Серед основних культів у них були культ сонця, вогню та БОГИНІ-МАТЕРІ. Вони першими надали якнайбільше на той час привілеїв для жінок. У них, на відміну від інших, ЖІНКИ також мали право керувати… Їхні жінки, на відміну від жінок інших народів, їздили верхи на полювання з чоловіками та без них, виходили озброєні на війну з ворогами та носили однаковий з чоловіками одяг.[6.].
Їхні ювелірні прикраси часто плутають зі скіфськими, але саме вони придумали інкрустацію золотих виробів і саме їхнє мистецтво вирізнялось з-поміж інших поліхромією (багатобарв’ям). До речі, саме вони завезли на Україну дзеркала. [3.]. Саме їхніми нащадками у Середньовіччя вважали себе польська шляхта і українські козаки. І той «хохолок» на оголеній голові, який і в наші дні є досить популярним серед українців, привнесений до нас саме від них. Ще близько 179 р. до н.е. римський полководець і політичний діяч Марк Віпсаній Агріппа на складеній ним карті колишньої території Скіфії визначив її як Сарматія. І довгий час (аж до ХVІІ століття нашої ери) завдяки тому, що на території Північного Причорномор’я проживали сармати, на іноземних мапах Україна називалася «Сарматія».[7.].
САРМАТИ – це спільна назва союзу іраномовних кочових племен роксоланів, аланів, сіраків, аорсів та язигів. Про кожне з цих племен з великою історією військових походів і територій проживання можна розповідати годинами. І про це Ви можете дізнатися, завітавши після перемоги ЗСУ до Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. Але ми б хотіли звернути Вашу увагу лише на внесок сарматів у розвиток української культури взагалі та окремих видів мистецтв в Україні зокрема.
Напевно слід зазначити, що вперше ці численні племена згадуються у праці Геродота під назвою «савромати». Філологи вважають, що слово «савромат» походить від давньо-іранського «saoromant», що означає «оперезаний мечем» або «той, хто носить меч».[4.]. Про довгий меч сарматів, який допомагав низькорослим чоловікам та жінкам у бою на конях, теж написано чимало історичної та художньої літератури. І про велику кількість слів, які увійшли до української мови від сарматів.
"Як стверджує Тарас Марусик, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, це слова «пан», «терези», «джура», «шаровари». А Костянтин Тищенко, професор кафедри Близького Сходу при Київському Національному університеті ім. Т. Шевченка, зазначає, що є і прадавні запозичення від сарматів. Наприклад: «дбати – дбайливий», «бачити – обачний», «тривати – тривалий», «жвавий – жвавішати», «почвара – потвора», «кат – катувати» та ін."(Інформацію взято з Вікіпедії).[8.].
Також хочемо нагадати про історичну риторику і сучасні висновки дослідників історії войовничого кочового народу. Отже…
САРМАТИ тривалий час (від ІІІ століття до нашої ери аж до ІІІ століття нашої ери) контролювали величезну територію.[7.]. Ми не будемо стверджувати, як деякі історики, що більш войовничі сармати витіснили скіфів. Ні! Ми підтримуємо думку сучасних вчених, що холод витіснив скіфів з території сучасної України. Бо ж певний період на теренах сучасної України, кажуть, що то було кілька десятиліть поспіль: було 9 місяців «Зима» та 3 місяці «Літо». А коли клімат трохи нормалізувався, сарматські племена підійшли зі сходу і за відсутності серйозного опору дуже швидко взяли під контроль увесь край від Чорного моря до Канева. Сармати займали всю лісостепову зону. На півночі їх сусідами були слов’янські племена («бастарни» – згідно античних джерел), які жили в межах сучасного Полісся до Білорусі. На заході – племена Буковини й Молдови («гето-дакійці»), а ще далі на захід – германські племена (вандали, готи, гепіди). Під їхній вплив потрапляють грецькі поліси північного Причорномор’я. Зокрема, в Ольвії десятиліттями карбували монети з іменами сарматських царів Форзоя та Інісмея.[8.].
Фінал еллінізму та розквіт Римської імперії припадає саме на час утвердження сарматів на теренах сучасної України. Вони протягом шести століть займали панівне становище в приазовських і причорноморських степах і внесли зміни в етнічний склад і культуру населення всього Північного Причорномор'я.[7.].
Починаючи від ІІ століття до нашої ери сармати заселили степи Північного Причорномор’я. Вони змішалися з меотійскими і синдийскими племенами, що мешкали на Таманському півострові. Вони тривалий час співпрацювали то зі скіфами, то з римлянами. Хто ж такі сармати?! Як їх описували їхні сучасники?! Ось вам кілька замальовок. Римський географ I століття нашої ери Помпоний Мела писав: «Сармати не живуть в містах і навіть не мають постійних місць проживання. Вони вічно живуть табором, перевозячи майно і багатство туди, куди залучають їх кращі пасовища або примушують відступаючі або переслідуючи вороги».[6.].
Географ кінця I ст. до н. е. – початку I ст. н. е. Страбон так описує життя сарматів: «Кибитки номадов (кочівників) зроблені з повсті і прикріплені до возів, на яких вони живуть, навколо кибиток пасеться худоба, м'ясом, сиром і молоком якої вони харчуються». [1.].
Знатний сармат носив коротку сорочку, пояс, м’які чоботи і плащ, який на плечах застібувався фібулою. Слід зазначити, що в нашому краю першими почали одягати шаровари саме сармати. Цим ми заперечимо ще одне помилкове твердження, що шаровари у нас від тюрків. Ні, панове, шаровари – це зручний одяг сарматів, при цьому сарматів будь-якої статі.
Зовнішньо сармати дещо нагадували скіфів. Ось, наприклад, як описував аланів сучасник: "Вони високі на зріст, вродливі і світловолосі, а лють в їх очах вселяє жах".[6.].
М'ясо барана було основною їжею сарматів, хоча вони й не нехтували споживати страви із зернових та молоко, кумис і сир. Посуд сармати мали глиняний. Однак, заможні сармати мали привозний дорогий посуд: червонолакові, золочені, срібні та бронзові глеки для вина, черпаки, келихи, а для ритуалів – посуд у вигляді тварин, особливо барана.
Та справжнім символом багатства сармата були ювелірні вироби, у яких вони, як і скіфи, підтримувались так званого звіриного стилю. Проте, на відміну від скіфів, у золотих речах сарматів безліч вставок із бірюзи, яскравих каменів та кістки мамонта.
"В 1960-х роках у Запоріжжі проводилися розкопки кургану по вулиці Республіканській. Тоді група археологів помітила в стіні нішу, почали її копати, а там виявився скарб – сарматське золото. Як засвідчили працівники Запорізького краєзнавчого музею: «Це предмети для кінської збруї - фалари із зображенням тварин, дві поясні бляхи із зображенням бичків, на яких з двох боків напали хижаки. Цей прийом називається скіфським звіриним стилем, але він характерний і для сарматів теж». При виготовленні цих речей сармати вперше використовували інкрустацію. Щоб розібратися, з чого зроблена вставка, експонати тоді, у 1960-ті роки, віддали на реставрацію в Ермітаж. Виявилося, що матеріал, який використовувався для інкрустації, – не бірюза, а пофарбована кістка мамонта." (Матеріал взято з веб-сайту "Укрінформ") [2.].
