«Бережи українське – носи вишиванку!»
Так свого часу зазначала відома українська поетеса, просвітянка Леся Українка. Цей вислів всесвітньовідомої поетеси став крилатим для усіх наступних поколінь краян. І дійсно українська вишиванка – це не лише частина нашого гардеробу, не просто стильний одяг – це оберіг, певна закодована сукупність сорока божественних енергій, що творять довершену та гармонійну долю людини.
Ще зі скіфської доби (VII – IV ст. до нашої ери) на українських землях використовується вишивка. Згадаймо з попередніх наших статей про те як серед скіфів набуває особливого значення сакральна вишивка на одязі воїна та на збруї коня воїна. І це підтверджують знахідки археологів: золота пектораль з кургану Товста могила (IV ст. до н. е.), срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н. е.), чаша з кургану Гайманова могила (IV ст. до н. е.) та ін. Оздоблювався вишивкою також і одяг сарматів, які тривалий час мешкали на території сучасної України (курган Соколова Могила, І ст. до
н. е.; курган Сватова Лучка, І ст. до н. е.). Про сарматів більш докладно ми розповімо у наступній нашій статті. Також слід згадати, що і древньогрецький історик Геродот вказував на красу і символізм вишиванок могутніх скіфів. Арабський мандрівник X ст. нашої ери у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам’ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з’ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.
Про вишивку на білій сорочці українців є звістки ХІ–ХІІ ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби.
Знана етнографиня Марія Чумарна українську вишиванку називає «ключами, що відкривають небесні брами». Тож якщо є бажання мати на душі Божу благодать, не ігноруйте на українських землях тисячоліттями перевірену мудрість: «Хочеш бути здоровим – одягни вишиванку». Про це ж свідчить і одвічна українська легенда, де українські вишиванки врятували людей від неминучої смерті. Пам’ятаймо: українська вишиванка має в собі кодування сили, якій з давніх-давен майстрині надавали величного змісту, вишиваючи сакральними узорами-письменами долю.
Так-так! Українська вишиванка рятує, наснажує і допомагає жити в гармонії з природою. Не дарма ж кажуть, що вишивка – це наше найдревніше письмо. Українську вишивку слід пізнавати через символи, які в ній закодовано. Тоді ви не зможете помилитися, для кого саме найнеобхідніша та чи інша вишиванка. Так зображені «Шеврони» – обернуті вершиною вниз – це жіноча, матеріальна сутність, а обернуті вершиною вгору – чоловіча, духовна сутність. Якщо на вишиванці домінує «Прямий хрест» – символ Творця, Сонця та чоловічого начала, то ця вишиванка для чоловіка, для воїна. Якщо ж «Косий хрест» – жіноче начало, символ Місяця, то для жінки-мироносиці, для жінки-берегині. «Повна рожа» (восьмипроменева зірка) – поєднання жіночого та чоловічого начал, що дає життя усьому. Цей символ часто називають Зіркою Богородиці і вишивають на іконах Діви Марії. Дуже сильний і сакральний символ. «Ромб» – союз сонця і землі, символ плодючості. Так, на весільних сорочках як правило красуються вишиті ромби. «Квадрат» – символ благополуччя, миру, достатку, земного поля. Також це символ стабільності. «Коло» – символ сонця, божественної енергії, безперервності буття та вічності. «Безкінечник» (хвилька, кривулька, меандр) – один із найдавніших знаків, що символізує вічність, неперервність буття – адже нема в нього початку, нема й кінця. Символ, що відноситься до культу води, який існував у перших цивілізаціях, зокрема, трипільській. За своїм зображенням безконечник нагадує синусоїду, тобто, вказує на хвильову природу матерії. З огляду на це можна говорити про вплив цього символу: він структурує людину, її енергетику, гармонізує нас. Крім цього, безкінечник – це символ захисту. Вважалося, що його зображення унеможливлює проникнення до тіла зла, поганої енергетики. У вишивці різного роду меандри вишивають по краях рисунку.
Окрім геометричних символів в українській вишивці використовується рослинні та зоологічні (тваринні) символи. Рослинний мотив – символ чистоти, процвітання роду та життя. Найбільш популярною для української жіночої сорочки є «КАЛИНА», яка одвічно символізує любов, багатство та красу. Також це символ материнства (кущ – мати, ягоди – дітвора). Тож вишиванку з калиною слід дарувати жінці, котра вже є мамою. Також пам’ятайте що «ВИНОГРАД та ЛОЗА» на вишиванці – це давній символ сімейного щастя, а «ДЕРЕВО ЖИТТЯ» – це краса, молодість, оновлення душі і тіла, безсмертя, відродження та родючість. «ГІЛКИ ДУБА» вишиваються як правило на чоловічих сорочках та, як прообраз Перуна, символізує мужність та силу. Серед зоологічних символів особливу роль посідають птахи. Так «ПАВА» символізує молодість та розквіт сил, а «ГОЛУБ» – Символ Святого Духа. А також – щирої любові, злагоди й ніжності. Голуб і голубка в парі – символ вічної та вірної любові.
Хочемо зауважити, що символіка української вишивки часто-густо складалася, і до нині складається, з двох частин: історичної (родової) і прогнозуючої (загадування майбутнього, продовження роду). Тож, якщо у вас є наміри осягнути вишиванку, яку вам подарували, або ж яку ви придбали, або ж яку ви задумали вишити власноруч – згадайте про нашу статтю, і пам’ятайте про сакральність символів на вишиванці. Бо ж вишиванки є для дівчини, є для нареченої, є для жінки, а є й для вдови. Варто їх одягати за призначенням. Бо ж символи мають силу тисячоліть.
Зауважимо ще й те, що сакральне значення мають не лише візерунки на сорочці, але і їх КОЛІР:
- червоний – колір сонця, удачі, захисту, любові й пристрасті;
- зелений – символізує процеси народження та росту;
- жовтий – колір сонячної енергії, життя, радості, багатства і процвітання;
- синій – символ жіночої енергії, спокою, колір води і неба;
- білий – колір чистоти, святості, незайманості (білі сорочки носили незаміжні дівчата).
- чорний – колір землі та родючості, але в деяких регіонах цей колір означав біль та страждання, тому будьте обережними, обираючи даний колір.
До речі, в деяких регіонах України зафіксована давня традиція вишивати білим по білому, або ж чорним по чорному. Традиційним для Херсонщини і Полтавщини є, наприклад, вишивання білим по білому, а для Тернопільщини – тривалий час є вишивання чорним по чорному. І цьому є, навіть, історичне пояснення. Чорний колір на борщівських вишиванках, що на Тернопільщині, став переважати не просто так. Подейкують, що колись турки й татари знищили усіх місцевих чоловіків, і жінки з навколишніх сіл вирішили впродовж декількох поколінь вдягати чорні сорочки... До речі, у борщівському храмі Успіння Пречистої Діви Марії знаходиться особлива ікона Богоматері з Ісусом. Діва Марія одягнена у червоно-чорну вишиванку.
Шиття чорним по білому – це «божественна графіка», що показує, як створюється світ, а червоним по білому – це єднання праматері й бога-батька, об’єднання матерії й духу. Про це та про інші особливості моно-колірного вишивання можна прочитати в книгозбірнях України. Можна, наприклад, дочитатися і до того, що заступник директора Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», відомий експерт з історії українського костюма Юрій Мельничук стверджує: «Вишивка білим по білому характерна для всіх регіонів України. Культ батька-творця проявляється через світло й білий колір – тому в нашій традиції вибілювали сорочки й хати. Сорочки традиційно білили три роки: полотно вимочували й залишали лежати на землі під сонцем, тому його оброблювали чотири стихії: вогонь, земля, вода й повітря». А отже, чим довше досліджуєш культурне явище, тим цікавіше і виваженіше можна робити висновки про українські традиції. Ласкаво просимо до українських бібліотек, які допоможуть збагнути глибочінь української вишивки і спонукатимуть вас до опанування хоча б однією технікою вишивання із сотні відомих.
Бо вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані «техніки». Їх в Україні відомо близько сотні. Серед найвідоміших технічних прийомів вишивання – гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння. Про ці та інші особливості технічних прийомів української вишивки ви також можете дізнатися з унікальних книг, які є в арсеналі книжкового фонду Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. Впевнені, що і в більшості українських бібліотек Ви також знайдете книги, які розтлумачать секрети сакрального вишивання. А ще вже кілька десятиліть в українських книгозбірнях практикують проведення майстер-класів та зустрічей з відомими народними майстринями-вишивальницями. Тож не вагайтеся, а мерщій до бібліотек.
З давніх-давен український народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити своєму нареченому сорочку:
«Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.
Та для того козаченька, що вірно любила».
Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання і вірності. В кожному селі, в кожній оселі україночки обов’язково вишивали. І по тому як прикрашена хата, і якими рушниками сватів зустрічають, судили про працьовитість і хазяйновитість нареченої. Дехто використовував традиційні два кольори для кодування вишиванки, а хтось і три, а в Карпатах на вишиванках буяло розмаїття кольорів. Різнобарвність гуцульських вишивок дослідники пояснюють темпераментом жителів: у рівнинних людей звичаї й кольори стриманіші, а в горян – буяння фарб і крові відчутні.
Вишиванка – це своєрідний оберіг українця. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент мають значення і разом створюють життєдайний енергетичний заряд речі. В своїй більшості вишиті сорочки символізують сімейні цінності – пам'ять роду, вірність і любов.
Вишивання вишиванки теж має свою магію. Навіть у багатьох українських казках зустрічаються мотиви чарівної сорочки, котру сестри-змії –носії мудрості і магії – вишивають своєму кровному братові і наказують ніколи її не знімати. Герой казки, одягнувши сорочку на своє тіло, стає могутнім і нездоланним, він перероджується у безсмертного витязя, що чинить суд на землі, стає володарем земного царства. І сорочка його ніколи не забруднюється, не линяє і не зношується — вона завжди біла і ясна.
Таємничою мовою вишивки українська сорочка передає безліч побажань для сімейного благополуччя та щастя людини, яка її одягає. Сорочка-вишиванка оспівана та зображена в різноманітних жанрах народної творчості. Сотні пісень та дум, оспівують саме українську вишиванку. І до сьогодні відомі давні прикмети: «Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство», або ж «Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість». Знані і давні прислів’я : «Хочеш сорочку мати – не треба зівати», «У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна – та й та біла щодня», «Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку», «Як мати рідненька, то й сорочка біленька» та ін. Вишиті сорочки та вишиванки будуть завжди оберігати нас, наділяти силою рідної землі, тому що символи, вишиті на них, мають глибоке значення, яке закладене тисячі років тому. Символи тисячоліть дійшли до наших днів і зараз використовуються для оздоблення сучасних вишиванок. Орнаменти з вишиванок широко використовують і європейські брендові фірми з індустрії мод.
За ініціативи студентки факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, чарівної україночки Лесі Воронюк від 2006 року в Україні та в усіх країнах світу, де активно функціонує українська діаспора, щороку в третій четвер травня відзначають міжнародне свято «Всесвітній день вишиванки». Свято не передбачає обов'язкових заходів, окрім одягання вишиванки. Хоча протягом усієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку – одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Люди в День вишиванки завжди в піднесеному гарному настрої, усміхнені та вмотивовані відроджувати своє, адже в стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів. Більш докладно про хронологію проведення даного свята можна дізнатися і у книжках в книгозбірнях , і в інтернет-мережі. Закликаємо краян не ігнорувати свято єднання, а цього року обов’язково долучитися до нього. До речі, того ж 2006 року, тільки в день Незалежності, було встановлено рекорд України – найбільша кількість людей у вишиванках, які зібрались в одному місці, на центральній площі Рівного – майдані Незалежності.
Хочемо повідати шанувальникам української культури ще про деякі цікавинки, пов’язані з вишиванкою. А чи знаєте ви, що на межі ХІХ і ХХ століть вишивана русько-українська чоловіча сорочка відривається від традиційного костюму і починає носитися в поєднанні з європейським одягом. Провідну роль в започаткуванні даної моди вдягання вишиванки під піджак історики надають відомому українському письменнику і просвітянину Іванові Франкові, який «відрізнявся од загалу своїм костюмом – вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток». Саме у костюмі й вишиванці Іван Франко зображений на 20-гривневій купюрі, знайомій кожному з нас. І ви, звичайно ж, пам’ятаєте, а якщо ні, то ми вам нагадаємо, що Першим українським телеведучим, який провів новини у вишиванці, став Андрій Шевченко: 21 листопада 2004 року в ефірі «5 каналу» він відкрив телемарафон «Ніч виборів» у вишиванці з косівським орнаментом у жовтогарячих та салатових тонах. А понад десять років тому, 20 травня 2012 року, під час ювілейної ХХ молодіжної пішої прощі Стрийської єпархії до Гошівської чудотворної ікони Богородиці, яка перебуває на Ясній горі у монастирі отців Василіян с. Гошів на ІваноФранківщині, було встановлено рекорд України – у пішій ході взяли участь 15 027 осіб у вишиванках. Досягнення занесли до Книги рекордів України. Загальна кількість прочан за різними підрахунками складала від 20 до 25 тисяч, а загальна відстань маршруту – 28 кілометрів.
І на останок повідомляємо, що неозброєним оком краяни можуть помітити, що у сучасній вишивці зустрічається і древній символ «ДЕРЕВО ЖИТТЯ», зображуваний переважно стилізовано у формі листів і гілок. У вишивках ЗООМОРФНИХ (тваринних) орнаментів нині зображуються такі тварини як кінь, заєць, риба, жаби; із птахів – півень, сова, голуб, зозуля; із комах – муха, метелик, павук, летучі жуки. Що то буде далі?! ЗСУ переможе у москалів і ми подивуємося креативністю талановитих україночок. Тож поживемо – побачимо.
Чимало українських поетів присвятили свої поетичні рядки саме українській вишиванці. Юрій Рибчинський та Наталія Май, Наталія Коломієць та Олег Олексюк, Анатолій Качан та Леся Храплива-Щур, Надія Красоткіна та Леся Вознюк, а ще десятки і десятки прекрасних українських поетів наснажились українською вишиванкою та й поділилися із читачами дивом дивним. Пам’ятаєте віршовані рядки Вадима Крищенка:
«В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.»
Та й коли ми згадуємо про мамине вишивання, то, звичайно ж, згадуємо про мамині рушники. Згадавши про них, ми тихесенько вже наспівуємо «Пісню про рушник» Платона Майбороди на слова Андрія Малишка і перед очима постають картини, пов’язані з українським рушником.
Вишивати рушники – давній український народний звичай. На молодий місяць з дозволу мами юна дівчинка починала вишивати свій перший у житті рушник. І їх вона мала б вишити крім рушників для сватів, ще дванадцять. Чому саме ще додатково дванадцять? То погугливши, прочитаємо у Вікіпедії таке: «Дванадцять дружок несли їх перед нею через ціле село, якщо вона переходила жити до хати молодого, а скриню з приданим везли на возі. Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоб всі бачили, яка та молода працьовита і «файна». Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання змалку, і в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при тому старалася зберегти деталі візерунка й мову знаків, які передавали з роду в рід».
Дослідники стверджують, що в далекому минулому під час язичницьких свят дівчата прикрашали рушниками гілки дерев. Зображувані на рушниках ромби, розетки, квадрати символізували сонце, землю, рослини. Їм поклонялись як явищам, які дають життя, оберігають від різних бід та злих духів.
Можемо констатувати факт і той, що після прийняття християнства на українських землях рушник і надалі не втратив своєї значимості. На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. І нині під час державних і сімейно-побутових свят українці традиційно використовують рушник. Кожний, хто брав шлюб, пам’ятає рушника, на який ставав зі своєю обраницею. Ось як про цей обряд згадують фольклористи: «Найкращого рушника перші дружби стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоби їхнє подружнє життя було щасливе, а ще вірили – хто перший стане на рушника, той верховодитиме в сім'ї. Молодих, які після вінчання поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Коровай прикрашали голубками, колоссям, квітками. Рушник, на якому ставали до шлюбу, вивішували над образами або на видному місці в світлиці».
Зберігся звичай, будуючи хату, останню крокву на завершення даху заносити на рушниках. Також рушники і до нині в деяких оселях використовують як хлібники, тобто такі рушники, в які загортають хліб. А ще рушник, вишитий мамою власноруч, неня дарувала синові в дорогу на щастя та вдалий шлях. Син той рушник зберігав усе своє подальше життя. Рушник на стіні та рушник на іконах – це стародавня традиція краян, як і та, що рушник вішають на центральний кут хати – покуття.
Від XIX століття нам залишились відомими такі види рушників:
- Божник – рушник для оздоблення ікон;
- Кілковий – багато вишитий рушник для ікон, картин
- Плечеви́й – рушник, що пов'язували через плече сватам у шлюбних обрядах
- Подарковий – дешевий рушник для весільних подарунків
- Утирач – рушник для витирання рук, те ж саме, що й сучасний побутовий рушник.
- Сти́рок – рушник для витирання посуду
Давні предки українців обожнювали природу і вірили в існування добрих і злих сил у ній. Намагаючись захиститися від зла, люди створили для себе цілу систему оберегів. На вишиті рушники і сорочки-вишиванки краяни часто-густо додавали вишиті символи, які характерні саме для імені тої людини, кому призначався даний рушник чи зазначена сорочка-вишиванка. Слід нагади, що і дати народження у вишиванках також були закодовані. Тож і числа, і місяці року мають також свої вишивані коди. Українська вишивка і сьогодні має певний розвиток. Так на кожному кроці ви вже можете побачити вишиті картини бісером, вишиті ікони та вишиті пісні, вишиті вірші Тараса Шевченка та Лесі Українки, вишиті молитви та вишиті писанки, вишиті портрети наших світочів та кіноакторів, вишиті соломкою оригінальні пейзажі та картини андеграунду. Тож долучайтесь до числа шанувальників української культури.
Коментарі