Ярослава Йосипівна Стецько

14.05.2020

Життя цієї жінки було бурхливим, цікавим, незвичайним. Вона була однією із тих жінок, які поклали своє життя на вівтар боротьби, пліч-о-пліч зі своїм чоловіком Ярославом Стецьком. Її називали найзапеклішим ворогом Радянського Союзу. Коли вона виходила до громади, то люд сканував: «Слава!..», «Слава!..», «Слава!..». Ярослава Стецько, справжнє ім’я якої – Ганна Музика, назавжди залишиться однією з величних постатей новітньої української історії.

А народилася видатна українська націоналістка 14 травня 1920 року в селищі Романівка, що на Тернопільщині. Батьки Ганни були українськими патріотами, старший брат був членом ОУН, сидів у польській тюрмі. Вже у гімназії вона стала однією з організаторів гуртка – дівчата збиралися у чиємусь будинку або, коли тепло, в лісі, й вивчали історію України, а потім розповідали молодшим.

Ганна – талановита випускниця Теребовлянської гімназії, на загальних зборах молоді, куди прийшли представники радянської влади, гучно проголосила промову про те, чому вона ніколи не вступить до комсомолу. Їй було лише 18. Тоді дівчину не арештували, та вже за декілька днів священик попередив, що якщо вона не покине місто, її затримають. Анна поспіхом покинула місто й у 1938 році вступила до Організації Українських Націоналістів.

У 1939 році закінчила навчання у гуманітарному ліцеї і стала вчителювати в с. Юшківці Жидачівського району Львівської області. 2 роки під іншим іменем дівчина працювала у сільській школі. Там, у школі, Ярослава Стецько не просто вчителювала. У школі вона жила і таємно працювала ночами у маленькому підвальчику, де була облаштована друкарня. Підпільну літературу розповсюджували по всьому району. Починалася вона такими рядками: «Я, воїн Української повстанської армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю всіх найкращих синів України...».

Трохи пізніше, саме у цьому підвальчику, з’явилися на світ газети «За Українську Державу», журнали «Український комар», «Повстанець» та інші.

Після того як 30 червня 1941 року у Львові проголосили Акт відновлення Української Державності, ОУНівці зачитували текст у всіх селах і містах. Серед них була й Ганна.

5 липня 1941-го гестапівці заарештували близько 300 членів ОУН. Довідавшись про цей акт, Гітлер видав наказ негайно знищити український рух. До 1943 року Ганна переховувалась у Львові. Та в її валізі німці знайшли заборонену літературу, і дівчина потрапила до в'язниці. Невдовзі її вдалося звільнити, а в 1944 році провід ОУН наказав їй залишити Україну.

Так вона опинилася у Відні. У 1945 році саме Ганна організовує викрадення пораненого Ярослава Стецька з більшовицького полону в Чехії та вивозить його на американську частину Мюнхена. Там знаходить найкращих лікарів, щоб поставити оунівця на ноги. У 1946 році Ярослав Стецько та Ганна Музика одружуються, і вона бере собі ім’я Слава Стецько. Відтоді вона – дружина «професійного революціонера» і перша його помічниця в усіх справах.

За межами України, Ярослав і Ярослава Стецьки продовжували боротися з більшовиками, бо розуміли, що лише так здобудуть незалежність для власної Батьківщини.

У квітні 1946 року в Мюнхені був створений Антибільшовицький блок народів (АБН), до складу якого увійшли антикомуністичні організації 15 народів Європи та Азії. Ярослав Стецько був обраний президентом АБН, а Ярослава Стецько стала членом ЦК АБН. Незабаром вона була призначена шефом прес-бюро АБН. З 1948 року Ярослава Стецько була головним редактором друкованого органу АБН «АБН – Кореспонденція» і редактором журналу «Український огляд». Крім того, в 1948-1953 роках вона була членом правління молодіжної організації «Група української молоді». У той же час Ярослава Стецько закінчила мюнхенський інститут політичних наук. Після вбивства Степана Бандери в 1959 році чоловік Ярослави Стецько очолив ОУН (б), а сама вона стала його заступником.

Проживши більшу частину життя в еміграції, подружжя побувало майже в усіх країнах світу, де знаходилися українці. У багатьох містах і столицях вони організовували багатотисячні демонстрації протесту проти комуністичного режиму, вимагали у радянських посольств у різних державах звільнення політв'язнів. «В одну з річниць голодомору оунівська молодь, – як повідомляє журналіст, – нагадала про організований Сталіним страшний геноцид, кинувши порожні труни на територію радянського посольства в столиці Австралії Канберрі».

Ні Ярослав, ні Слава Стецько до кінця життя так і не взяли собі підданства жодної країни – залишалися особами без громадянства. Вони прагнули бути громадянами незалежної України. «Я можу одержати громадянство тільки там, де народилася» – говорила Ярослава Стецько.

Після вимушеної еміграції Ярослава Стецько вперше приїхала в Україну до святкування 30 червня 1991 року 50-річчя «Акту проголошення відновлення незалежності України», яке пройшло у Львові. Таким чином вона протягом 47 років не була у себе на батьківщині. У тому ж році Ярослава Стецько переїхала в Україну на постійне місце проживання.

В Україні Ярослава Стецько своїм першим завданням поставила собі створення на основі ОУН (б) політичної партії. 18 жовтня 1992 року ця партія була створена і отримала назву «Конгрес українських націоналістів» (КУН). Ярослава Стецько була обрана головою партії. На цій посаді вона перебувала до своєї смерті. 27 березня 1994року КУН брав участь у перших парламентських виборах на Україні після здобуття незалежності 24 серпня 1991 року. Партія провела в парламент 5 депутатів, однак сама Ярослава Стецько у виборах взяти участі не змогла, оскільки виданого їй у 1991 році паспорта почесного громадянина не було достатньо для реєстрації як кандидата в депутати.

На початку 1997 року проходили довибори до Верховної Ради України по Надвірнянському (№ 201) виборчому округу (Івано-Франківська область). Отримавши до того часу повноцінний український паспорт, Ярослава Стецько взяла в них участь і виграла, набравши 86,6% голосів виборців. 2 березня 1997 році принесла присягу народного депутата України. Потому вона ще двічі перемагала на виборах. І як найстаріший депутат відкривала засідання новообраної Верховної Ради.

Яскрава громадська діячка, політик, що змушена була емігрувати за кордон, до кінця життя зоставалася вірною своїй Україні. «Я вірю в Українську націю» – життєве кредо Ярослави Стецько. «Як я люблю цю Україну!, – щоразу говорила Слава Стецько, коли їхала з Борисполя до Києва. – Кращої країни у світі – а я об'їздила багато, але з такими краєвидами, горами, з такою землею – немає ніде!».

Вона мала хворе серце і лікарі наполягали на операції, але «пацієнтка відмовилась від оперативного втручання через невідкладні справи на Батьківщині» – таким був останній запис її медичної книжки...

Померла Ярослава Стецько 12 березня 2003 року в Мюнхенській лікарні. Похована на Байковому кладовищі у Києві.

 

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:

Про неї:

 

  1. Губка Іван. Слава Стецько (1920-2010) [Текст] / І. Губка // Воля і Батьківщина. - 2010. - N1/2. - С. 101-112
  2. За Україну, за її волю!.. [Текст] : короткий життєпис Слави Стецько, Голови Конгресу Українських Націоналістів // Воля і Батьківщина. - 2010. - N1/2. - С. 51-52
  3. Коваль Омелян. Жінка-легенда [Текст] / О. Коваль // Воля і Батьківщина. - 2010. - N1/2. - С. 117-120
  4. Патока В.В. Життя, віддане Україні [Текст] : до 90-річчя від дня народження Слави Стецько (1920-2003) / В.В. Патока // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2010. - N2. - С. 43-50 - Бібліогр. у кінці ст.
  5. Стецько Слава. "... Хай забудеться моє ім'я, але хай живе вічно Україна" [Текст] / С. Стецько // Воля і Батьківщина. - 2010. - N1/2. - С. 56-100

Календар подій

     1 23
4 5 6 7 8 910
11 12 13 14 15 1617
18 19 20 21 22 2324
25 26 2728293031
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день