Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00
Меню розділу

Червоні на чорному сліди

Цілик Ірина

В74903
84(4УКР)6-4

Ц 60
Цілик Ірина.
Червоні на чорному сліди: оповідання/ Ірина Цілик ; ред. І. Андрусяк - К. : КОМОРА, 2015. - 146, [4] с., ISBN 978-966-97403-9-7

Анотація:

Старий, дитина, інвалід, прибиральниця, вулична торговка, патронажна сестра... Улюблені герої Ірини Цілик — непримітні, «маленькі» кияни, що мовчки рухають на собі тягар життя, і чиї обличчя зазвичай не потрапляють у поле зору телекамер. Кожен із них з дня на день провадить свою персональну війну — за територію людяності круг себе, і їхні історії, як вихоплені авторкою з темряви лірично-щемні «короткометражки», допомагають читачеві розширити цю територію і довкола себе також.

Анотація бібліотекаря:

Ви дивились фільм «Помин»? Якщо ні, то у вас все попереду. Но спочатку можна прочитати збірку оповідань «Червоні на чорному сліди» Ірини Цілик. До книги ввійшли 7 оповідань, одне з яких як раз і стало основою для фільму «Помин». За цей фільм вона отримала нагороду Міжнародного кінофестивалю «Молодість – 2013».
«Помин» Ірини Цілик – це розповідь про вимирання села. Молода режисерка Євгенія з бойфрендом перед від’їздом до Німеччини їдуть до села, щоб продати стару хату і пом’янути покійного діда. Несподівано дівчину охоплюють спогади про своє дитинство і вона з жахом усвідомлює, як насправді мало цікавилася дідом, їй бракує дідового ласкавого слова й мудрої поради. Вона відчуває втрату, розрив зі своїм минулим. Але небажання емігрувати навряд чи перешкодить їй покинути Україну, не кажучи про село.
Завершується збірка автобіографічним оповіданням «Червоні на чорному сліди». В ній Ірина Цілик говорить про Майдан у своєму житті, в житті свого сина. Вона пише про свої безпосередні враження від пережитого : про Небесну Сотню, волонтерство, дим і вибухи, сльози і радість від єднання з такими, як сама. І тому не зупиняє дитину, коли та хоче піти «туди де свічечки».
Всі оповідання Ірини Цілик про звичайних людей – киян, для яких обов’язок допомогти ближньому, самопожертва перевищують все.

Цитати

  • Скільки Сашка її пам'ятала, бабця завжди переймалася двома речами: власними похоронами і громадянськими війнами з найближчими сусідами; і одне, й інше тривожило її однаково гостро й потребувало повної віддачі останніх старечих сил ("Гайтавер").

Рецензія фахівця (офіційні рецензії):

"...Вражає зацікавленість авторки людьми та її залюбленість в своїх персонажів. І як завжди – просто джерельна проза, яку хочеться не просто перечитати, а ще й подарувати комусь близькому".
Антон Санченко, письменник, видавець
 
"У неї дивовижне бачення світу. надзвичайно юне, майже дитяче. Таке буває у молоденьких мам і лише з первістками. Не намагання на все дивитися дитячими очима... а саме бути цими очима, чуттями, думками. Це – Чиста Правда, у тому розумінні, про яке вже давно забули."
Галя Тельнюк, солістка гурту Сестри Тельнюк
 
 

«Червоні на чорному сліди» Ірини Цілик – те, чого хочеться

(уривки)

...Збірка оповідань Ірини Цілик «Червоні на чорному сліди» - це те, чого хочеться. Але хочеться не так, як симфоній Бетховена чи памфлетів Хвильового. Її хочеться, як шоколадки з лісовими горіхами чи якісного серіалу.

Шість оповідань Ірини Цілик – це наче шість короткометражок, сценарії до яких були написані з таким натхненням, що потягнули на літературний твір. Оскільки автор – професійний кінорежисер, не дивно, що оповідання вийшли, можливо мимоволі, кінооповіданнями: велика кількість діалогів, детальні описи місць, де розгортаються події, й зовнішності героїв, увага до незвичних предметів - ніби дороговказ для оператора, щоб бідолаха знав на чому зупинити погляд камери.

Кожне оповідання – наче реаліті-шоу на телеканалі «СТБ». Читач ніби підглядає за життям низів суспільства або ж просто нещасних, знедолених і некоханих. Власне, саме ці категорії привертають увагу більш щасливих людей. Щастя – занадто нудне для того, щоб про нього писати, а от проблеми – такі принадні для спраглого на видовища реципієнта. Щоб не бути голослівною, думаю, варто перерахувати головних героїв: дебела дівчинка-підліток-сирота, яка торгує насінням і льодяниками в підземному переході на прізвисько Гайтавер; Женюшка, у якої ніби все добре, але нескінченне самокопання й спогади про дивакуватого діда Валю роблять її дні пахмурними; інвалід Костя, у якого невиліковний розсіяний склероз і «гувернантка» Надія Степанівна, яка з якогось дива опікується молодим відлюдником, як власним сином; матір-одиначка-актриса, яка заробляє на життя виготовленням біжутерії, а ще до кінця так і не зрозуміла, скільки в неї дітей. Одна? Дві? Якщо дві, то що з другим хлопчиком і де він зараз?; Майя Дмитрівна, яка, о лихо, півстоліття не дивилася порно і маленький хлопчик Андрій, який гуляє з мамою по Києву й запитує про червоні на чорному сліди й… про смерть...

...«Червоні сліди на чорному» - чудова альтернатива мильним операм і реаліті шоу, оскільки читання оповідань не лише розслабляє та вражає, а й подекуди заставляє думати й хоча б трішки поповнює словниковий запас.

Автор: Анастасія Позичайло
Матеріал взято з сайту Буквоїд

Зміст

Гайтавер. С. 3
Костюм. С. 31
Помин. С. 49
Інший ракурс. С. 71
Сніжка. С. 95
Апрєлюшка. С. 111
Червоні на чорному сліди. С. 131

Календар подій

   1 2 3 4 5
67 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 242526
2728293031