Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

95 років з часу публікації утопічного роману В.К.Винниченка «Сонячна машина»

14.11.2023 13:03

Винниченко у своїх творах, як мало хто з сучасників, зобразив національну й соціяльну неволю українського народу як органічну єдність його трагедії. Він створив ґалерею безсмертних персонажів, які відчули ганьбу цієї неволі й оголосили їй війну. Він умів схоплювати соціяльні контрасти й конфлікти своєї доби, розкривати її болючі рани, скидати маски з лицемірів і фарисеїв, розкривати брехню, безчесність, нелюдяність, таврувати людські пороки (занепад моралі, людської гідності, злочинство, розпуста). Він, найбільший наш людинознавець, умів, як мало хто, зобразити людські страждання, оголювати душевні рани, розкривати таємні нестерпні муки людини й бачити такі глибини трагедій і катастроф, яких наша література ще не знала. Він умів у нашому житті, у нашій літературі зосереджувати свою творчу увагу на багатьох вічних, загальнолюдських проблемах і тим витягав нашу літературу на великий світовий тракт.

Український учений-літературознавець Григорій Костюк

Володимир Кирилович Винниченко визначна особа в історії України та вважається однією з найяскравіших постатей в українському літературному процесі XX ст. Він широко відомий як прозаїк, драматург, філософ, публіцист, художник, політик, громадський та державний діяч. Літературна спадщина Володимира Винниченка налічує понад 100 оповідань, п’єс, памфлетів, 14 романів та 40 записних книжок. Багато його творів залишилось недопрацьованим. Появу перших творів Винниченка вітали Іван Франко та Леся Українка. Незважаючи на наявність численної кількості наукових публікацій, творча спадщина Володимира Винниченка і понині залишає чимало запитань та викликів. Ураховуючи той факт, що відомості про діяльність письменника та його постать загалом були «поховані» радянською ідеологічною системою, можна твердити про так зване «відродження», поступове повернення творчих набутків митця в українське літературне середовище орієнтовно з середини 80- х років минулого століття.

Поява роману Володимира Винниченка «Сонячна машина» без перебільшення була сенсаційною для тогочасного українського літературного процесу. Це було зумовлене насамперед тим, що сам письменник визначив жанр нового роману як «утопія», що було первинним у своєму роді для української літератури взагалі. Неоднозначність "Сонячної машини" як перехідного етапу у творчості відбилася на оцінці та трактуванні твору. Деякі літературознавці вважали його утопією, інші – антиутопією, а деякі заперечували його утопічність. Володимир Винниченко навіть мріяв номінувати цей роман на Нобелівську премію з літератури.

Микола Зеров констатував: “Сонячна машина” В.Винниченка має певний, недвозначний успіх. Про неї пишуть, говорять, упоряджають диспути, а головне – її читають, як ні одну українську книжку, як не читали навіть рекомендованих та обов’язкових Коцюбинського та Нечуя-Левицького в передіспитові українізаційні дні”.

Феномен успіху твору В.Винниченка намагався пояснити й український літературознавець Олександр Білецький: “Сам той факт, що з’явився великий роман (загалом щось понад 800 сторінок у трьох томах), написаний письменником з великим літературним досвідом, хіба не є він вже подією в нашій сучасній літературі! Інтерес до новинки ще зростає по тому, як на обкладинці ми прочитали: утопічний роман. Перший український утопічний роман! Перший за весь час існування української літератури!...”

Твір В.Винниченка має присвяту: “Моїй сонячній Україні”, і автор плекав надію, що це буде “візитова картка української літератури в Європі”, яка займе достойне місце поруч з творами Г.Уеллса, К.Чапека, А.Франса. Відомо, що письменник сподівався згодом доопрацювати роман, дописати ще один розділ, замінити фінал. У його “Щоденнику” читаємо: “Коли б ще років три над нею попрацювати, могла б бути путньою річчю. І зараз маю сум за неї, жаль до неї, як до дитини, від якої батьки ждуть геніальності, а з неї виходить жалюгідний, непомітний та ще й кривджений іншими середняк. Дефектів багато, сам бачу, а виправити вже не сила мені”. Справді здійснити письменнику задум не вдалося. Причини і обставини нам відомі. (“Хіба у мене є матеріальна змога на таку розкіш? – скаржився письменник. – Тут за переписку нема чим заплатити”)

Робота над текстом зайняла 2 роки: з 1922 по 1924 рр. Роман був написаний у Німеччині, коли письменник перебував у еміграції. Уперше в Україні «Сонячна машина» була опублікована аж в 1928 році видавництвами «Рух» і ДВУ. Однак тогочасний режим вилучив роман із друку, і нова сторінка для «Сонячної машини» починається майже після 60-ти років мовчання – наступне її перевидання відбулося лише у 1989 році видавництвом «Дніпро».

Зі “Щоденника” В. Винниченка дізнаємося, наскільки клопіткою була робота не тільки над написанням самого тексту, а й над спробами перекласти його іншими мовами (англійською, німецькою, французькою) та видати книгу за кордоном. Реакція тогочасної критики та літературного середовища Європи не завжди була схвальною, про що пише сам письменник: «Перша поразка з «Сонячною машиною»: видавництво Ульштайна відмовилось взяти роман до видання. Мотиви: не підходить до їхнього світогляду; майбутні відносини в Німеччині неправильно намічені» ; «Труднощі з виданням «Сонячної машини» французькою мовою виявляються в непоборних розмірах. Насамперед французький шовінізм і фашизм. Якраз починає розвиватися активний виступ проти всього чужинного в культурі» .


Останній запис у щоденнику Винниченка

А «спонукою до написання «Сонячної машини» було прагнення В. Винниченка ... художньо відтворити картину найтиповіших вад імперіалістичного світу і показати один із можливих та ефективних засобів прогресивних суспільних перетворень, пов'язаних з розвитком техніки».

Письменник у своєму «Щоденнику» неодноразово пише про сумніви щодо успіху роману:

«Хочеться, щоб українське ім'я стало відомим, але боюсь, що саме тому, що українське, сама річ втратить в очах Европи ті гарні якості, які в ній знайдуться»;

«Знову сумніви щодо успіху «Соняшної машини». І це сповняє почуттям тупого безсилля. Не завоюю я Европи для України!»;

«Вже навіть починаю сумніватись, чи захоче Брандес, Франс чи Гавптман дати передмову до неї. Що такого видатного в ній? От і буде: передмови не дістану, проковтну сором, злидні примусять продати за безцінь, річ вийде, пройде непомітною для широкого кола читачів, а критики там де-не-де вилають за щонебудь» ;

«Одцвіли сподівання на успіх «Соняшної машини». Бідна моя «машинка», кому ти тут потрібна серед цієї дріб’язкової продажности, дрібних утіх і понурого, величезного отупіння мас?».

Новий етап переосмислення, а, точніше, відродження інтересу до спадщини В. Винниченка й кардинально іншого її перепрочитання саме в Україні починається орієнтовно з 80-х років минулого століття.

Г. Костюк зазначає, що «В УРСР за ці роки (маються на увазі роки після Другої світової війни ) про В. Винниченка та його твори не появилося нічого. Активні спроби шестидесятників (І. Дзюба, І. Світличний, В. Чорновіл) та бурхлива дискусія на 5-му з’їзді СПУ 1966 року в справі реабілітації Винниченка й повернення його творчості українському народові закінчилися, як знаємо, репресіями цих діячів.

Радянська ідеологічна система вилучила творчу спадщину В. Винниченка з літературного канону, і для письменника в Україні настав період забуття. За кордоном (зокрема в США) із середини ХХ ст. зростає інтерес до творчості українського прозаїка і драматурга: зокрема, засновується Винниченківська комісія УВАН у США (1951 р.), з'являються наукові публікації Г. Костюка, С. Погорілого, В. Мольнар, В. Приходька, Л. Онишкевич, С. Гаєвської, І. Лисяка-Рудницького та ін. В Україні «реабілітація» спадщини В. Винниченка відбувається лише наприкінці 80-х років минулого століття.

Автор наголошував на образно-символічному характері твору, називаючи "Сонячну машину": "...величезним символом всіх утопічних та неправомірних прагнень, які в історії були експериментовані на території СРСР, починаючи з утопістів Сен-Сімона, Фур'є, Оуена, пройшовши до наукового фантаста Маркса та закінчивши практичним мрійником Леніним".

Письменник вірить у важливість технічного прогресу для розвитку людства. Сонячна машина символізує цей прогрес. Проте, сам винахід не робить світ кращим. Після перемоги над бездіяльністю суспільство розпадається, показуючи, що просто технологія не вирішує проблеми. Тільки коли люди стають більш морально вдосконаленими, їхні дії призводять до позитивних результатів. Таким чином, самі люди формують своє майбутнє, а не тільки техніка.

Володимир Винниченко підкреслює, що праця на землі є важливим компонентом життя, а рух – це саме життя. Таким чином, недоцільне використання техніки може порушити баланс та негативно позначитись на житті індивіда та суспільства.


Пам’ятник В. Винниченку у Кропивницькому

Використані матеріали

Відео матеріали

Календар подій

1 23 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 232425262728
293031