Це була велика дерев’яна діжка, до якої прив’язували вантаж і спускали у воду до гори дном. Стиснутого повітря, яке знаходилося у діжці вистачало нирцю, щоб затримавши дихання, увійти у воду.
У 1690 році англійський астроном Едмунд Галлей удосконалив цей апарат, приладнавши до нього додаткові відкриті знизу ємкості. Коли ємкості досягали дна, повітря, що знаходилося в них, по шлангах надходило до водолазного куполу. Водолазний одяг з металічним шоломом придумав у 17 сторіччі німецький винахідник Клейнгерт. Подача повітря здійснювалася за допомогою насосу.
Пізніше з’явилися батисфера і батискаф. І, нарешті, революційний винахід 1943 року, Жака Ів Кусто та Еміля Таньяна – акваланг. Берт Уеббер застосував магнітометр, Мел Фішер сконструював прилад для чищення днища від мулу та піску, а каюти «Титаніка» вже обстежували за допомогою приладів з дистанційним керуванням. В наш час аматори підводного плавання можуть використовувати безліч пристосувань і вибирати найбільш зручніші для себе.
За матеріалами журналу: «ЕКЗО». – 2006. - № 8 - 9.
