Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Василь Чечвянський

11.03.2023

А ви знали, що сімейство відставного солдата з Груні – Михайла Кіндратовича Губенка – збагатило українську літературу – та ще й гумористику, рідкісний жанр! – двома письменниками, братами-гумористами? Та ще й обидва з талантом від Бога!

Василь Чечвянський-Губенко – (1888-1937) – український письменник-гуморист, редактор часопису «Червоний перець», член літературних організацій «Плуг» і ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників), представник «розстріляного відродження» – належить до тієї славної когорти письменників, які стояли біля колиски молодої української літератури 1920-1930 рр. Його по праву вважають одним із зачинателів української гумористики початку ХХ ст. нарівні з Остапом Вишнею, його молодшим братом.

Народився Василь Михайлович 11 березня 1888 р. на хуторі Чечва (нині – с. Грунь Охтирського р-ну Сумської області) у простій селянській родині. Батько – був із Лебедина. Одружився він у Грунях із місцевою дівчиною Параскою Олександрівною Білаш. Родина була багатодітною. За двадцять чотири роки спільного життя батьків, як тоді казали, «послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей...»

З малих літ діти в родині долучалися до роботи. Знала родина й нестатки і злидні, особливо тоді, коли залишились без батька. Проте родина Губенків жила дружно, старші допомагали меншим у праці, вчились із гумором поборювати нестатки й негаразди. Хоч як батькам було важко, усе ж вони прагнули дати своїм дітям освіту, тому віддали хлопчиків до Грунської початкової школи.

Наприкінці серпня 1900 р. Василь вступив до Зінківської міської двокласної школи, аби продовжити освіту. Там він познайомився із М. Зеровим – обдарованим учнем, а згодом відомим літературознавцем, поетом, перекладачем. У 1902 р. Василь отримав свідоцтво про закінчення навчального закладу, що давало йому право працювати поштово-телеграфним чиновником, але службовця з нього так і не вийшло. Улітку того ж року мати відвезла сина до Києва, у військово-фельдшерську школу. Це була єдина освіта за казенний кошт, що тоді світила синам відставного солдата. Відомо, що наступного року сюди ж вступив і молодший брат В. Губенка – Павло.

У 1906 р. Василь закінчив військово-фельдшерську школу, а подальшу освіту продовжив самостійно, поєднуючи її зі службою у царській армії. Пізніше юнак склав екстерном іспити за восьмий клас у Харківській чоловічій гімназії та мріяв про університет, але цим сподіванням не судилося здійснитися – почалася Перша світова війна.

В. Чечвянський був на фронті з перших днів війни і майже до її закінчення. У 1917 р. вступив до лав Червоної армії, де займав значні військові посади. Учасник громадянської війни. Під час якої був тяжко поранений, отже, за радянську владу пролив кров. Саме наприкінці війни він і розпочав літературний шлях, друкуючи невеличкі гумористичні твори під псевдонімами та криптонімами. Бадьорий, задирливий, жалючий сміх В. Чечвянського пролунав, коли українська гумористика тільки зароджувалась. Звідси, напевно, і псевдонім – Чечвянський-Колумб, а згодом їх у нього було багато: Василь Грунський, Чечь, Вас. Ч. і навіть просто – В.Ч.

У липні 1923 р. Василь Чечвянський одружився із Н. Ластовченко, медсестрою, та оселився з нею в Ростові-на-Дону, згодом у подружжя народилося два сини. Демобілізувавшись у 1924 р. та повернувшись на Україну починає систематично виступати в республіканській пресі. Працював у газеті «Вісті» (Полтава) та журналі «Червоний перець» (Харків), належав до літературних організацій «Плуг» та ВУСІІП.

Перша збірка гуморесок Василя Чечвянського виходить у 1928 році – «Царі природи», а слідом за нею і збірка «Ех, товариші...», а потім як сипонуло: «Кадило», «Між іншим», «Оздоровлення апарату», «Оскуднєніє», «Переливання крові», «Фактор» (1929), «Не вам кажучи», «Пародії», «Республіканці» (1930), «Нещасні» (1933), «Учителю – путьовку» (1934).

Виходили збірки одна за одною, а в деякі роки й по кілька і всі вони користувалися незмінним успіхом – їхній автор стає визнаним гумористом.

Старт був добрий, розгін що треба, здавалося, попереду буде лише незмінний успіх і визнання, що зростатиме й зростатиме... Але на все про все у нього тоді залишалося – він навіть і не підозрював, – лише дев’ять років. Усього ж йому судитиметься протриматися у цьому світі лише піввіку, а тоді його знищить та влада, яку він на фронтах кров’ю утверджував, а в мирний час – своїм гострим і дотепним пером…

Відомий митець і як талановитий драматург. Ще на зорі творчої діяльності він писав невеличкі п’єси, а згодом створив кілька веселих постановок для пересувної трупи сатиричного театру «Червоний перець». В. Чечвянський співпрацював із молодим режисером В.Скляренком, разом вони випустили кілька театральних робіт, які з успіхом проходили на сценах міста.

Любив і пародію. Тут він виявив себе майстром! Блискучим! Видав окрему збірку «Пародії», куди увійшли насмішкуваті гуморески-пародїї на його колег по перу – М. Бриля, Остапа Вишню, Іона Вочревісущого, П. Ванденка, Ю. Вухналя, Ю. Ґедзя, Ю. Золотарьова, Антошу Ко, К. Котка, Олафа Кракена, Л. Чернова, С. Чмельова і самого... Василя Чечвянського!

1930-ті рр. сумнозвісні масштабами репресій, що стали трагедією та чи не найбільше торкнулися саме українського народу. Не оминула ця страшна доля й родину Губенків. Спочатку наприкінці 1933 р. арештували Остапа Вишню, безпідставно звинувативши у «приналежності до контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу збройним шляхом», через декілька років письменника засудили до десяти років таборів, його твори підлягали вилученню з книготорговельної мережі та бібліотек.

А 2 листопада 1936 р. помічник начальника III відділення секретно-політичного відділу УДБ Харківського обласного управління НКВС молодший лейтенант Держбезпеки Замков постановив: заарештувати Чечвянського-Губенка і тримати його під охороною в спецкорпусі      № 1 управління. Наступного дня й відбувся арешт. Тоді ж були й вилучені «як контрреволюційні й націоналістичні» книги Чечвянського.

Уже другого дня після арешту в результаті «майстерного» допиту, проведеного капітаном Держбезпеки Якушевим і лейтенантом Лисицьким, Чечвянський «зізнався», що є учасником контрреволюційного підпілля з 1933 року, «будучи зв’язаним з активними ворогами Радянської влади» Хвильовим, Вишнею, Кулішем, Вражливим, Поліщуком.

27 лютого 1937 року Замков приймає постанову за розпорядженням УДБ НКВС УРСР: «Чечвянського Василя Михайловича направити в окремій камері вагонзака» в Київ.

Тут за нього береться оперативний уповноважений IV відділу Акімов. 19 травня він «знайшов», що «слідством встановлена приналежність Чечвянського-Губенка до української націоналістичної фашистської організації, що стоїть на терористичних позиціях».

Та у  протоколі закритого судового засідання виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 року читаємо: «Підсудний відповів, що винним себе не визнає. Від своїх показань на попередньому слідстві відмовляється, тому що дав їх під тиском слідства... Підсудний заявив, що показання не відповідають дійсності... В останньому слові нічого сказати не побажав...» Але його не послухали…

Василя Чечвянського визнали винним та засудили до вищої міри покарання –   розстрілу із конфіскацією всього майна. 15 липня 1937 року вирок було виконано – митця розстріляли у Києві. Існує припущення, що тіло письменника, як і більшості в’язнів Лук’янівської тюрми, було поховане в одній зі спільних могил Биківні.

Родину митця також не оминули  репресії. Надію Губенко – дружину Василя Чечвянського –  засудили на 8 років виправно-трудових таборів як члена родини «ворога народу». Двоє синів подружжя виховувалися у різних дитячих будинках. У 1943 р. Надію Губенко звільнили за станом здоров’я:  жінка захворіла на рак та мала важкий нервовий стан. Вона знайшла свого меншого сина. Старший на той час уже загинув під час Другої світової війни, як солдат Червоної армії.

У 1955 р. дружина письменника написала заяву на ім’я Генерального прокурора із проханням про перегляд справи чоловіка з метою його реабілітації. Наступного року Президія Спілки письменників України звернулася із клопотанням до провладних структур щодо реабілітації групи репресованих письменників, у том числі й Чечвянського-Губенка.

16 травня 1957 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР прийняла ухвалу: вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 14 липня 1937 року стосовно Чечвянського-Губенка Василя Михайловича скасувати за обставин, що наново відкрилися, і справу про нього припинити за відсутністю складу злочину.

Василь Чечвянський реабілітований посмертно.

Але в письменницьких довідниках про розстріл не буде й слова. Звично писатимуть: помер 26 жовтня 1938 року…

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів з наших фондів

Його твори:

Чечвянський В. Популярність [Текст] / В. Чечвянський // Літературна Україна. - 2019. - N 6/7(9 лют.. - С. 20

Чечвянський В. М. Вибрані гуморески. - К. : РАД. ПИСЬМЕННИК, 1959. - 174 c.

Чечвянський В. М. Вибрані гуморески. - К. : Дніпро, 1968. - 213 c.

Про нього:

З порога смерті... : письменники України - жертви сталінських репресій / Л.С. Бойко, О.Г. Мусієнко - Київ : Рад. письменник, 1991. - Вип. 1: - 494 с.

Санжаровський Анатолій. Василь Чечвянський, або навіщо Ільф і Петров приїжджали до Харкова [Текст] / А. Санжаровський // Літературна Україна. - 2012. - N 23(7 черв.). - С. 12

Український письменник В. Чечвянський, 1888-1937: бібліогр. покажч./ Міністерство культури України; уклад. Т.Г. Шерстюк - Х. : ХДНБК, 1994. - 46 с. - (Повернені імена)

Календар подій

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 192021
22232425262728
2930