Анотація:
Бути істинним американцем із характерною усмішкою, яка насправді не виражає жодних емоцій, не помічати зради, коли тобі це зручно, і зраджувати самому, коли так вигідно. Або страждати, дослухаючись до поклику крові, нехтувати власним успіхом, мордуючись роздумами про померлого друга — нестерпного, але талановитого безумця, який, зрештою, на згадку про себе підносить цінний дар.Твір змальовує непростий світоглядний вибір людини, замішаний на коханні та зніяковінні перед парадоксальністю життя, на пам’яті предків та особистісних конфліктах, поєднуючи філософські екзерсиси з трилером, та присмачуючи все це тонкою самоіронією.
Роман «Дар Гумбольдта» здобув Пулітцерівську премію, а через рік його автор, відомий американський письменник Сол Беллоу (Соломон Бєлоус) став Нобелівським лауреатом.
Рецензія фахівця (офіційні рецензії):
«Дар Гумбольдта»: Роман, за який Беллоу отримав Пулітцерівську премію
«Дар Гумбольдта» Сола Беллоу — щось абсолютно парадоксальне і не схоже на жодний з раніше прочитаних мною творів.
Неймовірно важко сформувати чітке ставлення до цієї книги. Це надзвичайно інтелектуально наповнений твір. Він не підійде для того, щоб просто на декілька годин звільнити мозок. Навпаки — ця книга має всі шанси змусити ваш мозок працювати з подвоєною силою. Величезна кількість філософських думок і роздумів можуть відлякати вас від прочитання. Постійні згадки про різні історичні події та постаті можуть викликати у вас відчуття тотального нерозуміння того, що ви щойно прочитали, якщо ви принаймні в загальних рисах не розумієте, що саме хотів сказати автор. Сама манера написання, де діалоги змінюються декількома сторінками роздумів, спогадів і пошуків головного героя теж прийдуться до смаку далеко не всім.
Але чому ж тоді я все ж вважаю її такою парадоксальною, адже на перший погляд все досить складно і не цікаво?
Тому що це далеко не так. «Дар Гумбольдта», незважаючи на всю свою складність і часткову нечитабельність — фундаментальний твір. По-перше, в ньому досить неординарний сюжет. Сьогодення головного героя постійно переплітається з його роздумами про минуле, про самого Гумбольдта, про ті погляди на життя, що він сформував за роки. Такі собі «ментальні флешбеки». І все це досить непогано приправлено іронією. По-друге, сам головний герой, Джон Сітрин, досить цікавий персонаж. Вже не молодий письменник, який зіткнувся з великою кількістю життєвих проблем — розбірки з колишньою дружиною, проблеми з мафією, коханка, яка тягне з нього гроші. Ну і оточення постійно втягує його в якісь авантюри. Але постійний самоаналіз і «потік свідомості» допомагає нашому герою зберігати певний душевний спокій. По-третє — ця книга справжній калейдоскоп американського життя середини ХХ століття. Розповіді про життя богеми, простих людей, чиказьку буденність — все це дозволяє хоча б на деякий час справді відчути всю цю атмосферу справжніх США.
Зважаючи на все вищесказане, залишилося відповісти на головне питання — кому слід радити даний твір, а кому його краще уникнути?
Якщо ви не проти філософських думок, теж любите проводити самоаналіз і шукаєте своє місце в житті — ця книга може стати для вас певним посібником із когорти must read.
Якщо ж ви хочете просто почитати щось легке, не задумуючись про сенс життя — краще оберіть щось простіше.
