Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Оксана Мешко - легенда дисидентського руху

25.09.2023 12:23

Її життя – це не героїзм у бою, а подвиг щоденний і довголітній. Ця жінка чинила гідний спротив цілій імперії зла спочатку з примусу самозахисту, а потім стала організатором цілеспрямованої боротьби за права людини і права народу. Співзасновниця Української Гельсінської групи, стала однією з найвизначніших діячок українського національно-визвольного руху 60–80-х років. Оксана Яківна Мешко – провідник українського національного життя, супутник і вірним другом тих, хто беріг честь українського імені в роки ганьби і духовного занепаду. За мірою винесених ударів та надлюдською витривалістю вона – людина виняткова навіть на тернистих дорогах української Голгофи.

Народилася Оксана Мешко 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари на Полтавщині. Сім’я її походила з козацького роду. Дитинство Оксани припало на роки Першої світової війни, Української революції 1917-1920 років і встановлення більшовицького режиму в Україні. Батько – садовод Яков Мешко у 1920 році був розстріляний «червоними» за невиконання волостю продподатку на Холодній горі в Харкові. Рано загинув її 17-літній брат Євген, боєць повстанського загону, активіст «Просвіти». Хату було конфіскувано. Сестру Віру, брата Івана та матір дівчини складні обставини розкидали по світу.Багато родичів Оксани Мешко за свою патріотичну діяльність зазнали утисків. Це були члени політичних партій, Центральної Ради, Директорії, ОУН, УПА, дисидентського руху, науковці, меценати та депутати.

У 1927 році Оксана вступила на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську, їй вдалося закінчити його 1931 року попри кількаразове виключення “за соцпоходження”. У студентські роки Оксана Мешко одружилася з інститутським викладачем Федором Сергієнком, колишнім членом Української комуністичної партії , який в 1925 році сидів на Холодній Горі в Харкові. На початку 1935-го Федора Сергієнка знову арештувують. Майже рік вона зверталася до різних установ. Дійшла навіть до генерального прокурора УРСР, після чого справу повернули на дорозслідування, і через 9 місяців Федора Сергієнка випустили з-за ґрат. Але після цього чоловік не міг влаштуватись у Дніпропетровську на роботу, а тому виїхав до Тамбова. Як родичку «ворогів народу» в 1937 році Оксану Мешко звільняють «за скороченням» з хімічної лабораторії Інституту зернового господарства. Після звільнення Оксана з дітьми перебирається до чоловіка. Під час бомбардування гине старший син подружжя – одинадцятирічний Євген і в травні 1944-го родина повертається до Дніпропетровська, потім до Києва, де родина Мешко-Сергієнко і осідає. У 1946 році з Волині до них приїжджає сестра Оксани Віра Худенко. Син Віри – Василь служив у Радянській армії, потрапив у німецький полон, утік і загинув у рядах Української повстанської армії. Сусіди донесли на Віру в НКВДі її арештувують.Оксана добивається звільнення сестри. Це призводить до того, що 19 лютого 1947 року Оксана заарештована в Києві на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою вчинити замах на першого секретаря ЦК КПУ Микиту Хрущова.

Допити тривали і вдень, і вночі. Нічні допити починалися через 30-40 хвилин після відбою, кінчалися за годину, перед підйомом. Вдень пильнував «вовчок», щоб бодрствувала і не дрімала. Можна було сидіти на ліжку, але не лежати. За «клювання носом» саджали до карцеру в холодний підвал і забирали верхній теплий одяг. Карцер без ліжка і «тюфляка», пайок – 300 грамів хліба і двічі окріп. Часом за дрімання саджали в бокс, де бракло повітря.Через 7 місяців кожну з сестер заочно засуджують до 10 років виправно-трудових таборів. Мешко працювала в «сільгоспзоні» на Ухті, била камінь під Іркутськом, була будівельником. Жахи сталінських концтаборів описала пізніше в книжці «Між смертю і життям».Це правдивий погляд українки на потворний світ, витворений чужинецьким духом, насильницькою, ворожою людині ідеологією. Книжка швидко стала бібліографічним раритетом.

У 1954 році Оксану Яківну комісували як хвору, випустили на заслання і через 2 роки вона отримала паспорт і повернулася в Україну – до сина Олеся, який жив у Києві у крихітному помешканні.

У 1972 році ув’язнили сина – Олеся і вона виступила на його захист.

У 1976 році жінка приєдналася до Української Гельсінської групи. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, відома також як Українська Гельсінська група (УГГ), об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Українській РСР 9 листопада 1976.

Після арештів 5 лютого 1977 року голови УГГ Миколи Руденка та члена-засновника Олекси Тихого, 72-річна жінка змушена була через перманентний характер репресій, застосованих КГБ до членів групи, постійно відтворювати УГГ і самовіддано скеровувати її діяльність, щоб не допустити згасання цього останнього вогнища опору колоніальному режиму. За перші два роки діяльності УГГ у Мешко було 9 обшуків. У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення, а город біля будинку перекопували декілька разів, вишукуючи «крамолу». Радянську владу не зупинив поважний вік Оксани Мешко і 1980 року її ув’язнюють по примусовій фальсифікованій експертизі у психлікарню. Суд відбувся 5-6 січня 1981 року, нікому з рідних не повідомили, і 76-річну Оксану Мешко приговорили на 6 місяців табору суворого режиму і 5 років заслання.На місце заслання у поселення Аян Хабаровського краю на березі Охотського моря Оксану Мешко везли етапом через усю «імперію зла» 108 діб.Повністю відбувши термін заслання, Оксана Мешко повернулася в Україну.

КДБ прийняло рішення відпустити дисидентку за кордон – на лікування. У лютому 1988 року на запрошення української діаспори Оксана виїхала до Австралії на операцію і виступила в парламенті Австралії з інформацією про становище в Україні.

Радянська влада сподівалася, що Мешко не повернеться, але Оксана Яківна взяла участь у роботі Світового конгресу вільних українців у США – і повернулася.

Оксана Мешко увійшла до координаційної ради, створеної на основі УГГ у 1988 році – Української Гельсінської Спілки (УГС). У квітні 1990 року Мешко відкривала з’їзд УГС, де спілка трансформувалася у Українську республіканську партію і проголосила метою – поступ до незалежності України. У червні того ж року Оксана Мешко зініціювала поновлення діяльності правозахисного руху під назвою Український комітет «Гельсінкі-90», а також восени брала участь у студентському голодуванні.

Оксана Мешко не дожила трохи більше ніж півроку до проголошення незалежності України - 2 січня 1991 року вона померла. Похована на Байковому кладовищі в могилі мами. У 1995 році на кошти, зібрані громадськістю, на могилі встановлені два козацькі хрести, які витесав з каменю Микола Малишко.

Інтернет ресурси:

  • Дисиденти.Майбутність: Оксана Мешко[Електронний ресурс]/Школа журналістики та комунікацій УКУ.-Україна,2018.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/uPQmYmhHnRk?si=HXcrbdndAMLa6ECK .-Дата перегляду: 20.09.23.
  • Оксана Мешко - єдина надія в'язнів СРСР[Електронний ресурс]/ШоТам.-Україна,2017.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/WbOQrFUN5yc?si=c4OA5ns70TwiB5iM.-Дата перегляду:20.09.23.
  • Оксана Мешко- козацька мати[Електронний ресурс]/Жінка і історія.-Україна,2020.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/eWvamvSbjKw?si=Wh4NICAQzpWZ38yz .-Дата перегляду: 20.09.23.
  • Поборники незалежності" - Оксана Мешко[Електронний ресурс]/Суспільне Полтава.-Україна,2012.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/lEZhQLz2PRQ?si=LmfNnF9Z4xABMi0S.-Дата перегляду: 20.09.23.

Календар подій

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 161718192021
22232425262728
2930