Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

"Вродливий юнак з очима, що випромінювали світло"

Так відгукувались мешканці Києва про одного із найзагадковіших особистостей XVIII століття, про генія, який входив до величної трійці композиторів епохи українського бароко, про високодуховного українського композитора, співака, скрипаля і диригента Артемія Веделя, життя якого овіяне таємницями, заборонами та забобонами.

Народився Артемій Лукянович Ведельський (ВЕДЕЛЬ) 1767 року (число і місяць залишаються невідомими) у заможній родині Лук’яна Власовича та Олени Григорівни Ведельських. Батько Артемія відомий художник-різьбяр Лук’ян Власович Ведельський славився своїми різьбленими іконостасами, що і до нині прикрашають київські храми. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі в парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Як стверджують мистецтвознавці «ґрунтовну гуманітарну та музичну освіту Артемій Ведельський здобув у Києво-Могилянській академії, дійшовши до курсу філософії.». Під час навчання в академії з-під пера Артемія з’явились його перші музичні твори. Твори припали до душі і викладачам академії, і студентам вишу. Його хист інтонаційно чисто співати та природній музичний слух додали авторитету хлопцеві серед студентів академії, що, напевно і призвело до того, що він, навіть, мав нагоду ще й диригувати хором студентів. Окрім того, в академії Артемій навчився вправно грати на скрипці, тож був солістом, а інколи і диригентом ще й оркестру академії. Співак хору, яким керував Ведель в Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському таке: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і був надзвичайно тактовним».

Його доброзичливість у спілкуванні з оточенням, його тактовність викликала подив і неприховане зачарування «українським самородком». Віртуозне виконання музичних творів на скрипці, ніжний спів надихаючим тенором вирізняло скромного юнака серед тогочасних студентів «києвомогилянки». Тож 1788 року Артемій Ведельський з малолітніми співаками з України був відряджений до Москви митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської академії Самуїлом Миславським. У Москві від 1788 до 1790 року Артемій Лук’янович мав клопіт керувати капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна, а після відставк Єропкіна — капелами Олександра Прозоровського. Як стверджують мистецтвознавці: «ці капели за мистецьким рівнем і значенням посідали в російській імперії визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою

У Москві композитор також як і більшість краян, що попадали до розгульного міста, потрапив у пастки лицемірства та марнославства, заздрості та мстивості, пихатості та пияцтва. Артемій у Москві уникає всеношних гулянок, уникає світських раутів. На заможних панянок, які жадали його бачити у своїх обіймах, він також реагує прохолодно. Спілкується лише з друзями, а спить не на пишних піринах, а на підлозі. Так він виховував у собі силу духу, дарованого Богом. Він, до речі, один із небагатьох українських обдарувань, якщо не єдиний, хто оминув ці світські пастки московських боліт. А ті великі гроші, які заробляв тяжкою працею, намагався витрачати не на парубоцькі гульки, а на богоугодні справи. Московська влада хапала українського самородка у свої тенета, намастивши первопутки таланта грошима, посадами і розпусними звабами. Від 28 травня 1791 року до 1 грудня 1792 року Артемій Ведель вже працював підканцеляристом у штаті VI Депутатського Сенату. Але посади для нього не було самоціллю, він прагнув духовного збагачення. І всі ці примхи долі він сприймав як перевірку його душі на міцність віри та відданість Богові.

Артемій Лук’янович вів аскетичний спосіб життя, чим викликав ще більший подив у світських левиць та одвічно п’яних московських чинуш. Артемій Ведельський мав надзвичайну популярність. Його твори виконувались в багатьох храмах царської росії, його пісні та хорові твори виконувались в приватних хорах та в багатьох школах імперії. А свої твори Артемій Ведельський підписував скромним «ВЕДЕЛЬ». Так серед музикантів Європи засяяла зірка утаємниченого і надзвичайно талановитого композитора Артемія Веделя. Його твори переписували вручну. І так, рукописами, передавались від міста до міста, від храму до храму, від садиби до садиби, від школи до школи. Його твори, як ковток свіжого повітря, що додавався до вікопомних Давидівських псалмів, рятували душі парафіян православних храмів. Талант Веделя був визнаний музичними колами і росії, і Європи та дістав високу оцінку серед тогочасних меломанів.

Ведель виважено ставився до своєї популярності і ще більше заглиблювався у біблійні тексти. Світське життя тодішньої московії його не схопило у свою трясовину, а совість і щиросердність талановитого краянина залишались чистими і незасміченими. Митець задихався у затхлій московії і прагнув повернення до мальовничої України. Тож 1 грудня 1792 року на прохання Веделя його було звільнено в чині канцеляриста Сенату.

З кінця 1792 року до початку 1794 року вже визнаний український композитор Артемій Ведель керував знову хором Києво-могилянської академії. На початку 1794 року Артемій Лук’янович очолив музичну капелу генерала Андрія Леванідова при штабі українського піхотинського корпусу, водночас будучи очільником ще й хору солдатських дітей.

От тоді Ведель і потрапив у свою стихію. Його твори мали шалений успіх серед вибагливої київської публіки. Генерал Леванідов шанував і дуже високо цінував обдарування українського композитора і співака. Його благодійник всіляко сприяв музичній діяльності Артемія Лук’яновича та, на скільки це було можливим, просував композитора догори по кар’єрній драбині військовослужбовця. Так з 1 березня 1794 року Артемія Веделя призначено канцеляристом штабу, та вже 27 квітня 1795 року його призначено молодшим ад’ютантом, а 24 вересня 1796 року – старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Творчий неспокій композитора і сприятливі умови праці мали свої результати: у храмах імперії почали звучати нові високодуховні твори молодого краянина. Відповідно архівних документів від 1793 до 1795 роки він написав 6 духовних концертів та іще чимало інструментальних композицій та пісень, які на жаль, до наших днів не збереглися. Але насолоджуючись тими творами Веделя, які збереглися до сьогодні, ми можемо здогадуватись, що і сотні інших творів, які не збереглися, мали в основі своїй український національний мелос, притаманний в цілому творчості майстра високодуховних творів.

У березні 1796 року Артемій Ведель спільно зі своїм покровителем генералом Леванідовим переїджає до Харкова, де останнього призначають генерал-губернатором Харківського намісництва. У Харкові Артемій не сидів, склавши руки. А за короткий строк організував новий намісницький хор і оркестр, а ще й викладав спів та музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Протягом року Артемій Лук’янович подарував світові ще три хорових концерти, серед яких і до тепер відомі «Воскресни, Боже» та «Услиши, Господи, глас мой». Ним же того ж 1796 року було написано ще низку інших композицій, серед яких знаний у світі двохорний концерт «Господь пасет   мя».

Творчість Веделя буда затребувана суспільством. Музикознавці стверджують, що тогочасна «мелодика Веделя виразна, охоплює значний діапазон і тісно пов'язана зі словом. Виразність мелодики посилена ритмікою, яка вирізняється складністю та різноманітністю ритмічних малюнків. З класичним стилем пов'язана чітка розчленованість мелодики, використання побудов типу «питання — відповідь», підсумкових структур. Водночас зв'язки з давньоукраїнською монодією та українським фольклором надають їй наспівного характеру.»

Ведель був популярним не лише серед знаті, а і серед простого люду. Його страждальські мотиви із текстами Давидових псалмів відображали суть тогочасного стану українців на окупованих москалями землях. І вже тоді у московського духовенства почала назрівати підозра щодо непростої простоти великого музиканта і аскета. Все того ж 1796 року Артемій Ведель почав допомагати колезі Дмитрові Бортнянському у пошуку нових молодих талантів для Петербурзької Придворної хорової капели. І якщо прихід до влади Павла Першого українському композиторові Дмитрові Бортнянському був на користь, то Артемію Веделю кардинально навпаки. Адже наказом Павла Першого на початку 1797 року корпус Леванідова було розформовано. Харківське намісництво ліквідовано та й сам Леванідов був вимушений покинути Харків.

Для Веделя настали похмурі та загрозливі дні. Царським указом усі «не положені» за штатним розписом полкові капели було також ліквідовано, і Ведель подав рапорт з проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 року Ведель: «от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира». Звиклий до напруженого графіка роботи Артемій не міг себе знайти у сонливому світі. Тому, ще трохи попрацювавши пошуковцем талантів для Бортнянського, вже на початку 1799 року він постригся у ченці і став послушником Києво-Печерської Лаври. Протоієрей Петро Турчинов та ієромонах Варлаам (Зубковський) згадували про його перебування у Лаврі, як про подвижника чернечої служби. Бездоганно виконуючи послух читця і співця на кліросі Артемій Ведель «став прикладом для усіх інших ченців в покорі, терпеливості та сумлінному служінню Господу Богу.» Але не лише прихильники таланту та сумлінності Веделя служили у Лаврі, були там і справжні, віддані посіпаки московських самодурів, вороги усього українського. В цей час вже заборонялись українські канти, колядки і щедрівки. Ретельно вихолощувались українські храми від українського фольклору.

Тож Ведель був взятий на олівець, тобто був під пильним оком секретної служби царя, яка і сфабрикувала так звану «Секретну справу божевільного». Все, що відбувалось в той період, вкрито таємницею та заборонами. Із того, що за двісті з лишком років стало відомо, так це те, що кимось у Лаврі було знайдено книгу «Служба Нилу Столбенському», де на полях начебто рукою Артемія Веделя було вказано на насильницьку смерть Катерини Другої від рук поплічників її сина Павла. Та й про смерть Павла Першого як пророцтво на найближче майбуття теж нібито там же було написано Веделем.

Останній Головнокомандувач української Повстанської армії, відомий український дослідник Василь Кук (…), який все ж таки серед засекречених архів розшукав документи «Секретної справи Веделя», наголошує на тому, що ніякої медичної експертизи по відношенню до Веделя не відбувалось. Митрополит та архімандрит Києво-Печерської Лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року одноосібно по надуманому звинуваченню оголосив Веделя божевільним і передав його київському коменданту Вігелю під варту. Чи було потім слідство, чи був суд?! Ні! Нічого такого не було. Як зазначають історики: «Усе відбувалося без участі «сумасшедшего отставного капитана» і без нього вирішувалася його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити «хворого» у лікарню, Київський губернатор просив на це дозволу у Малоросійського губернатора Беклєшева, який радив направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляв відповідний документ на санкцію цареві». Так почалося 9-річне сходження українського правдолюба і в деякій мірі провидця Артемія Веделя на Голгофу. Чому провидця?! Бо ж правдою виявилось і те, що Катерину Другу отруїли, і те, що і Павла Першого  прихильники Олександра  не пощадили. Ходить легенда, що за кілька днів до того, як вбили Павла, у київській божевільній стався ґвалт, бо тихий і скромний Артемій раптом вигукнув: «Павло Перший убитий! Олександр стане царем». І сталося так. І це підтвердилось вже через кілька діб. Правдолюби і безкомпромісні особистості лякають підлабузників і пристосуванців. Тож висновок лікарів був написаний і підписаний під диктовку тих, хто уже будував свої кар’єрні сходинки під орудую нового царя московітів. Паперове обстеження Веделя тривало підозріло недовго – протягом одного дня. А після псевдо-медичний висновок «Ведель і нині є психічно хворим» спішно було направлено начальству. Тож і всі інші, і новий цар довго не вагались. Цар Олександр спішно підписав вирок: «Засудженого капітана Веделя залишити в тому ж становищі». А це іще довгих сім років у психлікарні, тобто аж до самої смерті.

Після переведення київської божевільні 1803 року до приміщення Кирилівського монастиря правдолюб Ведель писав: «Вони очікують моєї вічної смерті, але не розуміють, доки існує час, доти буду існувати і я.» І 1808 року, враховуючи стан фізичного здоров’я Артемія Лук’яновича, його нарешті відпустили додому, відпустили помирати.

Артемій Ведель став одним із перших бранців кремля, над ким вчилися практикувати у психічній лікарні повільну страту особистості. Проте божевільня не зламала українського праведника, не озлобила, не похитнула його у вірі. Він звільнявся від надуманих людьми меркантильних нашарувань і йшов до Бога з очищенням і просвітленням.

Ми не маємо портрета митця, написаного художником, ми маємо лише словесний портрет його сучасника: «Вродливий, із чудовими променистими очима, що палають особливим вогнем великого душевного благородства й натхнення. Він мав ніжний голос і спокійну вдачу, задумливе обличчя і надзвичайну тактовність» (В. Зубковський). В Незалежній Україні скульптор Михайло Грицюк створив пам’ятник великому композитору. Цей образ – художня фантазія М. Грицюка, а не реальний портрет Веделя. Сьогодні ця скульптура є власністю сім’ї Грицюків. Можливо ще доживемо до тих часів, коли в українській столиці і Веделю буде встановлено пам’ятник чи то меморіал.

За свідченням архімандрита Методія (Піснячевського), напередодні своєї біологічної смерті Артемій Ведель здивував усіх присутніх друзів у будинку свого батька Лук’яна Ведельського, які прийшли поспілкуватися із своїм улюбленцем. Артемій Лук’янович здивував усіх присутніх своєю тихою передсмертною бесідою про те, що всі ми маємо бути «лагідними, смиренними, благочестивими й особливо щедрими у любові до ближніх.». Прийнявши Таїнства Сповіді та Причастя відомий український композитор, український патріот і праведник Артемій Ведель тихо відійшов у засвіти під час молитви, стоячи на колінах. Він все своє недовге життя (41 рік) дякував Богові за наданий йому талант і силу духа не коритися паскам Зла. Поховано Артемія Лук’яновича Ведельського (Веделя) на подільському Щекавицькому кладовищі в Києві, яке нині вже повністю зруйновано. Могила Веделя теж втрачена. Чимало його творів, на жаль, безслідно втрачені.

Московський царат намагався заборонити і стерти з лиця землі ім’я українського праведника. Твори забороненого композитора поширювались лише у рукописному вигляді. На сьогодні відомо близько 80 творів, серед яких 2 літургії, одна Всенощна і один світський кант, 31 хоровий концерт, 6 тріо та багато іншого. Але ще більше загублено або підступно ліквідовано ворогами українського відродження. Віримо, що ім’я Артемія Веделя ще звучатиме на повну силу в Україні, яку він любив понад усе.

Лише через 50 років по смерті відомого композитора була написана біографічна довідка про нього. І лише 1901 року Олександр Кошиць вперше надрукував «Антологію творів Веделя».

В 2000-ні в Незалежній Україні ім’я великого композитора почало наново відроджуватися. Його рукописи, як неопалима купина, повстали із попелу колись могутніх імперій. Так в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського на сьогоднішній день вже зберігаються рукописи неповної літургії Івана Золотоустого і 12 духовних концертів. Пошук оригіналів його творів не припиняється. За ініціативою українських патріотів на сьогодні вже випущено п"ять компакт-дисків духовної музики Артемія Веделя, а також надруковано, напевно, найповніше зібрання творів композитора у серії «Бібліотека хору «Київ»». До збірника увійшли 28 духовних концертів, дві літургії, Всеношна, Різдвяні, Великодні та Богородичні ірмоси, 20 окремих творів і список 25 ще не знайдених. Упорядники книги директор камерного хору «Київ» Микола Гобдич і Тетяна Гусарчук — мистецтвознавець, яка вивчає творчість Веделя вже понад тридцять років.

В Незалежній Україні нарешті з’являються вулиці, які гордо носять ім’я видатного українського праведника, композитора від Бога, співака і диригента Артемія Веделя. У 2017 році в Україні нарешті на державному рівні відзначали ювілей — 250 років з дня народження відомого композитора.

Якщо хто ще сумнівається у одвічній силі музики, то в противагу сумнівам послухайте хорові концерти Веделя, послухайте його літургії – і ви матимете наснагу боронити своє, відчуєте силу віри і силу українського духу. Вродливий юнак з очима, що випромінювали світло, подарував світові музику, яка запалює світло у душах слухачів. Твори Артемія Веделя належать до тих нетлінних партитур, які рятують світ від тьми, які рятують українців від забуття.

Календар подій

      1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 1920212223
24252627282930