Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Утвердження праукраїнської державності

Вчитуючись в «Слово о полку Ігоревім» і літопис ченця Нестора «Повість минулих літ» можна констатувати той факт, що династія Рюриковичів утверджувала праукраїнську державність серед східних слов’ян і розвивала не лише міцну армію, а насамперед давала поштовх до розвитку самобутньої культури праукраїнців. Тому після смерті чоловіка князя Ігоря Рюриковича восени 944 року його дружина княгиня Ольга як регент малолітнього сина Святослава, покаравши князя древлян Мала з його послами, взялася по-господарськи за нелегку справу утримання молодої держави під назвою Київська Русь.

Сперечання між істориками та вченими дослідниками щодо дати народження княгині Ольги тривають вже не одне десятиліття. І тому в різних історичних джерелах дата народження регента малолітнього Святослава коливається між 880 роком і 920 роком нашої ери. Сучасний історик Микола Котляр вважає, що княгиня Ольга народилася близько 910 року. Певно, ми будемо підтримуватись саме цієї версії. А отже сина Святослава вона народила 938 року. І оті всі сперечання залишимо для вченого світу. Бо щодо походження княгині Ольги є також київська, галицька. норманська, слов’янська, болгарська та балтська версії. Приходьте до книгозбірні, вчитуйтесь у аргументовані версії вчених і обирайте для себе ту, яка на Вашу думку є найбільш ймовірною. А ми на цьому питанні не будемо акцентувати, бо найголовніше, що від 945 року до 964 року княгиня Ольга фактично була правителькою великої держави. І її краса та розум допомагали в зовнішній та й внутрішній політиці тримати в покорі багатотисячне державне утворення.

В літературних джерелах і в мережі Інтернет існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. «Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускали до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу і вирішив узяти з нею шлюб. Ольга була проти цього, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона має охреститись, і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь почув: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив Ольгу додому, багато обдарувавши». Ось така вона княгиня Ольга. Далекого 957 року була похрещена і розвивала зовнішню політику через місії християнські.

Деякі архівні джерела засвідчують і те, що і послів імператора Візантії теж протримали на річці Почайна з пів року перш ніж вони потрапили на прийом до великої княгині київської.

А 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священників, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. З перебуванням місії Оттона у Києві пов'язують ротонду Х століття, рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия». Та не судилося Княгині Ользі, хрещеній Олені, хрестити всю Русь, занадто сильною ще була язичницька віра серед населення Київської Русі. Та й високопосадовці теж ще не дозріли, щоб християнську віру визнати своєю.

Цікавим є й те, що хоча й карала княгиня Ольга неодноразово древлян за непокору та й практично спалила Іскоростень і знищила всю знать древлянську, проте доньку князя Мала на ім’я Малуша залишила при собі, ще й ключницею призначила. А ця Малуша, певно, красивою дівчиною стала після того як підросла, тож і сина 960 року від Святослава теж народила, ще й Володимиром нарекла. Та не признавали синочка ключниці Володимира сином правонаступника Святослава, бо були у Святослава вже два сина Ярополк і Олег від законної дружини угорки Предслави. Володимира могла леліяти лише ніжна бабуся Ольга. Та й дядько Добриня Нікітич ображати його не давав.

Княгиня Ольга, мешкаючи в княжому дворі, тобто в просторі з дерев’яними побудовами в «городі», а «город» (тобто простір обмежений валами та ровами) займав відносно невелику площу – у часи літописця (кінець XI— початок XII століть) її займали лише чотири боярських двора, на місці двох з них знаходився у 945 князівський двір «у городі». Був у княгині ще двір поза «городом», побудований з каменю, а також третій двір «тюремний», де тримали ув’язнених. При своїх двох дворах княгиня тримала також і скоморохів, котрі грали на народних музичних інструментах, співали та розважали княгиню та її гостей дотепними жартами та акробатичними викрутасами. Про найстародавніші музичні інструменти, якими користувалися скоморохи, ми вже розповідали у попередній статті. Хочемо зазначити, що саме за часів княгині Ольги активно почали розвиватися музична творчість та вокальне мистецтво на теренах Київської Русі. Не всім скоморохам так пощастило – жити і перебувати при княжому дворі, але найталановитіші мали змогу демонструвати самобутнє мистецтво проукраїнським для шанувальників творчості східних слов’ян та для високоповажних гостей Києва.

Розвивалися традиційні проукраїнські ремесла: ткацтво, килимарство, ковальство, ювелірне мистецтво та гончарство. Нині відомо близько десятка посудин з досить цікавими графічними орнаментами. Аналіз їх, здійснений Б.Рибаковим, показав, що перед нами добре розроблена календарна система, за допомогою якої слов'яни рахували й ворожили. Ці ритуальні посудини з календарними знаками доносять до нас схему річного циклу язичницько-магічної обрядовості і засвідчують досить високий рівень культури наших пращурів. Вчені стверджують, що вже у IV столітті наші пращури знали річний календар, який складався з чотирьох сонячних фаз і 12 місяців. Знайдені археологами ювелірні вироби часів княгині Ольги засвідчують, що язичницькі сюжети і символи на виробах прикладного мистецтва Х століття нашої ери несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію. Тож «звіриний стиль», подібний скіфському, та язичницька символіка привілеювали на виробах того часу. І це теж дало про себе знати. Тож і не вдалося княгині Ользі 961 року хрестити Русь, хоча певні спроби були.

Та військові звикли віддавати шану Перуну та іншим язичницьким богам, тому і намовили дорослішого Святослава очолити державу і не дочікуватись волі на те самої княгині Ольги. Так і сталося, 964 року князь Святослав Ігорович став самостійним правителем і вже в перший рік свого правління підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів. Наступного 965 року розпочав війну проти Хазарського каганату, яка 968 року завершилась повною перемогою Святослава Хороброго. Як стверджують автори Вікіпедії: «968 року Святослав допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів.» Так, 968 р. руський воєвода Претич гучними звуками труб-зурн налякав печенігів, що обложили Київ. Вони втекли, гадаючи, що то повернувся з Болгарії Святослав Ігоревич з військом. Прибувши до Києва Святослав Хоробрий посадив своїх синів намісниками на Русі – Ярополка в Києві, Олега в Овручі, Володимира у Новгороді.

Київська Русь підтримувала політичні, економічні й культурні відносини з ближніми і далекими сусідами – з Великим Степом і Візантійською імперією, з Болгарським царством, Польським, Чеським і Угорським королівствами, з італійськими і німецькими містами. Святослав і його оточення категорично не підтримували християнство. Тому місія Оттона спішно повернулася до своїх берегів.

Літопис Авраамки вказує, що Святослав княжив 8 років, тобто із 964 р. став незалежним правителем від матері, яка до того була регентом. Святослав горів бажанням розширити кордони своєї держави. І це йому частково вдавалося. Він сам особисто часто-густо очолював військові походи проти ворогів. Вікопомного 969 року померла княгиня Ольга. Святослав поховав її за християнським звичаєм, як вона і просила його. Трохи погорювавши Святослав пішов у другий похід проти Болгарії.

Наприкінці того ж вікопомного 969 року помер болгарський цар Петро Короткий. Візантійці поспішили звести на болгарський престол його сина Бориса. Той відразу ж оголосив про мир і союз з Візантійською імперією. Однак новий цар не отримав підтримки підданих: простий народ і більшість феодалів бажали підкорятися князю Святославу, який не зазіхав на їхні свободи і права. Святослав у Болгарії тріумфував.

Тим часом у Константинополі стався палацовий переворот, і Никифор ІІ Фока був убитий змовниками. Новим імператором став відомий полководець Іоанн I Цимісхій, який прославив своє ім'я перемогами в Малій Азії. Візантійці почали переговори зі Святославом, але той відразу відкинув їх головну вимогу – йти з Болгарії на Русь він не збирався.

Навесні 970 року військо Святослава стрімко перетнуло болгарську землю і Балканські гори, розкидавши там ворожі заслони. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно осадило місто-фортецю Аркадіополь. Відтак війна увійшла у візантійську провінцію Фракію. Під Аркадіополем імператорська армія зазнала значних втрат. Тоді імператору Іоанну Цимісхию нічого не залишалося як дати Святославу велику данину, щоб той дав їм спокій. Перемир’я дало можливість Візантії підготуватися до нової війни.

І ті ж автори з Вікіпедії стверджують, що «971 року військо Святослава було обложено у болгарському місті Доростолі. Святослав зі своїм військом був змушений повернутися на Русь, уклавши угоду з Візантією. В кінці угоди князь Святослав підписав так: «Я, Святослав, князь руський, як і клявся, так і скріпляю договором цим клятву свою». На зворотному шляху великий князь київський загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря.»

Місце загибелі київського князя Святослава Ігоровича , с. Микільське-на-Дніпрі. Та славне ім’я князя Святослава не забуто: вулиці Святослава Хороброго на сьогоднішній день є в Києві, Дніпрі, Вінниці,Хмельницькому, Кропивницькому та Павлограді, а у Львові іменем Святослава Хороброго названо площу. Князю Святославу останнім часом встановлено пам’ятники у містах Київ, Запоріжжя  та Маріуполь, а також у селі Старі Петрівці. Нарешті про Святослава Хороброго друкують романи, знімають художні і документальні фільми та пишуть історичні монографії.

Як пишуть немало і про його незаконородженого сина Володимира, який ключницею Малушою народжений та дядею Добринею Нікітичем військовим вмілостям навчений. Хоча від 972 до 979 року керманичем Русі був пихатий старший брат Ярополк Святославович, проте саме Володимиру судилося від 979 року і аж до 1015 року виводити Київську Русь на нові, до того не бачені, обрії. Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогнеду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня.

Захопивши престол Володимир 981 року приєднав до Київської Русі землі білих хорватів та дулібів, 982 року – в’ятичів, 983 року – ятвягів, 984 року – радимичів. Володимир за короткий час розширив межі столичного міста Києва та навчив поважати Київську Русь усіх пихатих королів та імператорів. Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001) та печенігів (996, 1015). Але він не лише воював, а і думав про майбуття своєї країни. Тож вогнем і мечем 988 року Володимир «Красне Сонечко» хрестив Русь, де краяни все якось не наважувались перейти до письменного християнства. Того ж 988 року за ініціативи князя Володимира Великого утворено Київську митрополіїю під патронатом патріарха Константинопольського.

Князь Володимир на повну користувався привілеями влади. Тримав три гареми, де загально було близько 800 наложниць. Сім разів одружувався і ні разу не розлучався. Першою дружиною Володимира Великого була донька шведського конунга Олова, одружився в кінці 976 року, друга – Рогнеда
(977 р.), третя – грекиня, вдова Ярополка Святославовича (980 р.), четверта – чешка княжого роду Малфріда (981 р.), п’ята – донька перемишльського князя Адель (981 р.), шоста – волзька булгарка (985р.) і, нарешті, сьома – сестра імператора Василія ІІ (дочка імператора Романа II) після Херсонеської війни навесні (989 р.).

Візантійська принцеса Анна, яку все ж таки одружив на собі князь Володимир, з часом допомогла йому і в будівництві Десятинної церкви. І першу школу для дітей підлеглих князя зорганізувала теж високо достойна Анна. Навчання грамоті розпочиналося з вивчення азбуки, яку, як ви пам’ятаєте, до нас привнесли 863 року християни з Болгарії Кирило і Мефодій. Учні писали на восковій дощечці за допомогою писал-стрижнів із загостреним кінцем. Великі тексти писали на березовій корі (берестяні грамоти).

Напевно, утвердження праукраїнської державності призвело і до розвитку культури краян в цілому. На відміну від Західної Європи, на Русі хоч християнство і було прийнято, і псалми школярі вчили, проте держава під цілковитий вплив церкви не підпала. Тож і в культурі світські елементи були сильнішими ніж церковні.

У відносно короткі терміни Київська Русь здійснила надзвичайно широкі кроки, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевищивши його.

Давньоруські майстри відносно рано оволоділи технікою виготовлення скла, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам'яних будівель, для внутрішнього спорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою.

Склороби, крім смальти, виготовляли різнокольорові браслети, намисто, персні, кубки та інші предмети побутового призначення. Особливо масовими були скляні браслети. Головним центром їх виробництва був Київ. Як вважають спеціалісти, давньоруські ремісники знали вже й секрети кришталю.

Зазнали розвитку на Русі і жанри монументального живопису – фреска і мозаїка – складалися на основі візантійських шкіл. Фресками – розписами водяними фарбами по сирій штукатурці – вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Відповідно всю композицію необхідно виконати протягом одного дня. Зате фарби добре вбираються, висихають разом із штукатуркою, завдяки чому не обсипаються і не вицвітають. Рецепти складання фарб трималися у суворому секреті, передавалися від майстра до учня. Завдяки чудовим властивостям цієї техніки давньоруські розписи витримали випробування часом.

Князь Володимир першим на Русі викарбував власну золоту монету, де використовував особистий знак «Тризуб», який наприкінці ХХ століття став Гербом України. Взагалі, говорячи про особисті знаки, варто згадати, що і гетьмани України через п’ять та й шість століть по тому також використовували особисту геральдику, тобто особисті знаки. Як показує історія, краяни полюбляють знакові позначки.

На Русі існувала і своя оригінальна система нотних знаків, так звана крюкова нотація. Нотні знаки у вигляді гачків писалися над рядками тексту. Іншою системою, якою користувалися на Русі у XII—XIII ст. для запису мелодій, була так звана «кондокарна» нотація. До нашого часу збереглися пам'ятки, написані обома вказаними нотними системами. Вони відрізняються від нотних систем, відомих у Візантії, що свідчить про оригінальність і високий рівень розвитку давньоруської музичної культури.

І до сьогодення у фольклорних піснях ми можемо почути тексти, присвячені Володимиру та його матері Малуші. Як стверджують українські етнографи: «Парні образи Володимира (у хрещенні – Василя  і його матері Малки представлені в українських обрядових піснях новорічного циклу, де відобразилися у фольклорних фігурах Василя і Маланки (Меланки, Миланки). У церковному календарі день святої Меланії римлянки завершує річне коло, день святого Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві святого Василія і преподобну Меланію, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, зберігши не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Володимира і Малку), а й низку деталей, які відбивають правові норми Х століття і характеризують тодішній побут.»

Пам'ять про Володимира Великого жива і до нині. Лише пам’ятників 11 в Україні та 11 в країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Книги, статті, монографії, кінофільми та документальні фільми – все присвячено неординарній особистості, великому будівничому могутньої Київської Русі, рівноапостольному князеві Володимиру «Красне Сонечко», який утвердив праукраїнську державність і був дійсно великим імператором праукраїнців.

Згадуючи часи утвердження праукраїнської державності слід, напевно, нагадати, що саме в ці часи мало розвиток і вокальне мистецтво наших пращурів. Церковний хоровий спів в Київській Русі, як і інші давньоруські музичні жанри, спирався на народну творчість. На її основі був створений оригінальний професійний стиль хорового співу, відомий під назвою «знаменного розпіву». На основі одноголосого «знаменного розпіву» виникло багатоголосся – строчний спів», але подальшого розвитку та поширення воно набуде вже у пізніший час. Бо історичні реалії завжди роблять свої корективи. А які корективи і що то було далі, ми поговоримо вже у наступній статті.

Календар подій

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15161718192021
22232425262728
2930