Він не шукав слави, а спокійно та цілеспрямовано працював на багатьох нивах. З одного боку, він був переконаний консерватор, ідеолог християнсько-консервативної думки. З іншого, вмів думати категоріями майбутнього, прогнозуючи той чи інший розвиток подій. Проте він також був і реалістом та вмів користуватися з можливостей свого часу. Його кредо було таким: щоденна кропітка праця і відмова від нереальних цілей.
Олександр Барвінський народився 8 червня 1847 р. в селі Шляхтянці (нині Збаразького району Тернопільської області) в родині греко-католицького священика, шляхтича гербу «Нечуй-Вітер» (Jastrzębiec). У 1868 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. Працював на учительських посадах у Бережанській гімназії, Тернопільській та Львівській чоловічих учительських семінаріях. Саме у сфері освіти О. Барвінський розвинув гідну діяльність. Уклав декілька підручників, відстоював фонетичний правопис, домігся надання Товариству «Просвіта» урядових дотацій, сприяв Українському Педагогічному Товариству. Особлива його заслуга була у відкритті українських гімназій та вчительських семінарій в Галичині. Недаремно в першому уряді Західно-Української Народної Республіки він очолював саме міністерство освіти. Як публіцист і видавець був автором десятків книг, тисяч статей, розвідок, рецензій як на історичні, так найактуальніші теми українського життя. Обсяг його діяльності і спадщини є винятковим за величиною.
Як політик О. Барвінський розпочав формуватися з половини 60-х років, належачи до грона ранніх народовців. З його ім’ям прийнято пов’язувати польсько-українську угоду 1890-1894 рр. у Галичині (так звана «нова ера») та її продовження у 1895-1897 рр. (так званий «новий курс»). Засновник Християнсько-суспільної партії (1911 р., 1896 р. угруповання О. Барвінського називалося Католицький русько-народний союз, у 1901 р. – «Руська громада») – першої української консервативної партії. У 1891-1907 рр. О. Барвінський – депутат Палати Послів австрійського парламенту, у 1894-1904 рр. – Галицького сейму. 1906 р. його іменовано урядовим радником, у 1910 р. – радником двору. З 1917 р. – член Палати Вельмож (вища палата австрійського парламенту). У 1893-1918 рр. – член Крайової шкільної ради (орган, що контролював галузь освіти Галичини). У 1893-1897 рр. – перший голова реформованого Наукового товариства ім. Т. Шевченка. У 1889-1895 рр. – заступник голови товариства «Просвіта», у 1891-1896 рр. – голова Руського педагогічного товариства. Почесний член цих двох організацій, а також товариства «Сільський господар». Кавалер орденів Залізної корони ІІІ класу та Червоного Хреста ІІ класу.
Будучи депутатом від сільської місцевості, О. Барвінський дбав про інтереси своїх виборців. Зокрема, він довгий час відстоював необхідність створення профспілки хліборобів, яка могла би впливати на ринок цін на зерно і таким чином покласти край шкідливій для селян політиці знецінення збіжжя, яку проводили біржі й великі землевласники. Будучи активним прихильником Товариства «Сільський господар», О. Барвінський підтримував різноманітні селянські кооперативи, ініціював заснування професійних шкіл для підвищення рівня сільського господарства. Окремо необхідно згадати його активну та успішну підтримку заснування в Галичині кредитних кас за системою Райфайзена і надання для цього державних субсидій. Саме на основі цих кас виник могутній і відомий в Україні та світі Райфайзен-банк.
 |
| Пам'ятник О. Барвінському в Шляхтицях |
Протягом 1890-х рр. репрезентований О. Барвінським політичний напрям суттєво сприяв утвердженню в українському національному русі Галичини ряду ідей і принципів, які невдовзі прийняла у свою програму найвпливовіша серед галицьких українців Українська національно-демократична партія (УНДП). До них належали: розрив політичної солідарності українофільського руху з русофільським і чітка декларація української національної окремішності та єдності галицьких українців із наддніпрянськими, утвердження програми «органічної праці», постановка українського питання з урахуванням міжнародних відносин, підтримка національних домагань українців греко-католицькою церковною ієрархією, перетворення австрофільства зі світоглядної в політичну орієнтацію, активна парламентська діяльність і утвердження авторитету обраних представників тощо. Однак усього цього виявилося недостатнім для здобуття течією провідних позицій в українському русі. Причини цього носили радше об’єктивний, ніж суб’єктивний характер. Українське суспільство не було готовим до побудови політики на ґрунті тверезого розрахунку і потребувало продовження патріотичних маніфестацій, які утверджували у свідомості сепаратизацію від потужних польських впливів. У масовому сприйнятті стрижнем політики О. Барвінського залишився курс на угоду з поляками, який сприймався як зрада національних інтересів задля здобуття особистої користі.
Тепер, особливо в контексті російсько-української війни за Донбас, можна сказати твердо, що саме вказаний О. Барвінським європейський орієнтаційний «вектор» має майбутнє (на противагу «багатовекторній» зовнішньо-політичній доктрині адміністрації президента Л. Кучми). А перепалки між сучасними прихильниками проросійського та проєвропейського «векторів» іноді до болю нагадують аргументи суперечок між галицькими москвофілами («багатовекторні» історики тепер перейменували москвофілів в «русофілів»), й українофілами Галичини. З тією різницею, що кров тоді все ж не лилася.
Помер Олександр Барвінський 25 грудня 1926 р., на 80-му році життя. Похований у родинній гробниці на Личаківському цвинтарі у Львові.
Можна дізнатися більше, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
Голубка Михайло Михайлович. Економоосвітня та просвітницька діяльність братів Барвінських – громадських діячів Західної України кінця XIX – початку XX століття та їх вагомий внесок у фінансово-економічну та кооперативну освіту / М. М. Голубка // Регіональна економіка та управління. – 2016. – № 3. – С. 31–34. – Бібліогр. наприкінці ст.
Діячі науки і культури України [Текст] : нариси життя та діяльності/ О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька, А. П. Коцур; Київський національний університет ім. Т. Шевченка; ред. А. П. Коцур, ред. Н. В. Терес – К. : Книги – XXI, 2007. – Бібліогр. у кінці ст. – 463 с.
Олександр Барвінський – «провідник подільської інтелігенції» // Слово Просвіти. – 2013. – № 48 (5–11 груд.). – С. 12
Рожнятовська О. А. «Моя відрада – в праці» : до 160-річчя О. Г. Барвінського / О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2007. – № 2. – С. 87–94. – Библиогр. в конце ст.
Його твори:
Барвінський Олександр. Історія України-Русі / О. Барвінський; написав О. Барвінський – Вінніпег : [б. в.], [191?]. – 125 с.
