Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Ювелірне мистецтво України

«Доповнення, яке жінці дає можливість відчути себе особливою»

Так стверджують мудреці про ювелірні прикраси. Ми маємо нагоду доторкнутися до святая святих, до прикрас, які жінку роблять жінкою.

Вчені стверджують, що звичай декорувати людське тіло виник ще на світанку людської цивілізації. Перші прикраси, про які згадують на шпальтах газет і на сторінках монографій, відомі з середини палеоліту і нараховують 135–100 тисяч років. Спочатку оздобою слугували прості частинки Всесвіту, яким приписувалися магічні властивості: квіти, пір'я, дерево, кістка, камінь, малюнки на тілі тощо. Першими офіційно підтвердженими археологічними знахідками на території сучасної України є браслети з ікла мамонта, виготовлені 20 тисяч років тому представниками Мізинської культури. В цей період наші пращури також навчилися виготовляти намисто із мушель.

Вже за часів неоліту (від 7 до 4 тисяч років до нашої ери) представники Трипільської культури навчилися виготовляти прикраси із самородків руди методом холодного кування і дійшли до виплавки металу з руди та виливання металу у форми. Так з’явилися перші прикраси з міді та бронзи. Розкопки пізньотрипільських поселень, про які ми згадували у наших найперших статтях, довели, що трипільці на шию одягали прикраси, виготовлені з міді, кістки, бронзи, срібла та золота. І це були ланцюжки, намиста, пекторалі та підвіски. Також жіночки-трипільці користувались дзеркальцями, виготовленими з полірованих до блиску бронзових чи срібних блях.

Власне цікавими знахідками є і прикраси часів Тшинецької, Комарівської та Білогрудівської культур, про них ми також згадували у наших попередніх опусах. Тому не будемо зупинятися на особливостях даних прикрас. Як немає нам сенсу і зупинятися на знайдених прикрасах кочових племен: кіммерійців, скіфів та сарматів. Про їхній внесок у розвиток української культури ми також докладно писали в наших попередніх статтях.

Ювелірні прикраси скіфів та сарматів, зроблені в так званому звіриному стилі, і до тепер радують око шанувальників прекрасного, і до тепер наснажують сучасних ювелірів зробити щось подібне до класичних шедеврів кочових племен смаглявої Таврії. Можемо також нагадати, що родючі ґрунти та щедрі на врожаї ліси завжди приваблювали чужоземців. Тож культурні здобутки елінів, індоарійців, неврів і готів також мали певний вплив на розвиток смаку і навичок серед ремісників праукраїнців.

Окрім сарматського звіриного стилю, у південні регіони України Подунав'я та Північного Заходу проникає мистецтво кельтів. У римських провінціях відбувався так званий кельтський ренесанс, що позначився, зокрема, і у прикрасах праукраїнців. Свого часу кельтський стиль проник на Британські острови, звідти у Німеччину та  Прибалтику, а вже потім і на наші праукраїнські землі.

Загалом ювелірні прикраси на наші українські землі потрапляли не лише від народів Західної Європи. Часто ювелірні прикраси, які потрапляли на українські землі зі Сходу, у трансформованому вигляді знаходили своїх покупців в країнах старої Європи. Варто пригадати також готів, котрі підкорили багаті грецькі міста Північного Причорномор’я і своє безкультур’я збагатили поліхромним і частково звіриним стилями прикрас, що у Західному Світі згодом відбилося в оригінальному так званому «меровінгському» ювелірному стилі.

Готи відступили з зайнятих земель під натиском не менш войовничих гунів. Цей азійський народ приніс із собою на українські землі дещо інший варіант поліхромного стилю, який відрізнявся тим, що кольорові вставки відділялися напаяними перегородками і для якого притаманні фонові орнаменти зі скані та зерні.

Зернь – це дрібні золоті або срібні кульки (діаметром від 0,4 мм), які напаюються в ювелірних виробах на орнамент з філіграні. Зернь створює ефектну світлотіньову і фактурну гру, збагачує орнаментальну ритміку виробу. Загалом зернь відома ще з найдавніших часів, широке поширення набула в V-VII століттях, а застосовується і в даний час. Така техніка була дуже трудомісткою і вимагала не тільки високої кваліфікації ювеліра, але й чималого досвіду роботи.

Скань (від старослов’янського дієслова «ськати» сукати ), філігрань – ще один вид ювелірної техніки. Полягає у тому, що ажурний або напаяний на металевий фон візерунок виконаний з тонкого золотого, срібного або мідного дроту, гладкої або свитої в мотузочки. Вироби зі скані часто доповнюються зерню та емаллю. Завдяки вживання техніки скані, накладної та ажурної, створювався легкий, динамічний рельєфний орнамент. Серед сканених візерунків перевага віддавалася мотивам ромба, трикутника та кола. Це ще раз підтверджує давній вираз проукраїнських золотарів: «Краса – як дорогоцінний камінь: чим вона простіша, тим дорогоцінніша». Із всього попередньо сказаного ми можемо беззаперечно стверджувати, що ювелірне мистецтво праукраїнців увібрало в себе все краще від грецьких та кельтських, скіфських та сарматських, індоарійських та норманських художніх традицій. В жодній іншій країні світу ви ніколи не зустрінете стільки перехресних впливів.

Українські мистецтвознавці поділяють ювелірне мистецтво праукраїнців на два основні етапи розвитку: «Перший – давньослов’янський (VI–VIII століття), другий – давньоруський (ІХ–ХІІІ століття). За ці періоди було використано чимало цікавих технік, які набули високого рівня».

Одним із найяскравіших взірців прикрас ранніх слов'ян, або праукраїнців, є речі із антського скарбу VI–VII століття, знайденого у селі Мартинівка Черкаської області.

Ювелірне мистецтво древніх слов'ян, чи то праукраїнців, відзначається власним стилем, багатим на символічні зображення з праукраїнської міфології, про яку ми нещодавно згадували у одній із попередніх статей. Зображення на ювелірних виробах праукраїнців сонця, місяця, зірок, рослинного, звіриного і пташиного світу згодом органічно золотарі пов'язували з християнськими мотивами та сюжетами.

Серед популярних технік золотарів Київської Русі окрім вже згаданих зерні та скані слід виділити ще такі як: лиття за восковою моделлю та в кам'яні форми, емалювання, чернення, карбування( або чеканка), виколотка (або діфовка), позолота, або золочення. При цьому,золочення виділяють декількох видів:

  • Вогневе золочення
  • Золочення на масляній основі
  • Позолота на «гульфарбу»
  • Золочення з використанням засобів на водній основі.

У другій половині Х століття ювелірне мистецтво збагатилося впровадженням техніки перегородчастої емалі, замість досі вживаної виїмчастої емалі. Цією технікою оздоблено найвитонченіші предмети: діадеми, намиста, сережки, колти, хрести, гривни, ланцюжки, образки і оправи книжок. З численних київських скарбів відомі золоті колти з емалевими зображеннями сирен (диво-птахів), також золоте намисто з перегородчатою емаллю з Києва (XI — XII століття) з Сахнівки. Про Сахнівський скарб ми згадували в попередній статті. Золота гривна, оздоблена суто християнськими мотивами у техніці емалювання знайдена в Кам'яному Броді на Житомирщині. Зразком ювелірного мистецтва з Х століття, в якому поєдналися мотиви звіриного й рослинного орнаменту та людини, є знайдені в Чорній Могилі в Чернігові срібні оправи ритонів з турячих рогів, прикрашених карбуванням і черню. Хочемо Вас познайомити з деякими техніками ювелірного мистецтва, які використовувалися нашими пращурами.

Карбування (чеканка) – це технологічний процес, який використовувався ювелірами Київськоі Русі. Даний процес полягає у виготовлення малюнка, напису, зображення, за допомогою вибиванні на пластині певного рельєфу.

Чернь – це сплав срібла з міддю, свинцем і сіркою. Подрібнений в порошок такий склад втирається в борозенки награвіровані на предмет візерунка. При випалюванні чернь міцно сплавляється зі срібною поверхнею, народжуючи чорний графічний малюнок. Його доповнюють гравіюванням, карбуванням, золоченням та іншим.

Основи металевих виробів стародавніми майстрами виконувалися саме технікою Лиття, яку використовували для створення як унікальних, так і виробів масового вжитку. Для перших застосовували воскову модель, для других – кам’яні формочки. Також була поширена техніка штампування металевих виробів за допомогою матриць.

Однією з націкавіших є техніка перегородчастих емалей, якій київські ювеліри навчилися від грецьких художників в майстернях при великокняжому дворі. У Києві в XI столітті виникають перші майстерні емалювальної справи. Прикраси, вироблені такою технікою, знаходять на всіх землях Київської Русі, але найбільше у Києві. Багатими за знахідками таких ювелірних виробів також є Переяслав, Чернігів та Галицько-Волинські землі. Також часто використовували техніку виїмчастої емалі. Тоді заповнювали емаллю не проміжки перегородок, а виїмки в основній формі виробу. Основою для емалей були золото, срібло та мідь.

Згадавши основні техніки проукраїнських золотарів, слід нагадати і про унікальну техніку краян, яку самі майстри називають «виколоткою». Виколотка (діфовка) – ще один вид обробки металу, але вже холодної. Техніка цього процесу ґрунтується на здатності металу під ударами молотка деформуватися: згинатися, витягатися чи то сідати. Описувана техніка відрізняється від техніки ковки ще й тим, що для роботи придатний тонкий листовий метал, який обробляється в холодному стані.

Щодо «ковки» то ми мусимо зазначити, що до основних операцій кування ювелірних прикрас майстри відносили такі як: витяжка, осадка, рубка та вибивання отворів.

У Київській Русі прикраси одягали на людину, щойно вона з'являлася на світ. Актуальними були:

  • підвіски;
  • діадеми;
  • ланцюжки та хрестики;
  • бурштин та бісер;
  • шийні гривні;
  • намиста;
  • накладки на ремені;
  • колти;
  • лунниці;
  • кільця;
  • обручі;
  • браслети із зображенням змії, у вигляді колосків.

Перевагу віддавали наші прадавні пращури міді, сріблу, позолоті та бронзі. Їх прикрашали візерунками, намистинами, інколи золотарі вдавалися до вирізання золотих тварин.

Вироби праукраїнців із золота та срібла оздоблювали черню, інкрустацією та перегородчастою емаллю. В цій складній техніці давньоруські майстри домоглися такої високої досконалості, що їх вироби були неперевершеними на світовому ринку.

Давньоруським майстрам ХІ-ХІІІ століть були відомі найдавніші художні засоби оброблення кольорових і благородних металів, зокрема міді, срібла і золота. Ремісники вміли витягувати дріт, з якого скручували найтонші нитки, виробляли прикраси, вкриті найдрібнішими кульками зерні, виливали у воскових моделях та кам'яних формочках різні ювелірні вироби, що свідчить про масове виготовлення речей, на які був високий попит не лише на внутрішньому ринку, а й в заморських країнах.

У часи Візантійської імперії стався розквіт майстерності дорогоцінних виробів. Тоді з'явилися камеї – голови чи фігури у профіль та анфас. У моду увійшли аметисти, сапфіри, смарагди, морські перли. Використовувалося кругле огранювання кабошон.

У Європі XII-XIII століть процвітав готичний стиль. Центральною лінією через усі вироби проходила лілія, яку асоціювали з короною. З того часу мало що збереглося, оскільки тоді старі твори розплавляли, щоб виготовити з них нові. Усе, що дійшло до наших днів, одержано завдяки чумі. Коли вона розбушувалася, померлих залишали у всьому, що на них було, а пограбувати могили ніхто не наважувався.

У XII столітті у ювелірному мистецтві України домінує оздоблення срібних речей черню, а з XIII століття зокрема техніка контурної черні. У другій половині XII — на початку XIII століть поширюються срібні пластинчасті браслети з багатством сюжетів (найбільше знайдено їх у Києві), виконані переважно технікою лиття і оздоблені гравіруванням. Вони складаються з двох стулок на яких було вигравіювані дві, або три орнаментальні композиції, що часто зображували  міфічних істот та народні ігрища (русалії). Такі браслети одягалися поверх рукавів сорочок, що були довгими у ті часи.

Про місцеве виробництво ювелірних предметів за часів Київської Русі свідчать знахідки у Києві, Каневі, Вишгороді, Чернігові та Райковецькому городищі.

У другій половині XIII століття. розвиток східнослов’янської культури на декілька століть було перервано монголо-заліською навалою. Загарбники зруйнували чимало великих руських міст та винищили багато працездатного населення Але ювелірне мистецтво, як і багато інших ремесел Київської Русі, не загинуло. На теренах Галицько-волинської держави, а пізніше і на теренах Литовсько-Руської держави талановиті краяни продовжували дивувати освічену давньоруськими княгинями Європу неперевершеною красою самобутнього праукраїнського ювелірного мистецтва.

Староруські ювеліри оздоблювали золоті прикраси шляхетним і напівшляхетним камінням, переважно аметистами, сапфірами, сердоліками, бурштином та кришталем. Староукраїнська техніка і типи золотарських виробів тривали до XIV століття, до часів створення і поширення на західно-українських землях ремісничих цехів.

Протягом XV століття аж до середини XVII століття з’являються потужні осередки ювелірного мистецтва, які незважаючи ні на що відроджуються у Львові, Києві, Кам'янці-Подільському та інших українських містах. Довший час провідним серед них був саме Львів. З XV століття до нас дійшло 28 імен львівських золотарів, серед яких і чимало русинів: Ніколай (1415), Лаврентій (1460), Симон (1460), Матвій (1483), Валентин (1492). З львівських ювелірних робітень виходили технічно досконалі предмети з мистецьким чуттям форми, що мали свій місцевий стиль, у якому часто простежується використання давньоруських, або ж праукраїнських декоративних елементів. Золотарі Львова настільки мали високий авторитет серед місцевих мешканців, що першим в історії президентом міста Львова був обраний знаменитий поважний львівський золотар Вацлав Кобервейн.

У ХVI столітті зневага до гігієнічних норм викликала у європейців бум парфумів та ароматичних олій. Для них ювеліри виготовляли оригінальні флакони у формі апельсина, який розкривається.

У XVI столітті поруч традиційних елементів широко вживаються готичні та ренесансові форми. Наприклад,оправа Дерманського євангелія 1507 року чи то Горностаєвого євангелія 1542 року. З архівних документів дізнаємося про велику різнорідність столового посуду в ті часи. Особливо були поширені парні шлюбні і подарункові кубки. Специфічно львівськими вважалися срібні пояси – поверхня широкого шкіряного поясу вкривалася срібними, часто позолоченими, гравірованими бляхами у вигляді кіл або овалів, які чергувалися з прямокутними пластинами. Також, у Львові панував звичай ходити на гостини зі своєю ложкою, запханою за пояс. Такі ложки виробляли зі срібла. Вони мали тонкий гранчастий держак, що закінчувався литою фігуркою і здобленим маскароном. На держаках ложок було вирізьблено девізи, афоризми, моральні сентенції або прислів'я. З одягових прикрас львівські ювеліри виробляли діадеми, золоті ланцюги, аґрафки (шпильки), запонки, браслети, заушниці (перев. у формі лілії), брошки, персні, оздоблювані рубінами, діамантами та іншими каменями, крім того – ружами, ліліями, серцями. Для ґудзиків застосовано техніку гравіювання, емалювання, філіграні, оздоблення діамантами, більше рубінами. В той час ювеліри ще не вміли по-справжньому обробляти каміння, щоб посилити його блиск та колір. Як правило, камінь лише злегка шліфувався і полірувався, не змінюючи неправильної форми. Для такого каміння робили масивні касти-гнізда, які суттєво приховували камінь.

Ювеліри – літописні «ковалі золота, срібла й міді», спочатку належали до спільного цеху конвісарів, малярів та ювелірів, а з 1600 року утворили власний цех ювелірів. Духовним покровителем львівських золотарів вважався святий Елігій. Без Божої допомоги навряд чи побачили світ шедеврально досконалі витвори ювелірного мистецтва. Ювеліра, певно, що треба прирівнювати до мага. Адже золотих справ майстер: він одночасно і дизайнер, який творить ескізи майбутніх творів мистецтва, і ремісник надвисокої кваліфікації, здатний втілити свої творчі задуми в життя. Робочий стіл професіонала заставлений великою кількістю різноманітних інструментів і пристосувань: пилки, лупи, різці, паяльник, нагрівники, бормашинки тощо. Робота з металом – це лиття, карбування, кування, гравіювання, травлення, шліфування, полірування, свердління та огранювання коштовного каменю. Щоб стати справжнім майстром ювелірної справи, треба окрім таланту і Божої ласки мати ще й надзвичайно велику працездатність.

На звання ювелірного майстра підмайстер повинен був виконати пробну роботу «майстерштік»: два шлюбні кубки, перстень з дорогоцінним каменем і печатку. А також підмайстер мусив відбути обов'язкову практику, часто за кордоном, щоб набути необхідного досвіду, знань та навичок золотаря.

Майстерність золотарів високо цінувалась у суспільстві.  Майстри також знали собі ціну і тому власні вироби позначали так званими «ґмерками» (міщанськими гербами), таврами (ініціалами), або підписами. Певно, таким чином захищали власні авторські права і оберігали високу репутацію майстра ювелірної справи. Асортимент ювелірних виробів золотарів складався з предметів для потреб монастирів, церков, костелів та для світського споживача: посуду, прикрас одягу, оздоблення зброї і збруї.

Період Ренесансу серед української знаті позначений тим, що неграновані чорні алмази змінили важкі золоті ланцюги. Фігурки поступилися місцем бантам, усипаним огранованим камінням. Цей період вважається початком обробки коштовностей насічками. Так обробляли рубін, сапфір, топаз, діамант. Ними розшивали одяг, наносили на пряжки. Ювеліри часто використовували срібло.

Ювеліри ХVI століття ще не мали навичок обробляти каміння. Тому появу перших огранених привезених діамантів зустріли із великою цікавістю. Згодом з'явилися майстри з гранування діамантів та кольорового каміння. Це примусило ювелірів звернути увагу на важливість поєднання «заново відкритого» каменю з металом. Але і ці перепони талановитими краянами було подолано.

У XVII столітті з'являються «стомакери» – щитки для жіночих корсажів, оправи з дорогоцінного каміння для Біблії та Євангелія, брошки зі вставками блакитного та рожевого кольору, а також з емаллю. Чоловіки того періоду носили ордени, пряжки, брелоки, шпаги з усипаними камінням рукоятками. Тож у ювелірів було чимало творчої роботи. До наших днів збереглись деякі імена видатних золотарів. Серед них не можна не згадати всесвітньовідомого ювеліра Г. Недільського, чиї роботи – шата ікони Богородиці в Ставропігійській церкві у Львові (1690), та оправа великого лаврського євангелія (1695) є визначними пам'ятками монументального золотарства.

У ювелірному мистецтві період Бароко відрізняється від інших яскравими квітами, витягнутими натуральними перлами. Саме в період Бароко з круглих перлин ювеліри робили багаторядні намиста. Тоді ж вигадали сережки-жирандоль (люстри), сквалаж (ажурні брошки та кольє), де Севіньє (банти з підвісками).

До наших днів дійшли вироби доби Бароко з майстерень І. Равича та Г. Подільського (оправа великого Євангелія з Києво-Печерської Лаври й шати на іконі Богородиці 1724 року.), М. Юр'євича, П. Волоха, І. Завадовського (царські ворота із суцільного срібла та окуття престолу в Києво-Печерській лаврі та для собору святої Софії у Києві 1752 року). Їхні твори зібрані в Державному Історичному Музеї та Києво-Печерському історико-культурному заповіднику.

Для наступного періоду Рококо характерні срібло, завитки, плавність ліній, пастельна гама кольорів та витонченість. Сережки прикрашали великими огранованими діамантами та рухомими підвісками (бріолез). З характерних на той час видів виділяється:

  • егрет – перо на капелюсі або зачісці, оброблене коралом або блакитною бірюзою;
  • цитернадель – ажурні рухомі жіночі шпильки;
  • портбукети – брошки, в які вставляли живі квіти.

Дуже поширені в Україні у XVII – XIX століттях були «вотуми» – невеликі срібні або мідні посріблені, переважно квадратні, таблички, з викарбованими або вигравіруваними зображеннями святих, іноді цілих родин в характерному для них одягу, чи то людських осель, тварин – усього, що вимагало порятунку від нещасть. Вотуми жертвували церквам, їх виконували професійні або народні ювеліри.

На початку ХІХ століття розкіш з масового ювелірного мистецтва поступово йде геть. Сережки та ланцюжки стають тонкими. Майстри починають використовувати ограновану сталь. Серед краян зростає попит на ювелірні вироби у вигляді листя і гілки лавра та дуба.

Середина ХІХ століття позначається періодом розквіту біжутерії, який ювеліри охрестили під назвою Ампір. У виробах застосовують різноманітні сплави, латунь, чавун і навіть глину. Після розгрому Наполеона Бонапарта з'являються медальйони з портретами родичів, що померли, наповнені їх волоссям. Стають модними «парюри» (комплекти), своєрідна римська мозаїка із зображенням міст.

З прикрасами, і не тільки, Ви можете ознайомитись у Музеї історичних коштовностей України, що є філією Національного музею історії України . Нагадаємо, що музей історичних коштовностей України, який переповнений сенсаційними археологічними знахідками, було відкрито для відвідувачів у січні 1969 року. Тож ласкаво просимо до унікального музею. Також не забувайте заходити до книгозбірень України, які допоможуть Вам систематизувати свої знання в будь-якій сфері людського буття, а головне, допоможе пізнати велич української  культури.

ХХ століття стало періодом технократії, тут виділяють такі основні напрямки, як:

  • кубізм;
  • конструктивізм;
  • абстракціонізм;
  • футуризм;
  • хай-тек;
  • стімпанк.

Кубізм характеризується використанням геометричних фігур. Конуси на сережках, паралелепіпеди на підвісках, незграбні браслети, кристали у вигляді призм створюють стильний образ.

Конструктивізм відрізняється складними виробами, здатними трансформуватися. Їх можна підлаштовувати під настрій.

До абстракціонізму можна застосувати вираз: «Хочу те, не знаю, що». Химерні вигини, асиметричні форми, несподівані ефекти – вибір багатьох відомих особистостей.

Футуризм використовує у прикрасах космічну тематику. Вироби для чоловіків та жінок можна відрізнити лише за розміром.

Хай-тек експлуатує тему технологій. Наприклад, дизайнер з Мадрида Паола Мірай придумала застосовувати для сережок, брошок, браслетів, запонок материнську плату.

Стімпанк повертає людей у вікторіанську добу. Виготовлені сучасними майстрами предмети роблять антикварними, прикрашають шестернями, годинниковими механізмами, пенсне. Інтернет-магазини пропонують великі колекції таких робіт за різними цінами.

Гріх не сказати, що кожний регіон України має також свої особливості. І в кожному регіоні є народні ювеліри, що поєднують техніки у виготовлені суто гуцульського чи східноукраїнського ювелірного шедевра. Гуцульські, наприклад, народні ювеліри часто поєднували різні техніки декору, наприклад, порохівниці оздобили інкрустацією металом, скляними пацьорками, перламутром і кольоровим деревом. Декор гуцульських виробів обмежений геометричними мотивами.

У східних регіонах України набули поширення дукачі – карбовані медальйони чи золоті монети, які висіли на ланцюжках, або своєрідних брошках-бантах. Аналогією на заході України були зґарди – низка срібних монет у вигляді намиста. Найоригінальніші дукачі – монети або медалі з вушками, оправлені в рамку з крученого срібного дроту. Дукачі в Україні виготовляли переважно з монет державного карбування, рідше ручної роботи з гравірованим чи рельєфним зображенням. Народні золотарі часто наслідували міські ювелірні вироби. Народне сріблярство й ювелірство в східних регіонах України базується на орнаментальних формах бароко, рококо та раннього класицизму.

Доба соціалізму чи то більшовицького хамства висунула цілий перелік обмежень. Право виробляти будь-які вироби з коштовних металів та каменів належало винятково державним підприємствам. Дрібним майстерням дозволялося займатись тільки ремонтом. Для промислових зразків характерним став «класичний радянський» стиль (ягідки, квіточки, листочки). Оскільки бракувало фахівців-проектувальників, не було кому реагувати на запити ринку, чи актуальні напрямки ювелірного дизайну.

В Україні є декілька навчальних закладів, де охочі мають можливість студіювати ювелірну справу (до прикладу, Державний професійно-технічний навчальний заклад «Міжрегіональний центр ювелірного мистецтва м. Києва»). Крім цього, існує 5 середніх навчальних закладів мистецького напрямку, де протягом 1-3 семестрів студенти вивчають технології та основи композиції ювелірної справи. При Кам'янець-Подільському базовому індустріальному технікумі функціонує лабораторія ювеліра-гравера. У Львівській національній академії мистецтв на єдиній в Україні кафедрі художнього металу лишень два семестри присвячені малим формам. У зв'язку із заплутаним і складним законодавством, офіційно працювати з коштовними матеріалами в майстернях академії поки що неможливо. Сподіваємось, що сучасні тенденції європейської інтеграції і наші законотворці допоможуть золотарям подолати ці перепони.

Художники-ювеліри в Україні все ще ізольовані один від одного. Обмаль контактів із закордонними колегами. Досі не існує україномовної фахової літератури. Першою спробою зібрати та зіставити мистців-ювелірів з різних регіонів України була виставка 1997 року у новоствореному музеї НБУ «Скарби України» у Києві. Вперше українські ювеліри-промисловці проводили виставку своєї продукції у 1999 році у Києві. З цього часу, міжнародна спеціалізована виставка ювелірних виробів, дорогоцінних прикрас та аксесуарів «Ювелір-Експо» стала традиційною. Перша в Україні виставка обладнання для ювелірного виробництва «ЮвелірМашЕкспо» відбулася у 2005 році. В Одесі відбуваються щорічні міжнародні «Ювелірні салони», в рамках яких проводиться конкурс «Є ідея» на найкращий проект ювелірних виробів.

В Україні донедавна існувало 4 державні ювелірні заводи (ВАТ «Київський ювелірний завод», ВАТ «Харківський ювелірний завод», ВАТ «Львівський ювелірний завод» та Одеський ювелірний завод «Аурум»). Також діяли 2 гранильні фабрики, державне підприємство з видобутку та обробки бурштину. Нещодавно Україна почала добувати власне золото. Віримо, що після подолання рашистів на полі бою, на полі творчості ювелірів запанує епоха розквіту українського золотарства.

Сучасні вироби приватних золотарів та ювелірних заводів ще потребують додаткових досліджень. Тому про них не будемо багато писати, сподіваємося на Ваш смак і Ваші можливості помилуватися або ж навіть придбати сучасні витвори українського ювелірного мистецтва. Рекламувати жодного із сучасних виробників не будемо. Знаємо, що кожний із них заслуговує на окреме фахове дослідження мистецтвознавців. А ми дякуємо їм і кожному з Вас, хто приєдналися до кола прихильників української культури і разом із нами пізнаєте своє невичерпне джерело на перемогу світла над темрявою.

Календар подій

      1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13141516
17181920212223
24252627282930