Любов і педагогіка
Унамуно Мігель де
84(4ІСП)
У 58
Анотація:
«Любов і педагогіка» (1902) знаменитого іспанського письменника, філософа і політичного діяча Міґеля де Унамуно-і-Хуґо (1864–1936) належить до числа найкращих європейських психологічних романів і водночас є одним із першотворів цього жанру. Переконаний прогресист і захоплений шанувальник новітньої педагогіки Авіто Карраскаль хоче вирватися поза межі традиційних методів виховання і, завдяки застосуванню досягнень сучасної соціології та раціональній перебудові життя власної родини, сотворити генія. «Морською свинкою» наукового експерименту стає його власний син — Аполодоро.Цитати
- Берете будь-якого хлопчика, повторюю, берете його в зародковому стані, застосовуєте щодо нього соціологічну педагогіку і вийде геній. Геній твориться, а приказки нехай говорять що завгодно: так, твориться.., твориться.., чому б йому не творитися?
- З любові до педагогіки він вирішив одружитися - дедуктивно.
- Геній, хіба він не син природи, як і мистецтва?
- Не псуйте фосфором шлунок генія, друже Карраскаль, бо для мозку, щоби він світився, самого фосфору не достатньо.
Рецензія фахівця (офіційні рецензії):
Післяслово до українського видання
(уривок)
Дорогий читачу! Ти тримаєш у руках українську версію роману "Любов і педагогіка" чудового кастильського/баскського (залишимо осторонь ресентименти каталонських інтелектуалів) філософа і поета Міґеля де Унамуно-і-Хуґо (1864-1936). Це чергова книга проекту нашого Видавництва з уведення титанічного Труду цього великого Майстра в українську культуру. Дотепер Ти мав нагоду прочитати збірку Його романів, які звикли класифікувати (і то цілком виправдано) як "екзистенційні". Цей же роман є своєрідною віхою в біографії/розвитку Автора (згадаймо "первісну інтуїцію" Анрі Берґсона! - це дасть змогу проникнути вглиб Його цілісності та уникнути школярського біографізму), що визначає перехід до вищезгаданих Романів. Тож у цьому післяслові (спровокованому технологічною нуждою in octavo - нуждою, знайомою й авторові) ми не торкатимемося наступних періоду/теми, блискуче описаних Олександром Пронкевичем у іншому післяслові (Ти, напевно, вже зауважив, що вибір на користь післяслова у нас принциповий: лише так можна не "позбавити спонтанності та невимушенності сам твір"), як і попередніх (про це поговоримо у післямові до роману "Мир у війні").
Роман опублікований 1902 року. На той час наш Автор уже обіймав посаду ректора університету Саламанки (з 1901 року його обирали тричі, а 1914-го - усунили з огляду на його опозиційні погляди). Це період відходу від позитивістського варіанта сцієнтизму (до того часу Унамуно вже встиг перекласти основні праці Герберта Спенсера) - доволі зрозуміле первісне захоплення, як на представника generacion del 98 (як і будь-якого іншого покоління, перед яким постають подібні проблеми), стурбованого маргіналізацією своєї країни. Це час вибору на користь "внутрішньої, глибинної історії" - необхідний наступний крок, утім незбагненний для "співців модернізації", який Автор відтоді починає виганяти зі свого "священного ескадрону", що взявся визволяти "Гріб Кабальєро Безуу з-під влади нікчемних ідальго". Те, що в "Любові і педагогіці" лише намічається, у "Житті Дона Кіхота і Санчо" (1905) стає виразним і впевненим гаслом. Однак тут важливим є ще й інший мотив, означений Автором як "життєва проза", - смерть однієї і народження іншої дитини, "життя і вмирання", що стають імпульсом до подальшої кристалізації його трагедійної концепції. Напевно, саме це загострює його критицизм щодо сцієнтиизму аж до крайньої межі - до "трагічного гротеску".
Та чи насправді не заслуговує такої вбивчої (а подекуди й самовбивчої для Автора) іронії цей претензійний і безвідповідально-недалекоглядний світ "наукової" (чи то "соціологічної") педагогіки з усіма його завжди "сучасними" експериментами, ця кумедна плетениця новітніх рекомендацій від "соціалістичної педагогіки" починаючи і "домашнім вихованням" закінчуючи (та чи закінчуючи!), із завжди обіцяним, але ніколи не отримуваним результатом - "створенням генія", і завжди з неодмінною рекомендацією "втікати від здоров'я черні" (в іншій версії - "замість того, щоби битися, краще втекти") та негативною настановою супроти "консервативної сили традиції".
