Анотація:
…Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі……Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…
Фотоматеріали
Цитати
- Дорога розбита настільки, що їздять нею радше з поваги до її минулого. З тим самим успіхом можна їхати чорним розкислим ґрунтом. Але ігуана-таксист, схоже, цю дорогу знає, як власне тіло: де треба - почухає, де болить - натисне.
- Альоша йде, як зомбі. Себто цілеспрямовано.
- – А я тут народився, – задоволено підхоплює Валєра. – У районі поліклініки для працівників місцевої залізниці. Двадцять хвилин звідси швидким кроком по прямій. Пам’ятаю, як цей інтернат будували. Початок – середина сімдесятих. Ми школярами середніх класів загальноосвітньої школи були. Прибігали сюди, будівельні матеріали крали.
– Для чого? – не розуміє Паша.
– Іграшок не було, – пояснює фізрук. - – Діти у вас хороші.
– Хороший контингент, – погоджується з ним фізрук. – Неблагополучні родини, кримінальний елемент, вплив вулиці. Відсоток алкоголізму серед батьків, несприятливі соціальні обставини. Вони ж нікому не потрібні, – знову додає Валєра від себе. – Їх сюди, як щенят до притулку звозять. Перекладають відповідальність на педагогічний колектив, – додає ще раз про всяк випадок.
– Можна подумати, це лише у вас, – підхоплює Паша. – Да в будь-якій школі те саме: ніхто нікому не потрібен. Хто ними займається – невідомо, для чого народжували – ніхто не знає.
Рецензія фахівця (офіційні рецензії):
“Інтернат”: Як нам усім не пощастило
(уривки)
Сергій Жадан написав роман про АТО.
По правді, цієї репліки було б уже достатньо – рецензію можна завершувати. Жадан + великий роман + АТО = хіт (воленс-ноленс). До того ж, роман цей змайстрований просто як за підручником «етапна велика проза визначного прозаїка» і прихильників а) сучасного українського роману, б) Сергія Жадана не розчарує. Але справа ж не в цьому, по правді.
На безіменній станції біля неназваного міста живе Паша. Йому тридцять п’ять, він учитель української мови. Роботу не любить. Батька не розуміє. Сестру-близнючку боїться. Мати померла. Нині в його краях міняється влада: українські війська пішли і заходять інші – вони теж не названі. Паша не воює, бо це не його війна: «Малий усе допитувався в Паші, за кого він, що робитиме, у кого стрілятиме. Паша, як завжди, неохоче відповідав, що його це не стосується, що його ніхто не влаштовує, що він ні за кого»...
...Чому «Інтернат»?
По-перше, одне з місць дії – інтернат для дітей з педагогічними і фізіологічними проблемами. Нині в ньому живе Саша, Ніна-директорка, фізрук і кілька дівчаток. По-друге, інтернат – прозорий символ на позначення України, який так же прозоро нам пояснять: «Ми ж тут усі, якщо подумати, як в інтернаті живемо…»...
...Роман Жадана творить саме таке поєднання: компроміс банальних сентенцій і психологічно достовірних спостережень (для художньої прози ця сполука – не з найкращих). Те, що тут відбувається, настільки важливіше за можливі пояснення, що пояснення виглядають просто недоречними. Очевидність пояснень в новій прозі Жадана лякає, правду кажучи, бо наше життя за роки війни стало глибшим і змістовнішим, і художньо-вибагливішим за літературу вимислу. І це біда не для літератури насамперед...
...Два основних символи роману: дорога і пси.
Пси. В романі безліч псів: реальних собак, їхнього запаху, яким відгомонить брудний мокрий одяг людей, псячі очі розізлених людей, цуценяче виття поранених. Спочатку акцентують: не можна дивитися в очі військовим (як вуличним псам – небезпечно), ближче до фіналу такі ж очі Паша бачить у рідних. Тут і додаткових кодів не треба. Людина людині ще не вовк, але уже здичавілий пес. Втім, Сашко заносить до хати напівживе цуценя. Якому, може, пощастить вирости: «Виросте – всіх порве». Зрештою, хворий нарваний підліток із важкою битою – єдина людина в «Інтернаті», яка знає, що робить. Зазвичай саме головному герою надають право завершити роман. Цей твір завершується прямою мовою пацана зі сліпим цуценям у руках.
Дорога. Дім Паші знаходиться на станції, буквально: зупинка в дорозі. Життя Пашиної родини пов’язане з дорогою, мати Сашка – та взагалі провідниця. Дороги – штука гранично сакральна. Це межа між світами. У багатьох народів передбачуване сурове покарання для тих, хто спаплюжив дорогу (плюнув там чи щось таке). Зрештою, «Інтернат» – це роуд-роман: дорога тут важить безкінечно. «Ну-ну, – говорить, – іди. Тільки не по мінах. – А де міни? – запитує Паша розгублено. – Да кругом, – викрикує весело».
Перші два діалоги в творі. Паша сперечається з батьком, який примушує його рушати за Сашком. І Паша розмовляє з таксистом, який скаржиться на вщент розбиті і занедбані дороги. Шлях, який починається з наполегливої згадки про профанацію і паплюження сакрального простору – дороги. Дорога, в якій не очевидна межа між світами. Як, по-вашому, така мандрівка має закінчиться? – Так отож. Бо в світі Жадана дороги обирають нас, а не навпаки. І це, до речі, погана для нас новина.
Отже.
Ми отримали свій «головний роман про війну».
Нам не пощастило.
Ганна Улюра
Матеріал взято з сайту
Екранізація, інші відеоматеріали
Реклама книги "Інтернат" Сергія Жадана.
Також рекомендуємо прочитати
Рекреації: [роман]/ Ю. Андрухович ; передмови Ю. Винничук та ін.- Л. : Літ. агенція "Піраміда", 2005. - 144 с. - (Fest проза), ISBN 966-7188-93-0
Ворошиловград: роман : пер. с укр./ Сергей Жадан ; гл. ред. Н. Є. Фомина ; худож.-оформ. О. Н. Артеменко- Х. : Фолио, 2011. - 441, [1] с. - (Граффити), ISBN 978-966-03-5462-3
Трохи пітьми, або На краю світу/ Любко Дереш- Х. : Кн. Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2007. - 286 с., ISBN 978-966-343-553-4
