Oles Honchar
Kherson regional
universal scientific library
MO-TH: 9:00-18:00
SA-SU: 9:00-18:00

Микола Куліш – геній української драматургії та культури (до 132-річчя від дня народження славетного земляка)

Микола Куліш (портрет). Фото з сайту «Суспільне Культура» 

Микола Куліш –  чи не найтрагічніша постать

 української драматургії  доби

так званого “розстріляного відродження”

Лесь Танюк

Драматургові зі світовою славою, генію української драматургії, нашому землякові Миколі Гуровичу Кулішу 18 грудня виповнюється 132 роки від дня народження. Він автор 15 п’єс, і майже всі його п’єси стали українською національною класикою, а «Народний Малахій», «Патетична соната» і «Маклена Граса» увійшли до скарбниці світової драматургії. 

Херсонщина відіграла вагому роль у житті славетного драматурга. Він народився 6 грудня (за новим стилем – 18 грудня) 1892 року в Чаплинці у бідній селянській сім’ї. Навчався (з 1905р.) в Олешківському міському чотирикласному училищі. Вступив до Олешківської прогімназії (1908р.), але навчання не закінчив, оскільки заклад закрили, коли до його закінчення М. Кулішеві залишалося менше року. Саме в Олешках він познайомився з перекладачем, письменником Іваном Дніпровським і зустрів свою майбутню дружину Антоніну Невелль, яка підтримувала його все життя. В Олешках Микола Куліш почав свою літературну творчість. На початку 1918р. 25-річного юнака було обрано головою виконкому Олешківської міськради. Ще зовсім молодий керівник береться насамперед за налагодження міського господарства, опікується створенням української «Просвіти». Під час наступу денікінців Микола Куліш евакуювався до Херсона (у липні 1919р.), де сформував Перший Український Дніпровський полк, з яким як начальник штабу пройшов бойовий шлях від Херсона до Києва. Його учасники називали митця своїм батьком: «Веди нас, батьку Куліш!». По війні Микола Куліш редагував районну газету в Олешках, завідував повітовим відділом народної освіти. Організовував школи, дитсадки, ясла й притулки; відкривав ті, що закрилися під час війни. Але найбільші заслуги М. Куліша перед земляками – це його драматичні твори. Цьогоріч виповнюється 95 років з часу виходу в світ найвідоміших п’єс Миколи Куліша – «Мина Мазайло» (1929р.) та « Патетична соната» (1929р.).

Микола Куліш «Мина Мазайло» (Прага, 1940р.). Фото з сайту «Diasporiana»

П’єса «Мина Мазайло» увійшла до золотого фонду української сатиричної драматургії, а її головний персонаж став символом відступництва від національної ідентичності. У комедії відображено боротьбу двох культур – української й московської – у період так званої українізації. За спогадами сучасників, Микола Куліш дуже обережно поводився зі словом, не терпів використання «не тих» слів, а українську мову знав дуже добре й високо цінував її, стверджуючи, що таких багатих та соковитих мов, як його рідна, дуже мало на світі. Письменник був закоханий у красу, емоційність, виразність української мови і відстоював її подальший розвиток. П’єсу «Мина Мазайло» дослідник Лесь Танюк назвав «філологічним водевілем», бо в ній багато уваги приділено мовному питанню.

Сюжет комедії гострий, напружений, а її герої непередбачувані у своїх вчинках, типові, і разом із тим неповторно-самобутні. В основу твору покладено анекдотичну історію про те, як харківський службовець «Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на [російське] Мазєнін» [4, c.91]. Саме у прізвищі він вбачав причину своїх життєвих і службових поразок і говорив, що «українізація це спосіб робити з [нього] провінціяла, другорядного службовця і не давати [йому] ходу на вищі посади» [4, с.68].

Утіленням найбільшої зневаги до всього українського виступає тьотя Мотя з Курська. Побачивши на вокзалі напис українською «Харків», вона обурюється: «Навіщо, питаюсь, нащо ви нам іспортілі город?» [4, c.50]. За походженням тьотя Мотя є українкою, проте вважає себе «руською», а українську мову називає «австріяцькою видумкою» [4, с.66.] Зневажливо і саркастично звучать роздуми тьоті Моті про те, що «…прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной» [4, с.86]. Свідченням обмеженості тьоті Моті є її улюблений вислів: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!». Не випадково словосполучення «тьотя Мотя» використовують як ідіоматичне. На противагу тьоті Моті дядько Тарас виступає за українізацію: «Тільки й слави, що на вокзалі Харків написано, а спитаєшся по-нашому – на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає» [4, c.52]. Він є прихильником старовини, козаччини, і корінь «маз» у власному прізвищі сприймає як визначник роду.

Інший персонаж п’єси, «учителька правільних проізношеній» [4, с.49] Баронова-Козино, мала прототипа. Коли Микола Куліш навчався у восьмому класі гімназії, директорка й власниця закладу запросила його бути диригентом хору. Микола працював за їжу. Мама директорки садовила гостя за окремий стіл і пригощала тільки однією стравою. Якось сама власниця гімназії це побачила й зауважила матері, що то в неї безплатний учитель співу. Жінка на це відповіла: «Ах, Аничка, что ты волнуешься, он же хохол!». Миколу Куліша це повеселило, більше він до тієї хати не ходив. Однак згодом жінка стала прототипом Баронової-Козино у п'єсі «Мина Мазайло».

Питання мови, точніше, ставлення до неї персонажів – це лише частина того, на що письменник звертає увагу. Персонажі п’єси «Мина Мазайло» відображали правду життя, те типове й суттєве, що характеризувало українське суспільство 20-х років минулого століття. Микола Куліш висловлює свої думки та сподівання щодо подальшого розвитку мови, нації й України загалом. Письменник ставив перед собою завдання показати суспільству справжні проблеми, що необхідно вирішувати разом.

Микола Куліш  «Патетична соната».  Фото з сайту «Чтиво»  

Однією із знакових п’єс славетного драматурга є «Патетична соната». Він любив музику з дитинства, мав гарний співочий голос і музикальний слух. За спогадами дружини Антоніни Невелль, коли він працював над рукописом твору, то вимагав від родини цілковитої тиші за винятком гри на фортепіано його доньки Ольги. Працюючи над певними розділами п’єси, Микола Куліш просив дочку виконувати ті чи інші фрагменти «Сонати для фортепіано № 8, до мінор, op. 13» Бетховена, відомої під назвою «Патетична».

«Патетична соната» – п’єса про любов і революцію – отримала назву за однойменним твором Бетховена. Вже сама назва дає певне уявлення про поетику твору. Патетика шукань, злету й падіння людини – тема бетховенської сонати – стала символом, основною кулішевої драми.

Дія п’єси відбувається на одній з вулиць старого провінційного міста у двоповерховому будинку генерал-майора Пероцького революційної весни у великодню ніч. Сюжет п’єси побудовано таким чином, що думки, прагнення, уся поведінка героїв супроводжуватимуться музикою: «Вона вивчає Бетховенову “Патетичну сонату“» [6, с.200]. Розповідь про «любов і революцію»починається під акомпанемент «Grave»: «Грає й повторює вступ, оте повне зоряного пафосу, глибоке й могутнє grave» [6, с.200]. Далі на тлі цієї урочистої і серйозної мелодії розгортатимуться події громадянської війни в Україні. «…я чув, як услід за grave напливає перша хвиля світлоярого allegro molto e com brio» [6, с.203], – говорить Ілько Луці. І саме так проникливо, з душею розкривається тема кохання Ілька та Марини, а ще передаються патріотично-патріархальні прагнення Ступай -Ступаненка: «…Пора! Вільними стати пора! Мусимо сісти на коні й мчати по наших козацьких степах разом з орлами й вітрами!.. (Йому аж почувся той тупіт в супроводі патетичного allegro molto e com brio)» [6, с.218]. Драматичне зіткнення контрастних тем, що характерне симфонічному Allegro, розкривається у творі як конфлікт почуттів і обставин. Міняється настрій героя – змінюється музика: «Марина грає тую ж “Патетичну сонату”, але сьогодні вже не зоряне grave я чую і не світлоярливе allegro molto e com brio, а сонячне, – квітчане adagio cantabile» [6, с.212]. Увесь сюжет п’єси, за висловом Ілька, «…плине її човен музики повен, серед цієї тривожної, вітром збуруненої, вітром розораної, чорної ночі»  [6, с. 223].

«Патетична соната» – неоромантична трагедія з яскраво вираженими ознаками драми ідей, оскільки кожен дійовий персонаж – носій певної моральної, суспільної, політичної концепції. Кожен із них уособлює певну ідею, мрію, політичну силу. Дотримуючись усталених традицій, Микола Куліш використовує промовисті власні назви. Тут і міська біднота (Зінька, Оврам, Настя), і більшовики (Лука, Судьба, Гамар), і російські великодержавники (Андре Пероцький та генерал Пероцький), і національно-патріотична інтелігенція (Марина та Іван Степанович Ступай-Ступаненко), і національно-несвідома інтелігенція (Ілько Юга – Я). Драматург розмірковує над болісними шуканнями людини свого «Я» у часи надважких випробувань. Сам Микола Куліш вважав п’єсу «Патетична соната» перехідною від «однієї лінії творчості до іншої».

Микола Куліш читає акторам «Березолю» «Народного Малахія», праворуч – Лесь Курбас. Фото  з сайту «Український тиждень»

Уповні драматургічний талант Миколи Куліша розкрився у співпраці із режисером Лесем Курбасом і його театром «Березіль». Взаємодія цих двох митців створила блискучий тандем, що вплинув на розвиток українського театру в 1920-х роках. Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисером і мислителем та цінував його як людину широкої гуманітарної освіти. Зовнішність обох митців по-експресіоністськи контрастувала: вишуканий, елегантний європеєць Л. Курбас, який одягався в костюми англійського крою, і трохи незграбний, непоказний М. Куліш, звиклий довгий час носити одяг із чужого плеча, але обидва – блискучі оратори, обидва – фанати театру і масштабні фігури свого часу. Дружба між М. Кулішем і Л. Курбасом тривала 8 років – аж до смерті. За  роки спільної роботи Леся Курбаса та Миколи Куліша було створено низку п’єс, частину з яких, на жаль, втрачено. Перлиною цього періоду стала і комедія «Мина Мазайло». Шедеври двох митців стали приводом до розгортання проти них кампанії цькування і ліквідації театру «Березіль» у 1935 році. Лесь Курбас і Микола Куліш поплатилися за свої творчі прояви життям. Звинувачені у «буржуазному націоналізмі» та «викривленні радянської реальності», вони були відправлені до Соловецького табору, де, як і інші представники розстріляного відродження, відійшли за межу вічності. У списку розстріляних у Сандармосі 3 листопада 1937 року – під номером 177 був Микола Куліш, а під номером 178 – Лесь Курбас. Два геніальні побратими з українського «Розстріляного Відродження», яких не роз’єднала ця остання куля – одна на двох.

Херсонці пишаються своїм славетним земляком і гідно пошановують його світлу пам’ять. З 1990р. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр носить ім’я Миколи Куліша. В Олешках встановлено бюст драматурга. На херсонській сцені ще у 1929р. з’явилася комедія «Мина Мазайло». У 2017р. до ювілею митця у Херсонському державному університеті пройшла Міжнародна конференція «Творчість Миколи Куліша у світовому історико-літературному контексті» та ін.

Великий Микола Куліш завжди був серцем Херсонщини. Саме він створив перший буквар для малечі нашого краю (Чаплинка, Каланчак, Олешки). Херсонці пишаються тим, що Микола Куліш –  наш земляк, син Таврійської землі, людина, яка надихає нас жити чесно і відверто.

Джерела:

  1. Загороднюк В. Куліш Микола Гурович (до 130-річчя від дня народження):  [Електронний ресурс] / Василь Загороднюк // Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://lib.kherson.ua/kulish-mikola-gurovich.htm. – Назва з екрана. –  Дата перегляду: 13.12.2024.    
  2. Коваленко С. Микола Куліш: від безплатного вчителя співів і «хохла» до засновника полку і драматурга театру «Березіль» [Електронний ресурс] / С. Коваленко. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://suspilne.media/culture/772893-mikola-kulis-vid-bezplatnogo- vcitela-spiviv-i-hohla-do-zasnovnika-polku-i-dramaturga-teatru-berezil/.  – Назва з екрана. – Дата публікації: 24.06.2024. – Дата перегляду: 15.11.2024.
  3. Кремінська І. Куліш і Курбас: спільна творчість і смерть [Електронний ресурс] / І. Кремінська. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www. radiosvoboda.org/a/24509525.html. – Назва з екрана. – Дата публікації: 08.03.2012. – Дата перегляду: 15.11.2024.    
  4. Куліш М. Мина Мазайло: комедія / М. Куліш. – [Харків]: Держвидав України, 1929. – 102с.
  5. Куліш Микола Гурович [Електронний ресурс] // Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара, віртуальний проєкт «Краєзнавство Таврії» [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://krai.lib.kherson.ua/k4-peopl-1.htm. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 13.12.2024.    
  6. Куліш М. Твори / М. Куліш ; вступ. ст., нарис, прим. В. І. Яременко. –  Київ : Молодь, 1968. – 339 c . – (Шкільна бібліотека).
  7. Святкування 120-ї річниці від дня народження Миколи Гуровича Куліша [Електронний ресурс] // Портал Експеримент [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://md-eksperiment.org/post/20121210-svyatkuvannya-120-yi-richnici-vid-dnya-narodzhennya-mikoli-gurovicha-kulisha. – Назва з екрана. – Дата публікації: 10.12.2012. – Дата перегляду: 20.11.2024.    

 

Підготувала Діна Бондаренко,
головна бібліотекарка

Calendar

      1
2 3 45 6 78
910 11 12 13 14 15
16 171819202122
23242526272829
3031