Джерело

Анотація:

Уявіть, що ви народилися у першій половині ХХ століття в США і раптом виявили, що люди, маючи радіо, газети, кораблі та літаки, досі живуть у будинках, зведених у грецькому стилі. Вони не сприймають нічого, крім фронтонів, химерних статуеток, карнизів та колон Відмовляються бачити прогрес. Саме в такій ситуації опиняється головний герой роману — талановитий архітектор Говард Рорк. Він навіть не намагається відкрити оточенню очі на абсурдність ситуації, а просто виконує свою роботу. Таких як він — тих, хто має власну думку — суспільство кличе егоїстами, вважає «хворими» і неправильними. Перед ним зачиняють двері і всіляко намагаються виштовхнути подалі від епіцентру архітектурного життя. Що ж вчинить герой та чи справді бути егоїстом погано?

Рецензія фахівця (офіційні рецензії):

Дивись анотацію бібліотекаря на сторінці вебпроекту "Літературні смаколики".

 

«Джерело» Айн Ренд: служити і бути

(уривки)

...«Джерело» — це знову-таки, абстрагуючись від деталей і конкретики, — роман про Америку. Тільки тепер письменницьку (чи – sic! – дослідницьку, позаяк сама авторка вважала себе творцем нової філософської системи «об’єктивізму») увагу приділено архітектурі нової Америки — країни, яка стає одним із найпотужніших економічних явищ ХХ століття. «Джерело» — це роман про зіткнення «старого» і «нового», проведений через об’єкти архітектури. Будівлі — не мертві споруди; вони втілюють психологію своїх творців, а їхні архітектори («режисери») — люди винятково мислення, волі та енергетики; їм вдається схопити пульс часу й матеріалізувати його в камені. Архітектура — це і мистецтво, за яким пізнаєш природу думки, і простір жорстоких змагань, коли творці дня сьогоднішнього не хочуть визнавати зробленого в минулі роки, позаяк їм важить сказати своє слово, тобто залишитися в часі. Але чи стається так? Чи пам’ятають нащадки про славетних творців різних споруд і будівель, коли в новому часі живуть і нові «генії», які виборюють власне місце під сонцем? «Джерело» — це роман про змагання людських енергій. Архітектура у романі репрезентована як відображення амбіцій і егоїзму.

Найвизначніший архітектор минулої епохи, почасти психопат і ще виразніший соціопат Генрі Камерон (ця риса — як і психічна нестабільність геніального архітектора — увиразнена уже в першій сцені зустрічі з Рорком: «Не хочу тебе бачити. Ти мені не подобаєшся. Твоє обличчя мені не подобається. Ти схожий на нестерпного егоїста. Ти зухвалий… Двадцять років тому я б натовк тобі пику з превеликим задоволенням. Приходь завтра на роботу рівно о дев’ятій»), тепер має поступитися іншому — Ґаю Франкону, «найвидатнішому архітектору у Нью-Йорку. В усій країні, а можливо, у світі. Він збудував сімнадцять хмарочосів, вісім соборів, шість залізничних вокзалів і бозна-що іще…», «найвидатніший випускник Стентона, який спроектував знамену ти будівлю Національного банку в Нью-Йорку…». Зіткнення Ґая Франкона й Генрі Камерона нагадує протистояння двох типів мистецтва, яке у повісті «Вежа з чорного дерева» показав Джон Фаулз (через образи Генрі Бреслі та Девіда Вільямса). Зіштовхуючи у творах різні світоглядні й філософські моделі, конструюючи ситуації так, що вони стають багатозначними, нелінійними, Айн Ренд розкриває складність людського характеру, зрештою, оприявнюючи змінність, якщо хочете, нестабільність людини ХХ століття.

Здається, що між свідомістю минулого і майбутнього не має дотикових, їм не зійтись ніколи. Є мистецтво, що існує як відповідь на запити юрби; і є мистецтво, яке дражниться, прагнучи зруйнувати масові очікування. А.Ренд загострює ідею ужитковості мистецтва, його зв’язку із соціальними очікуваннями, з психологією людини певного часу. Г.Камерон не визнає смаків інших, знаючи сутність людини — жорстоку, продажну й заздрісну. Камерон із тих, хто змагався з юрбою й часом. Не можна сказати, що архітектор лишився ні з чим, хоч цей легендарний чоловік, перетворившись на соціопата-маргінала, таки сходить зі сцени. Кожному відведено його час...

«Джерело» — це черговий роман про нову Америку. Варто наголосити на доволі добрій якості перекладу, який читаєш невимушено (щоправда, трапляються коректорські недбальства). У творі увиразнено неприйняття (або конфліктне прийняття) модерністського світовідчуття в американській архітектурі, а отже, і в суспільстві. Проте Говард Рорк, відрахований із університету Стентона, обирає Камерона, щоб, пройшовши його школу, вистояти у зіткненні зі старим часом… заради часу нового. Його талановитий, але не геніальний товариш  Пітер Кітінґ, котрий обирає офіс Ґая Франкона і стає улюбленцем успішного архітектора сучасності, прагне пристосуватися до часу. Рорк — бунтар-одинак, можливо, не такий соціопатичний, як Камерон, але той, хто знає ціну собі і хто будь-що прагне ствердитися у праці, якій віддається нещадно й повністю.

Сьогодні ми вже знаємо, «яка» Америка перемогла. Але А.Ренд показує інший бік змін в історичній динаміці однієї країни; вона розкриває складність людської психіки, волі і природу поразок та перемог.