Часниковий сік

«Часник відлякує упирів і вужів, його носять дівчата і молодиці у станиках, аби хтось не зурочив. Часник – оберіг. Поезія – оберіг. Ця збірка – химерне поєднання язичництва й християнства, голосів предків і боротьби самого із собою. «Прости мені, Дажьбоже чи Єгово, / Прости мені за те, що я мовчав».

Марія Криштопа

«Часниковий сік» є добрим набутком як поезії загалом, так і Андрусяка зокрема. Він не тільки поет стихії, він через цю стихію проривається у вічне, а це, повірте, вищий у поезії пілотаж: «і тільки далі незборимо далі тебе мізерна пташка не спиня і тільки тонко гнеться у повітрі сюркочучи розбризкані лади і так нестерпно хочеться повірте не наступити на її сліди», «а ти мені хоч дерева налий лише такого щоб не говорило», «Я довго знав, що буду жити довше (...) І тільки кадуб жовтої труни, і під ногами миші яворові. А сни виходять в заміть, і по них ні сліду не лишається, ні крові», «доопріч нас – чи перед усіма, чи над усім, чи просто так – в усьому. не втома крику, а некрику втома така сама, як істина – сама. і снитися – бо Ти іще до сну, і слухати, допоки Ти опісля збираєш пісню пальцями – бо пісню, і тінь перегортаєш – бо пісну. Осипляться пелюстки цих пісень, затопчеться посіяне насіння. мій Господи, заговори до тіні! вона бодай відбиток їх несе».

Роман Кухарук