січі, писали ікони та зображували Богоматір на хоругвах, під якими йшли у походи. У народі навіть прижилася назва свята – козацька Покрова. Козак в українській культурі – це не просто представник окремої соціальної верстви у певну історичну епоху. Це символ. Уособлення звитяги, сміливості, сили духу та незламності волі. Саме тому День Українського козацтва – це свято вшанування українських воїнів усіх поколінь. У час повномасштабного вторгнення воно набуло особливого змісту, стало близьким для всіх.
Тема козаччини здавна посідає чільне місце в українській класичній літературі, як-от у творах І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, М. Старицького, А. Чайковського та ін. Молоде покоління вітчизняних митців слова прагне гідно продовжити славні традиції своїх великих попередників й оспівати звитягу оборонців рідної землі, звертаючись до нових жанрових форм, зокрема, до графічного роману та коміксу.
Особливості графічного роману полягають у тому що, по-перше, розлогий сюжет у творі подано через серію послідовних малюнків, які супроводжуються коротким текстом і репліками дійових осіб; по-друге, найчастіше над створенням працює одна або максимум три особи: сценарист, художник чи художник-колорист. У межах сучасної експериментальної прози ХХІ століття цей жанр набрав особливої ваги. За спостереженням науковиці О. Бежан у таких творах увага «концентрується на соціальних проблемах і особистих драмах, а найголовніше все більше уваги приділяється наративним стратегіям» [2, с. 22]. Сучасні графічні романи прийнято розділяти на кілька різних стилів. Серед найпопулярніших виділяють такі: європейський – ці графічні твори намальовані в карикатурному стилі, що дозволяє в першу чергу зосередитися на думках і діях головних героїв; американський – яскравими прикладами цього стилю є твори двох найбільших компаній «DC» і «Кіновсесвіт Marvel», що створюють комікси про супергероїв, а також фільми та серіали на їх основі. Ілюстрації усіх графічних романів викликають емоції, розкривають персонажів та атмосферу, що додає глибини розповіді.
Чимало дослідників наголошують, що графічний роман не можна ототожнювати з коміксом, термін якого походить від латинського «comicus» та пов’язується із комічним та комедійним. Осмислюючи поняття коміксу як виразника масової культури, науковці постійно намагаються визначити, що ж у ньому стоїть на першому місці – словесний текст чи малюнок. Ю.Ковалів у «Літературознавчій енциклопедії» перевагу надає тексту, що ілюструється малюнками. Зокрема він зазначає, що комікс – це «серія чорно-білих або кольорових розважальних малюнків, що ілюструє розвиток сюжету, представлений мінімальним, здебільшого діалогічним, текстом» [7, с.508]. Комікси і графічні романи – це надзвичайно популярні у світі видання, які у форматі картинок, розташованих у певній послідовності, переповідають певну історію. Графічний роман включає в себе як письмові словесні елементи, так і візуальні. Саме візуальні елементи увиразнюють зміст письмових. А в коміксах увесь зміст передається виключно з допомогою візуальних картинок. У графічних романах обов’язково розкривається сюжет, а от у коміксах подається якась коротка подія із життя персонажа. Обсяг коміксів суттєво різниться від обсягу графічного роману. Так, обсяг коміксу сягає до 30 сторінок, а обсяг графічного роману – від 60 до 120 сторінок. Помічено, що графічний роман, послуговуючись тими засобами зображення та розповіді, які використовує комікс, пропонує читачам набагато більше тем і має ширший діапазон порушених проблем, а також вищий ступінь заглибленості у них, що дає можливість показати характери персонажів у розвитку.
Український графічний роман голосно заявив про себе після Революції гідності.
Одним із перших вітчизняних графічних текстів нової хвилі став «Даогопак».
Перший том твору під назвою «Даогопак: Анталійська ґастроль» вийшов у 2012 році накладом 3400 примірників. Другий том під назвою «Даоґопак: Шляхетна любов» – у 2014 році накладом 3000 примірників. Він містить 60 сторінок пригод, на яких розмістилося 200 малюнків. А у 2016 році вийшов третій том під назвою «Даоґопак: Таємниця Карпатського Мольфара» (64 сторінки). Стверджувалося, що серія не закінчиться третьою книжкою, тому що в авторів є ідеї на сім частин вперед. Автор сценарію «Даогопака» Максим Прасолов народився в Чернівцях у 1976р. Освіту здобув у Стокгольмській школі економіки. В Україні заснував видавництво «Nebeskey» («Небесний ключ») і започаткував серію проєктів модернізації культурної спадщини України в жанрі графічної прози. Окрім Максима Прасолова над романом працював художник-графік, ілюстратор Олексій Чебикін. Допомагав із текстом Олег Колов. Роман був відзначений (2012р.) спеціальним призом журі фестивалю «Книжковий Арсенал».
«Даогопак» – це кольоровий тритомний мальований авантюрно-пригодницький графічний роман-блокбастер про захоплюючі пригоди козаків-характерників із лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорізької Січі. Назва походить від поєднання двох слів: «дао» та «гопак». «Дао» є китайським філософським терміном, що означає «шлях» або «путь», а «гопак» – це традиційний український козацький танець. Таким чином, назва символізує поєднання східної філософії та української культури. У графічному романі автори порушують такі важливі проблеми, як збереження українських традицій та історичної пам’яті. Авторська стратегія полягала у тому, щоб продемонструвати світу самобутню національну історію, реанімувати пам’ять про величне історичне минуле українців. Для авторів «Даогопака» таким величним історичним минулим була доба козацтва. В одному з інтерв’ю автори так визначили мету проєкту «Даогопак»: «Ми сучасні люди, тому ми робимо сучасну історію, ми переосмислюємо ту спадщину, яку маємо. І ми дуже хочемо донести до свідомості і українця, і світу дуже просту ідею: наші козаки-характерники – це точно такі самі самураї, які існували приблизно в той же час, це точно такі самі майстри кунг-фу, це такі ж лицарі, як шотландські у «Хороброму серці». На жаль, для цього нічого робилося або створювали якісь пропагандистські агітки, які дивитися неможливо, або черговий опус на історичну тему, який девальвує саму ідею. От чого ми точно не хочемо – цього. Тому ми робимо альтернативну історію. Так, вона постмодерністська, але вона базується на реальних історичних персонажах і подіях. Не можна сказати, що оцей наш персонаж точно відповідає оцій історичній особі, але кожен з них має певні риси і характерні особливості історичного персонажа» [6].
Сюжет твору дуже динамічний, пригодницький. Головні наскрізні персонажі твору – це три українські козаки: Олесь Сковорода, Тарас Пересічеволя і характерник Мозговий, які відправляються з розвідувальною місією до Туреччини під виглядом мандрівних артистів. У них благородна мета – визволити козаків із турецького полону. Хоробрі герої несподівано зустрічаються з японською дівчинкою Арі-сан та охоронцем сина Султана. Це змінює долю молодого козака Олеся.
Графічний стиль твору визначають як суміш стилів західних коміксів і японської манґи. Візуальна складова «Даогопака» значно переважає над текстовою. Презентація головних персонажів у цьому творі нагадує представлення дійових осіб у п’єсі. Наприклад, про козака Олеся Скороводу відомо, що він загальний улюбленець Запорізького коша, дуже перспективний воїн. Поряд з ним діє японська дівчина Арі-сан, яка втратила батьків та виховувалася в синьдаонському монастирі. Її подарував Сегун Токугово турецькому султану. Дівчина має вольовий характер, темпераментна та дуже кмітлива. Вона, на відміну від українських дівчат, перебуває на службі у турецького султана, а саме є охоронцем його сина. Дівчина мріє про кохання, але натомість повинна бути на військовій службі. Її вчитель розповів про гарну країну біля гір, де живуть добрі люди, які варять суп з червоного коріння. Ось так представляють українців японці. Екзотично виглядає пара закоханих Олеся Скороводи та Арі-сан. У книзі «Анталійська гастроль» український козак та японська дівчина зустрічаються уперше. Деякі поведінкові риси характеру Арі-сан дуже нагадують поведінку української «дівчини з перчиком»: вона вміє постояти за себе, їй не клади пальця в рот, а то відкусить. Вона готова захистити не тільки себе, а й свого коханого. Це такий собі універсальний тип сильної та відчайдушної жінки-воїна, яка поруч із чоловіком захищає або обороняє свою землю. Арі-сан віддана своїй справі, а тому вона усіляко намагається повернути сина султана додому, коли той опиняється у козаків. Турецька Анталія перетворюється на місце, де розгортаються усі важливі події роману. Загальна естетика оповіді у частині «Анталійська гатроль» дуже оптимістична. У «Даогопаку» міфи та легенди українського народу, славетна бойова минувшина козацьких часів та сучасний гумор складають цікавий симбіоз. Сюжет «Даогопаку» суттєво відрізняється від бойової японські манґи тим, що у ньому переважають національно-патріотичні мотиви, а прийоми гумору та сатири урізноманітнюють сюжет. По суті у цьому творі вперше сформовано образ укрмена, який успадкував кращі риси українських козаків.
Отже, роман «Даогопак» – це художньо-графічний проєкт, який має високий національно-патріотичний потенціал, виховує повагу та інтерес до минулого своєї держави, виховує бажання захищати її від ворогів.
Про подвиги козаків різних епох йде мова у коміксі «Звитяга. Савур-могила» (2015р.) письменника, сценариста Дениса Фадеєва.
Це перший український комікс про війну на Сході. Тут спостерігаємо переплетення сучасного та історичного часу. Бойові дії за Савур-могилу влітку 2014 р. накладаються на козацьку добу. Саме біля Савур-могили, як свідчать перекази, отаман Сірко покарав на смерть звільнених із турецької неволі людей, які замість повернення на рідну землю вирішили знову йти до турків. Слова Сірка: «Не має права жити той, хто відцурався вітчизни, своєї рідної землі, своєї Батьківщини! Бо немає двох Богів, немає двох сонць… немає двох неньок» [8] промовляють вже до сучасників, а його меч, знайдений бійцем АТО, надихає на подвиги, пробуджує вроджену національну гордість. Йдеться про становлення мужнього героя, який ризикує життям, щоб врятувати своїх бойових товаришів, про воїна, в якому тече козацька кров.
Подією став вихід у 2018 році графічного роману-трилогії «Воля».
Він спрямований на популяризацію української історії та культури як в нашій країні, так і за її межами і дає можливість поглянути, як за допомогою новітньої жанрової форми можна створити масове бачення історії чи, як пишуть самі автори В'ячеслав Бугайов та Олександр Филипович – сучасний медійний погляд на події Української революції. Роман поєднує елементи альтернативної історії та фентезі. На думку творців, роман носить пізнавальний характер і дає можливість читачу краще зрозуміти цей період історії України. «Ми хочемо показати Україну як успішну країну. У багатьох творах вона виступає, як жертва агресії... Ми ж її хочемо показати повноцінною європейською державою», – висловився про загальну ідею «Волі» Олександр Филипович. Сюжет графічного роману «Воля» стосується подій українських визвольних змагань 1917-1921 років. У творі замість соціальної боротьби на перший план виноситься боротьба за національну державу, а революційними визнаються всі антибільшовистські українські політичні режими, що боролися за створення такої держави – чи то «ліві», як Центральна Рада, чи то «праві», як Українська Держава Павла Скоропадського. Національний характер совєтської України не визнається. У творі це маріонеткова квазідержава, створена більшовицькою росією для ведення «гібридної війни» проти УНР. Попри те, що герої «Волі» – реальні історичні постаті: голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський, гетьман Павло Скоропадський, лідер селянського повстанського руху і анархіст Нестор Махно, перший президент Української Академії Наук Володимир Вернадський, вони по-новому взаємодіють в альтернативній реальності. У творі прихід більшовиків до влади в росії пояснюється масовим психозом, викликаним поширенням окультизму. Увагу зосереджено на зовнішній більшовицькій агресії проти України. Образи більшовиків дегуманізовані: вони тут фанати та зомбі. За сюжетом твору, вони використовують у війні проти молодої української держави фантастичну техніку, схожу на триноги марсіан з «Війни світів» Герберта Уеллса. Ці прийоми дозволяють пояснити поразку українських урядів у війні проти більшовицької росії не внутрішніми проблемами й помилками керівництва, а зовнішнім фактором – нашестям «червоної нечисті». «Воля» спонукає зробити висновок, що війну із жорстоким ворогом, який має перевагу в силі, Україна могла б виграти за допомогою надлюдей чи дивовижної зброї. Надлюдьми на пілотній обкладинці твору «Воля» є січові стрільці (найбільш боєздатна частина армії УНР), а розробляє диво-зброю проти надприродних істот, що загрожують не тільки Україні, а й усій Європі, професор Володимир Вернадський. Як і автори твору «Воля», ветерани армії УНР дійшли висновку, що силі, яка зруйнувала українську державність, можна дати відсіч лише шляхом найвищого напруження внутрішніх сил нації. Її забезпечать мужні борці, об’єднані волею до боротьби і згуртованістю навколо свого лідера. Ця ідея, сформульована учасником революції, екс-соціал-демократом Дмитром Донцовим, лягла в основу ідеології Організації Українських Націоналістів. Підпільники ОУН бачили перед собою реальний приклад – січових стрільців, командувач яких полковник Євген Коновалець і став першим лідером тієї організації. Отже, графічний роман «Воля» – це яскравий приклад того, як мистецтво може стати важливим інструментом у формуванні суспільної свідомості та популяризації національної спадщини.
Про новітніх козаків – мужніх захисників Донецького аеропорту – йде мова у серії коміксів «Кіборги».
Вона створена на основі реальних подій і спогадів самих кіборгів, які брали участь у боях у 2014-2015 роках. На сьогодні вийшло друком сім видань «Кіборгів» з різними історіями. Під час роботи лише над одним із них автори провели інтерв’ю з 48 кіборгами. Результат перевершив усі очікування. «Кіборги» стали потужною зброєю проти проросійської пропаганди в українському інформаційному полі і є важливою віхою у висвітленні трагічних подій початку російсько-української війни. У «Кіборгах» автори дотримуються історичного підходу до теми. Захист Донецького аеропорту – це особлива сторінка новітньої історії України, тому і підхід до неї особливий. У цьому творі немає імен ілюстраторів, сценаристів, колористів. Його автор один – громадська організація «Вірні традіціям», яка займається реабілітацією воїнів. Кожен випуск створений з безлічі спогадів самих кіборгів. Вони ж є головними цензорами практично кожної ілюстрації і тексту. Учасниця організації «Вірні традиції», за фахом медикиня із позивним Док, в одному з інтерв’ю повідомила, що «все почалося з того, що один з наших друзів в 2014 році опинився в Донецькому аеропорту. Ми передавали йому і хлопцям необхідні речі. Хтось просив шоколадні батончики, хтось – теплі шкарпетки. А наш друг просив ... комікси! Тоді ми ще не знали, чим закінчиться це протистояння. Не знали, що друг загине. Це був шок. І з'явилося величезне бажання зберегти пам'ять про оборону Донецького аеропорту. Тоді і згадалися комікси, які так любив наш друг». Співавторка також розповіла, що їхні рідні і друзі пачками надсилали до Львова комікси з усіх куточків світу. Це – ідеальний формат для підлітків, але постало питання про те, як у них вкласти документалістику. На допомогу авторам ідеї прийшли самі воїни. Учасниця «Вірних традиціям» розповідає: «Ми записували їхні спогади, складали в сценарій. В Україні немає професії "художник коміксів", тому ми кинули клич по вузах Львова (особливо, де була кафедра графіки). Вже на другий день нам подзвонив Дмитро Ткаченко – наш перший ілюстратор, який був схиблений на коміксах, він знав про них все. Ми дуже зраділи, підписали контракт, але на практиці все виявилося набагато складніше. Діма не знав, що буде звіряти кожен малюнок з військовими, а кіборги не церемоняться у виразах і емоціях. Художнику довелося по 20 разів перемальовувати сцени, розібратися в типах зброї, знати, який у кожної вихлоп, і інше. Дімі треба поставити пам'ятник! Тому що у вересні 2016- го ми презентували перший комікс "Кіборги: Історія трьох" на виставці у Львові» [1]. Спочатку книга поширювалася на передовій, потім у госпіталях, а вже після – в школах. «Воїни на передовій носили "Кіборгів" з собою як талісман, – розповідає Док. – Школярі сприйняли Донецький аеропорт як сучасну Запорізьку Січ. У школах хлопчаки засипали питаннями і навіть дівчатка сердилися: «Чому в "Кіборгах" тільки хлопчики? Ми теж можемо!».
З моменту появи «Кіборгів» минуло майже 10 років. Покоління хлопчиків і дівчаток, які із захватом зустріли цей твір, як і легендарні козаки-запорожці, січові стрільці, кіборги Донецького аеропорту сьогодні зі зброєю в руках захищають рідну землю від клятого ворога. Нехай Матір Божа щодня оберігає усіх наших воїнів, волонтерів, рятівників, нехай накриє їх своїм святим омофором.
Джерела:
- Білоусова А. Комікси по-українськи: як у нас малюють «Кіборгів», «Волю» і «Даогопак» [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://ukraine.segodnya./ua/ua/ukraine/komiksy-po-ukrainski-kak-u-nas-risuyut-kiborgov-volyu-i-daogopak-1223338.html . – Назва з екрана. – Дата публікації: 09.03.2019. – Дата перегляду: 21.09.2024.
- Бежан О. А. Наратив «графічного роману» в інтермедіальному дискурсі сучасної американської літератури / Одеський національний університет імені І. І. Мечникова // Записки з романо-германської філології. – 2017. – Вип. 1(38). – С. 20–26.
- Величко О. День українського козацтва [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://znaki.fm/uk/events/den-ukrayinskogo-kozactva/ . – Назва з екрана. – Дата публікації: 13.06.2024. – Дата перегляду: 02.09.2024.
- Ільїн В. Комікс «ВОЛЯ: the Will»: нова міфологія Української революції 1917–1921 років [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://commons.com.ua/komiksvolyawill/#:~:text=Український%20роман%20«Воля:%20The%20Will»,9620присвячений96209620сторіччю%20Української%20революції. – Назва з екрана. – Дата публікації: 14.12.2018. – Дата перегляду: 21.09.2024.
- Козаки йдуть: другий том коміксу «Даогопак» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://platfor.ma/magazine/text-sq/projects/kozaki-idut-drugii-tom-komiksu– daogopak . – Назва з екрана. – Дата публікації: 15.04.2024. – Дата перегляду: 18.09.2024.
- Куріна А. Автори «Даогопака»: слід відрізняти націоналізм від здорового глузду [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/2012/10/23/114482/ . – Назва з екрана. – Дата публікації: 23.10.2012. – Дата перегляду: 16.09.2024.
- Літературознавча енциклопедія : у 2-х т. / авт.-укладач Ю. І. Ковалів. – Київ : Академія, 2007. – Т. 1. – 608 с.
- Підопригора С. Українська графічна проза на шляху до популярності [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ideo-grafika.com/ukrainian-grafik-novels/ . – Назва з екрана. – Дата публікації: 02.11.2016. – Дата перегляду: 06.09.2024.
- Прасолов М., Колов О. Даогопак / М. Прасолов, О. Колов. – Книга 1: Анталійська гастроль. – Київ: Nebeskеy, 2012. – 60с.
- Прасолов М., Колов О. Даогопак / М. Прасолов, О. Колов. – Книга 2: Шляхетна любов. – Київ: Nebeskеy, 2014. – 64с.
- Прасолов М., Колов О. Даогопак / М. Прасолов, О. Колов. – Книга 3 : Таємниця Карптаського Мольфара. – Київ: Nebeskеy, 2016. – 64с.
- Фадеев Д. Звитяга. Савур могила / Денис Фадеев. – Миколаїв : Літопис, 2015. – 24с.
Матеріал підготувала Діна Бондаренко, головна бібліотекарка
