«Я не буду панувати, ні!
Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем,
так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»
Іван Карпенко-Карий. «Сто тисяч»
Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професійного театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім – І. Карпенко-Карий) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Т. Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.
За двадцять років творчої діяльності І. Карпенко-Карий написав близько двох десятків п’єс різних жанрів. Серед них – побутові драми з життя села, гостросатиричні комедії, історичні трагедії тощо.
І. Франко писав про І. Карпенка-Карого: “Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто .знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”.
Поряд з п’єсами М. Кропивницького та М. Старицького драматичні твори І. Карпенка-Карого стали основою репертуару українського реалістичного театру.
П’єсу «Гроші» Іван Карпович надумав писати ще на хуторі «Надія». Комедія повинна була показати широкому світові пристрасть селянства до «святої земельки» і до нагромадження грошей, щоб було за що її купити.
Поштовхом до її написання стали реальні факти ошуканства в Єлисаветграді. Одного разу, перебуваючи під наглядом поліції в станиці Костянтинівська, Іван Карпенко-Карий був свідком того, як біля трактиру, у якому, як на біржі, відбувалася купівля-продаж, підписувались векселі, переходили з рук до рук гроші, збиралося багато бурлак, які розповідали про те, як багатого глитая обдурили шахраї, продавши замість фальшивих грошей прості папірці.
— Ото робота! Сто тисяч! — захоплювався меткий купчик, що не раз підсідав за стіл до Івана Карповича, запрошуючи його до себе в прикажчики.
Почута історія дала драматургу матеріал для роботи. Дружина письменника Софія Віталіївна Тобілевич у книжці спогадів «Мої стежки і зустрічі» згадувала: «Треба сказати, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких “калиток”. Це було тоді звичайним явищем. Ми чули про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замість фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок був не поодинокий. Таким чином, нічого вигаданого у п'єсі “Сто тисяч” не було. Все в ній було взято з життя, яке вирувало навколо нас».
«Ці люди напрошуються дійовими особами комедії, яку варто назвати вагомим словом “Гроші”,— ділився він думками з дружиною Софією Віталіївною.— Всюди гроші, гроші, гроші… Увірвалася у життя хлібороба хвороблива жадоба грошей, спотворюючи побут і людські взаємини. Треба писати комедію на цю тему, картати ненажер, моральних виродків. Без сатири не може бути прогресу!»
1889 року І. Карпенко-Карий написав перший варіант комедії «Гроші». Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». У 1890 році після переробки та доповнень комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою — «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору краще відповідає його сюжету.
“Сто тисяч” – перша п’єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення.. Після реформи 1861 року почалося розшарування селянства. З одного боку зростало число безземельних наймитів, а з другого — сільських багатіїв, що й стало об’єктом зображення у творі.
Вперше твір був надрукований в журналі «Зоря» у Львові, 1891 році.
25 липня 1890 р. трупою П. Саксаганського в Ростові-на-Дону вперше виставлено комедію в 4 діях «Сто тисяч». Автор виконував роль Калитки, що увійшла до золотого фонду українського театру. Так розпочалося довготривале, до нинішніх часів, сценічне життя комедії.
Іван Карпенко-Карий — Калитка (фото кінця XIX ст.)
Сатирична комедія була справжньою творчою стихією митця, в ній він широко розгорнув свій талант, досягнув найвищого рівня як драматург та вважав її справою всього життя як письменника й громадянина. «Кумедію нам дайте, — з пафосом проголошує І. Карпенко-Карий устами актора Івана у п'єсі «Суєта» (1904), — комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками й заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодати, щоб тільки певність мати, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний»
Афіша постановки комедії «Сто тисяч» у Київському академічному драматичному «Театрі на Подолі».
Режисер-постановник — Віталій Малахов. У ролі Герасима Калитки — Богдан Бенюк
Твори Карпенка-Карого є своєрідним підсумком столітнього розвитку української драматургії. Він зумів підняти її на новий рівень, вражаючи тематичним і жанровим багатством. Його п’єси подають різнобарвну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв’язок із тогочасними життєвими проблемами. Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.
Використані джерела
- Іван Карпенко-Карий. Один, супроти цього валу
- Соціально-психологічні комедії
- Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич): прозаїк, драматург, актор
- Талант, відданий народу
- Втік з поліції та залишив у спадок 18 п'єс: факти про Карпенка-Карого, які вас здивують
- Карпенко-Карий: Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене
- Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич)
Відео матеріали
