Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00
Меню розділу

Червоний

В71580
84(4УКР)6-4

К 59
Кокотюха Андрій Анатолійович.
Червоний: роман/ Андрій Кокотюха ; голов. ред. С. С. Скляр ; передм. В. Кіпіані ; худож. Н. Переверзєва - Х. : Кн. клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2013. - На тит. арк. також: Спец. відзнака за найкращий іст.-патріот. твір Міжнар. літ. конкурсу романів, кіносцен., пісенної лірики та творів для дітей "Коронація слова - 2012". - 315, [2] с. - (Коронація слова), ISBN 978-966-14-3875-9

Анотація:

Їм закидають масові вбивства вчителів. Бандерівцям місце в ГУЛАГу, де вони... можуть бути корисними. Замість скніти в таборах ватажок повстанців Данило Червоний наводить там лад! І нехай він планує втечу, йому, героєві чи бандиту, єдиному до снаги приборкати ув’язнених злодіїв. Як це було, розкажуть три свідки: міліціонер, чекіст і ворог народу. Не шукайте Червоного ані серед мертвих, ані серед живих, шукайте серед овіяних легендою!

Цитати

  • Бо ти сам мусиш зрозуміти колись очевидне: насправді ніхто Україну не визволяв! Ніхто й ніколи за останні триста років, це щонайменше! За Польщі нас саджали в тюрми й табори, коли ми хотіли своєї держави. Прийшли москалі — ми знову в тюрмах і таборах, бо Совіцькій Союз — не наша держава. Він убивав нас, мордував, морив голодом, морозив у Сибіру. Прийшли німці і на наші хліб-сіль відповіли так само тюрмами, таборами, розстрілами та шибеницями!
  • А заразом, товаришу Середа, скажи мені: чому, коли мордує та розстрілює НКВД — це благо, а коли те саме робили дефензива або гестапо — це зло.
  • Кожен міліціонер, хоч простий вуличний постовий, хоч великий начальник, мусить вирішити, зі злочинцем має справу чи з нормальною чесною людиною. дуже просто наставити на когось наган і назвати бандитом.

Рецензія фахівця (офіційні рецензії):

Війна після війни

Минуло вже двадцять років після скасування радянської цензури, та тільки тепер з’являються художні твори про інший, нешаблонний вимір Другої світової та «війни після війни», останні салюти якої прозвучали аж 1960 року, коли українські повстанці дали свій останній бій. Це і добре, і погано. З одного боку, зацікавлений читач встиг прочитати енну кількість наукових та публіцистичних текстів про ті часи, побачив кілька документальних і художніх фільмів і загалом розуміє, що то за часи. З іншого боку, події того часу аж ніяк не пласкі, там дуже мало «білого» та «чорного».

Шкода, що так мало літераторів ризикнули осмислити той час, розкрити наміри і показати характери дійових осіб — як чільних, так і абсолютно пересічних. Драма українців, затиснутих двома тоталітарними «соціалізмами» — інтернаціональним та національним, життя «на грані двох світів», варта, щоб її розповіли. У цьому сенсі роман Андрія Кокотюхи «Червоний» приречений бути прочитаним.

Червоний — це, звісно, вигаданий персонаж. Ніякого «Остапа», командора летючої групи УПА Данила Червоного, не існувало. Це збірний образ тридцятирічних, часто безіменних героїв того часу. Героїв — саме у літературному значенні цього слова, без оцінювання. Знається, лише згадуванням горбинки на носі автор відсилає до нечисленних фото головного командира УПА Романа Шухевича. Та й не факт — чи мало таких легенів народили на початку XX століття волинські та галицькі мами?..

Це була війна без лінії фронту. Точніше, цей фронт звивисто пройшов через хутори, обійстя й окремі хати. Понад десять років люди краю жили в умовах, коли день і ніч належали різним «владам»

Світило сонце: це був час «совєтів» із українськими школами, про які так мріялося «за ляхів», де «москальки», юні вчительки російської мови — милі дівчиська — навчали дітей віршів про дружбу, честь, Батьківщину і, обов’язково, про товариша Сталіна. Це видається безглуздям, але саме їхні життя вартували найменше. Не потрібні нікому. Точніше, їхні бездиханні тіла були потрібні всім. Хлопцям з лісу — для поширення страху, хоч це була легка і непочесна здобич. Радянській владі з її пропагандою — як наочні приклади бузувірства «українсько-німецьких буржуазних націоналістів».

Коли спадала ніч, влада змінювалася. Селянин, поштар чи голова колгоспу, демобілізований вояк робітничо-селянської червоної армії, комсомолець і навіть орденоносець міг виявитись месником чи різуном — називайте як хочете, і невідомо, хто давав йому наказ вирушати у ліс, — друг-провідник чи майор МГБ. Бандерівці перевдягались у червоних, а у червоних спеціальні загони видавали себе за підрозділи УПА.

Хтось не повірить, але все описане автором має документальну основу — аж до того, як спецслужба ловила повстанського ватажка «на жінку». Або те, що у 1950-х у радянських таборах Півночі діяла розгалужена підпільна націоналістична мережа. Або те, що за збирання фактів про повстанців у 70-х потрапляли в «дурку».

Читачеві, який візьме книжку до рук, доведеться пережити три окремі історії, які врешті складуться в один пазл. Спогади, записані зі слів «акторів другого плану» — міліціонера-східняка Михайла Середи, кагебіста Лева Доброхотова чи колишнього червоноармійця-танкіста Гурова, — дають можливість прожити життя Данила Червоного, бути разом з ним так довго, як цього вимагає авторський замисел. А потім... А потім, після прочитання книжки, поговоримо. Буде про що.

Вахтанг Кіпіані,
головний редактор сайту "Історична правда"
 

"Червоний" Андрія Кокотюхи: патріотичний роман про УПА

Книжка починається згадкою про премію роману за найкращий історико-патріотичний твір від "Коронації слова". І зрозуміло, чому. Роман справді найбільш історико-патріотичний із того, що доводилося цього року читати.

Червоний – це псевдо провідника осередку УПА на Волині. Історія його життя розповідається різними вустами: нашого сучасника Клима Рогозного, який знайшов зошити свого дядька-дисидента і журналіста; вірного радянській владі міліціонера, який дедалі більше ставить під сумнів офіційну версію подій; опального радянського офіцера на зоні, який також починає замислюватися, за що він воював і яку батьківщину захищав під впливом легендарного Червоного. Розказана переважно від імені цих нібито ідеологічних ворогів, історія Червоного виглядає переконливою і сповнює читача патріотичного запалу.

Діалоги героїв, знання предмету, навіть тюремний жаргон тих часів – над усім цим автор попрацював ретельно.

Андрій Кокотюха – вправний прозаїк. Він уміє будувати сюжет. Набивши руку в детективному жанрі, він знає, як вести читача й читачку дорогою своїх героїв, не відволікаючись на ліричні відступи. Це десь добре – бо книга читається на одному подиху.

Але комусь бракуватиме осмислення періоду і його героїв.

Згадується інша книжка на тему УПА – роман Оксани Забужко "Музей покинутих секретів". За бажання можна знайти моменти в книзі Кокотюхи, які переспівуються з монументальним твором Забужко. І вона, і він вирішили своїх головних героїв-упівців зобразити в героїчному, патріотичному ключі, пояснюючи всі розмови про звірства УПА ворожими провокаціями.

Можливо, одного дня ми прочитаємо роман про УПА, де картина не буде настільки чорно-білою, і читачів буде запрошено робити власні висновки. А поки що можна з задоволенням і не без моралі почитати Кокотюху.

Світлана Пиркало,
письменниця
матеріал взято з сайту BBC Україна

Також рекомендуємо прочитати

Ремарк Еріх Марія. Три товариші: роман/ Е. М. Ремарк ; пер. з нім. Д. О. Радієнко, худож. оформ. Л. Д. Киркач-Осипова, голов. ред. Н. Є. Фоміна- Х. : Фолио, 2007. - 432 с., ISBN 978-966-03-4120-3
Шкляр Василь Миколайович. Залишенець. Чорний Ворон: [іст. роман]/ Василь Шкляр ; голов. ред. С. С. Скляр- Х. : Кн. клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2011. - 381, [1] с., ISBN 978-966-14-0662-8

Календар подій

1 23 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15161718192021
22232425262728
293031