Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Культура сарматів

Серед основних культів у них були культ сонця, вогню та БОГИНІ-МАТЕРІ. Вони першими надали якнайбільше на той час привілеїв для жінок. У них, на відміну від інших, ЖІНКИ також мали право керувати… Їхні жінки, на відміну від жінок інших народів, їздили верхи на полювання з чоловіками та без них, виходили озброєні на війну з ворогами та носили однаковий з чоловіками одяг.

Їхні ювелірні прикраси часто плутають зі скіфськими, але саме вони придумали інкрустацію золотих виробів і саме їхнє мистецтво вирізнялось з-поміж інших поліхромією (багатобарв’ям). До речі, саме вони завезли на Україну дзеркала. Саме їхніми нащадками у Середньовіччя вважали себе польська шляхта і українські козаки. І той «хохолок» на оголеній голові, який і в наші дні є досить популярним серед українців, привнесений до нас саме від них. Ще близько 179 р. до н.е. римський полководець і політичний діяч Марк Віпсаній Агріппа на складеній ним карті колишньої території Скіфії визначив її як Сарматія. І довгий час (аж до ХVІІ століття нашої ери) завдяки тому, що на території Північного Причорномор’я проживали сармати, на іноземних мапах Україна називалася «Сарматія».

САРМАТИ – це спільна назва союзу іраномовних кочових племен роксоланів, аланів, сіраків, аорсів та язигів. Про кожне з цих племен з великою історією військових походів і територій проживання можна розповідати годинами. І про це Ви можете дізнатися, завітавши після перемоги ЗСУ до Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. Але ми б хотіли звернути Вашу увагу лише на внесок сарматів у розвиток української культури взагалі та окремих видів мистецтв в Україні зокрема.

Напевно слід зазначити, що вперше ці численні племена згадуються у праці Геродота під назвою «савромати». Філологи вважають, що слово «савромат» походить від давньо-іранського «saoromant», що означає «оперезаний мечем» або «той, хто носить меч». Про довгий меч сарматів, який допомагав низькорослим чоловікам та жінкам у бою на конях, теж написано чимало історичної та художньої літератури. І про велику кількість слів, які увійшли до української мови від сарматів.

"Як стверджує Тарас Марусик, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, це слова «пан», «терези», «джура», «шаровари». А Костянтин Тищенко, професор кафедри Близького Сходу при Київському Національному університеті ім. Т. Шевченка, зазначає, що є і прадавні запозичення від сарматів. Наприклад: «дбати – дбайливий», «бачити – обачний», «тривати – тривалий», «жвавий – жвавішати», «почвара – потвора», «кат – катувати» та ін."(Інформацію взято з Вікіпедії).

Також хочемо нагадати про історичну риторику і сучасні висновки дослідників історії войовничого кочового народу. Отже…

САРМАТИ тривалий час (від ІІ століття до нашої ери аж до ІV століття нашої ери) контролювали величезну територію. Ми не будемо стверджувати, як деякі історики, що більш войовничі сармати витіснили скіфів. Ні! Ми підтримуємо думку сучасних вчених, що холод витіснив скіфів з території сучасної України. Бо ж певний період на теренах сучасної України, кажуть, що то було кілька десятиліть поспіль: було 9 місяців «Зима» та 3 місяці «Літо». А коли клімат трохи нормалізувався, сарматські племена підійшли зі сходу і за відсутності серйозного опору дуже швидко взяли під контроль увесь край від Чорного моря до Канева. Сармати займали всю лісостепову зону. На півночі їх сусідами були слов’янські племена («бастарни» – згідно античних джерел), які жили в межах сучасного Полісся до Білорусі. На заході – племена Буковини й Молдови («гето-дакійці»), а ще далі на захід – германські племена (вандали, готи, гепіди). Під їхній вплив потрапляють грецькі поліси північного Причорномор’я. Зокрема, в Ольвії десятиліттями карбували монети з іменами сарматських царів Форзоя та Інісмея.

Фінал еллінізму та розквіт Римської імперії припадає саме на час утвердження сарматів на теренах сучасної України. Вони протягом шести століть займали панівне становище в приазовських і причорноморських степах і внесли зміни в етнічний склад і культуру населення всього Північного Причорномор'я.

Починаючи від ІІ століття до нашої ери сармати заселили степи Північного Причорномор’я. Вони змішалися з меотійскими і синдийскими племенами, що мешкали на Таманському півострові. Вони тривалий час співпрацювали то зі скіфами, то з римлянами. Хто ж такі сармати?! Як їх описували їхні сучасники?! Ось вам кілька замальовок. Римський географ I століття нашої ери Помпоний Мела писав: «Сармати не живуть в містах і навіть не мають постійних місць проживання. Вони вічно живуть табором, перевозячи майно і багатство туди, куди залучають їх кращі пасовища або примушують відступаючі або переслідуючи вороги».

Географ кінця I ст. до н. е. – початку I ст. н. е. Страбон так описує життя сарматів: «Кибитки номадов (кочівників) зроблені з повсті і прикріплені до возів, на яких вони живуть, навколо кибиток пасеться худоба, м'ясом, сиром і молоком якої вони харчуються».

Знатний сармат носив коротку сорочку, пояс, м’які чоботи і плащ, який на плечах застібувався фібулою. Слід зазначити, що в нашому краю першими почали одягати шаровари саме сармати. Цим ми заперечимо ще одне помилкове твердження, що шаровари у нас від тюрків. Ні, панове, шаровари – це зручний одяг сарматів, при цьому сарматів будь-якої статі.

Зовнішньо сармати дещо нагадували скіфів. Ось, наприклад, як описував аланів сучасник: "Вони високі на зріст, вродливі і світловолосі, а лють в їх очах вселяє жах".

М'ясо барана було основною їжею сарматів, хоча вони й не нехтували споживати страви із зернових та молоко, кумис і сир. Посуд сармати мали глиняний. Однак, заможні сармати мали привозний дорогий посуд: червонолакові, золочені, срібні та бронзові глеки для вина, черпаки, келихи, а для ритуалів – посуд у вигляді тварин, особливо барана.

Та справжнім символом багатства сармата були ювелірні вироби, у яких вони, як і скіфи, підтримувались так званого звіриного стилю. Проте, на відміну від скіфів, у золотих речах сарматів безліч вставок із бірюзи, яскравих каменів та кістки мамонта.

"В 1960-х роках у Запоріжжі проводилися розкопки кургану по вулиці Республіканській. Тоді група археологів помітила в стіні нішу, почали її копати, а там виявився скарб – сарматське золото. Як засвідчили працівники Запорізького краєзнавчого музею: «Це предмети для кінської збруї - фалари із зображенням тварин, дві поясні бляхи із зображенням бичків, на яких з двох боків напали хижаки. Цей прийом називається скіфським звіриним стилем, але він характерний і для сарматів теж». При виготовленні цих речей сармати вперше використовували інкрустацію. Щоб розібратися, з чого зроблена вставка, експонати тоді, у 1960-ті роки, віддали на реставрацію в Ермітаж. Виявилося, що матеріал, який використовувався для інкрустації, – не бірюза, а пофарбована кістка мамонта." (Матеріал взято з веб-сайту "Укрінформ"

Інкрустація золотих виробів сарматів вразила весь цивілізований світ. Деякі вироби і донині вражають вишуканістю.

Певно, треба зважати і на три періоди проживання на території сучасної України самобутніх сарматських племен. Доктор історичних наук Олександр Симоненко окреслював три періоди сарматської доби на землях сучасної України:

  • ранньосарматський період – в межах II-I ст. до н. е.,
  • середньосарматський – I ст. до н. е. – середини II ст. н. е.,
  • пізньосарматський – другої половини II – IV ст. н. е.

Про культуру сарматів ми маємо певне уявлення завдяки численним знахідкам археологів.

У багатих сарматських похованнях, які є складними поховальними спорудами, археологами знайдено чимало ювелірних виробів та посуду з коштовних металів. Поміж найвідоміших археологічних пам'яток сарматського часу в Україні – так звані «царські» кургани біля с. Пороги Вінницької обл., де поховано «царя» та його дружину [1]. У цьому похованні знайдено меч, який має коштовні піхви і є уособленням Ареса – Бога Війни. Меч – ознака вищого військового стану. До речі, меч для сарматів слугував предметом поклоніння. В інших курганах археологи знаходили також срібні вироби.

Відомими археологічними пам’ятками є і кургани з багатими похованнями «цариць-жриць» Соколова Могила на Миколаївщині та Ногайчинський курган у Криму. Радимо їх при нагоді відвідати.

Різноманітний асортимент предметів побуту, озброєння й прикрас, знайдених у могилах, свідчить про існування різних домашніх ремесел: ювелірного, ковальського, бронзоливарного, шкіряного, деревообробного та ін. Сарматські жінки займалися прядінням, ткацтвом, виготовленням повстяних виробів.

В Ямпільському районі на території Вінниччини в 80-ті роки ХХ століття археологи знайшли символи царської влади сарматів, а саме перевиті голівки коней цілують сонце. Так виглядає гривна, яку сарматський цар, як символ влади, одягав на шию.

В українських музеях експонується багато витворів мистецтва сарматів: амфори, глеки, кубки; предмети побуту; зброя; золоті і бронзові прикраси; культові речі. Вони відображають духовний світ і культурну своєрідність древнього степового населення САРМАТІЇ.

Поширеним промислом у сарматів було полювання і, звичайно ж, війна та работоргівля.

Стародавній історик Овідій залишив опис набігів сарматів: «Ворог, сильний конем і стрілою, що далеко летить, широко спустошує сусідню землю. Одні з жителів розбігаються, і з покинутих без охорони полів грабуються багатства, що не оберігаються… Частина жителів відводиться в полон, марно озираючись на села і свої житла, а частина гине жалюгідною смертю, пронизана зазубленими стрілами».

Сармати активно займалися работоргівлею, адже на той час вона була дуже прибутковим промислом.

Майже 600 років сармати наводили жах на античний світ, але у ІІІ ст. н. е. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Спершу нищівного удару їм завдали готи - германські племена, які просунулися з Північного Заходу, а в ІІ половині IV ст. н. е. їх добили гуни - нові кочівники, що з'явился у степовій Україні з Центральної Азії. Та асимільовані скіфи і праслов’яни зберегли пам'ять про сарматів та їхнє незабутнє мистецтво.

У 1907 році на березі ріки Росі було знайдено чудовий скарб – золоті фігурки танцюючих чоловічків у вишиванках. Цей сюжет дуже типовий для сарматів і повторюється у них в безлічі варіацій. До речі, сарматське божество Симург (Симаргл) належав і до язичницького пантеону київського князя Володимира Великого.

Вдивляючись у знайдені археологами культурні цінності войовничих сарматів, можемо констатувати, що мистецтво сарматів є невід’ємною частиною великої української культури, яка акумулює у собі духовну силу тисячоліть. Мистецтво сарматів близьке нам за духом та семантикою. Занурення у сутність виробів народно-прикладного мистецтва наших пращурів допомагає нам не розірвати вервечку багатотисячної історії національної культури, яка безумовно має ознаки витоків з сивої давнини. 

Календар подій

      1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 1516
17181920212223
24252627282930