Анотація:
«Мій тато став зіркою» – зворушлива оповідь маленької дівчинки, тато якої загинув на Майдані. Дівчинки, якій важко змиритися з тим, що тато вже не пригорне її міцно-міцно, не малюватиме з нею пастельками тополю аж до неба, не побачить її маленької сестрички. Героїня книжки роздумує про зовсім не дитячі теми: смерть, барикади, гради та біженців. Але полеглий за правду тато світить їй із неба яскравою зіркою…Анотація бібліотекаря:
Героїня книжки роздумує про зовсім не дитячі теми: смерть, барикади, гради та біженців. І так страшно усвідомлювати, що це не просто повчальна історія, яка вчить дітей співчуття і занурює у проблематику дорослого життя.Книга про реальних дітей, котрі виростуть без своїх люблячих татусів, які вже ніколи не носитимуть їх на плечах. Лише будуть спостерігати за ними своїми очима-зорями...
“Мій тато став зіркою” – оповідання, яке зворушує до сліз, а разом з тим додає сили духу, віри. Оповідь маленької дівчинки, тата якої вбили на Майдані, вражає не пафосом, вражає світлом дитячої душі, думок, бажань, вражає правдою, з якою так важко змиритися і з якою потрібно якось далі жити.
Пропонуємо книгу для сімейного читання. Вона не залишить байдужими ні дорослих, ні дітей.
Фотоматеріали
Рецензія фахівця (офіційні рецензії):
Світ, у якому живе світло
Уперше я почула оповідання Галини Кирпи «Мій тато став зіркою» на радіо «Культура» – у майстерному виконанні Оксани Чайки. Витончене музичне вкраплення «Пливе кача...» підсилювало сприйняття. А далі пощастило прочитати й сам текст – у газеті «Слово просвіти». Тепер ось маємo книжку – чудове видання, яке приємно брати до рук.
Власне, перед нами – не просто майстерний твір, це оповідання – емоційний вибух, наскільки воно щире й психологічно близьке серцю.
Усе в ньому, зрештою, властиве творчому стилю Галини Кирпи. Її слово викликає довіру з перших же рядків – ти сам немовби починаєш проживати ще одне життя. Хай і не особисте, але життя. А як же важливо переживати багато отаких життів! Тоді й світ твій стає наповненішим, яскравішим, багатобарвнішим.
Як завжди, Галина Кирпа тонко і делікатно передає переживання та почуття і дітей, і дорослих. А підтексти оповідання наводять мене на думку, як часто нам у житті доводиться відчувати невідступність фатуму. Такі почуття охоплюють душу тоді, коли, скажімо, сниться вночі, що падаєш із великої висоти і нічого не можеш удіяти. Бо чітко усвідомлюєш: усе, що, умовно кажучи, «сплановано» Всесвітньою Свідомістю, має статися. Однак не хочеться миритися з цим, не хочеться рухатись життєвим ланцюжком, переходячи від однієї до іншої запланованої ланки буття, інтуїтивно передчуваючи майбутнє.
Головна героїня – дівчинка тонкої поетичної душі, – теж не може змиритися. Звісно, вона – дитина і, окрім усього, має в собі ще отой незбагненний Всесвіт, у якому можна дружити із зорями, літати на казкових птахах, гойдатись на сонячних променях. Всесвіт, у якому тополі сягають неба і де живуть ті, кого вона так любить. Безумовно, тут дитинство рятує її від падіння в яму порожнечі, оскільки дитинство – то вир усіляких мрій, надій та сподівань.
Дуже вразив мене образ глибокого синього неба: хай справжнього, а чи того, яке намалювала дівчинка, але воно виступає тут символом безпристрасності, навіть не байдужості, а якоїсь відстороненості, замкнутості у своєму синьому кольорі. Воно присутнє навіть там, де про нього ні разу не згадується. Воно не бачить ні людей, ні вогню, ні смерті, ні звернених до нього очей – радісних чи сумних. Воно просто є, просто існує, як неодмінний атрибут руху біологічних процесів планети. І це підкреслює певну трагічність обставин, чітко окреслює стани душі.
Синій колір – колір повітря, цебто – життя. Він заспокоює зір, але він своєю мовчанкою породжує почуття безвиході, почуття втрати, навіть тоді, коли ще ніхто нічого не втратив.
Звісно, в оповіданні, попри символічну присутність темряви (хай не завжди висловленої прямо), переважає світле начало. І воно народжується очима дитини.
Щемить душа, бо почуття втрати знайоме, либонь, кожному. Але крізь отой щем, ніби крізь замулені осінньою негодою шибки, пробивається зірка, що мерехтить у високості. Мерехтить, то, може й, жива. Щось же її примушує мерехтіти? Для дитини усвідомлення цього породжує надію і світлі сподівання.
Не можу оминути увагою й елегантного ілюстрування Оксани Були. Впадає у вічі настільки відповідально вона підійшла до художнього оформлення, настільки вдало змогла відчути тонку сюжету лінію, глибину Синього кольору і зворушливо передала самотність головної героїні перед своєю трагедією.
Малюнки не тільки візуально приваблюють зір, тут — і підтексти, і певна абстрактність у вирішенні форм, і простір для філософських роздумів. Ними, як і в тексті, передано світ, у якому живе світло. Світ, у якому трепетно б´ється серце нашого Майдану.
Екранізація, інші відеоматеріали
Буктрейлер - Галина Кирпа "Мій тато став зіркою". Канал Наталія Дева
