Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00
Меню розділу

Музей покинутих секретів

В80719
821(477)'06

З-12
Забужко Оксана Стефанівна.
Музей покинутих секретів: [роман]/ Оксана Забужко - Київ : Комора, 2019. - Прим.: с. 829-830. - 829, [2] с., ISBN 978-617-7286-45-4
УДК: 821.161.2'06-31
Жанр: Роман

Анотація:

Цей роман визнано українською та зарубіжною критикою не тільки за найвидатніший твір української літератури доби незалежності, а й за один із найважливіших у всій літературі Східної Європи після падіння комунізму. Нагороджений Центральноєвропейською літературною премією «Анґелус» (2013), перекладений англійською, німецькою, польською, чеською, російською мовами, неодноразово відзначуваний як «книжка року» (в Україні, Німеччині, Швейцарії, Польщі), «Музей покинутих секретів», «роман нобелівського класу» (Newsweek Polska); по праву став візитною карткою нової української літератури.
Це — сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання, зраду і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

Анотація бібліотекаря:

«Музей Покинутих Секретів» – роман Оксани Забужко, виданий у 2009 році, який критики назвали шедевром, а авторку стали порівнювати з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го року. Це роман про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.
«Музей покинутих секретів» – це сучасний соціальний роман. Дарина, Адріян, їхні батьки, другорядні персонажі на кшталт Вадима, Бухалова чи Юлічки – не лише герої-особистості, але й представники певних зрізів нашого суспільства, які письменниця препарує безжалісно і точно. Весь спектр нагальних проблем: від продажної журналістики і занепаду у фундаментальній науці до торгівлі людьми, – майстерно вписано у рамки виробничого роману. Тележурналістика і політика, майстерня художниці і контора з продажу антикваріату, побут професійних підпільників і тяжка праця спецслужбовців – всі ці фахові сфери змальовані принаймні переконливо. Життя у професії і суто виробничі стосунки мають для головних героїв величезне особисте значення: Дарина не уявляє себе без журналістики, Адріян роками мучиться через зраду науці. Та, власне, це теж великою мірою романне тло.
Української літератури традиційно не буває без містики. Прокляття Бориспільської траси, що проходить через безіменне кладовище жертв Голодомору, неминуча розплата за гріхи предків і таке інше потойбічне замішане в один міцний коктейль з детективом.
Наявні у творі і елементи документалістики. Історія з палацом „Україна”, згадки про Василя Стуса і Володимира Висоцького, добре впізнавана Ліна Костенко.
Це також любовний та еротичний роман. Основна лінія кохання Дарини/Адріяна-другого перегукується з кількома додатковими — Олени/Адріяна-першого, Рахелі/Адріяна-першого, Олени/Стодолі, Влади/Вадима і навіть Дарини/олігарха Р. — на різних рівнях, від чуттєвого до філософського. Секс, що його Оксана Забужко зробила своєю візитівкою ще з часів «Польових досліджень» (підманувши тоді довірливих читачів), у „Музеї…” змальований докладно й різноманітно. Мабуть, Оксана Забужко вміє писати „про ЦЕ” найкраще у сучасній українській літературі. Дуже точно, емоційно, відверто, щиро.
Це книга про пам’ять і міжпоколіннєву передачу цінностей, про (досі актуальний) опір тоталітаризмам і бандократіям, про проблему українських еліт, покалічених радянським колоніалізмом. Книги, яка стала б повноцінним наративом УПА в сучасній літературі і художньо реставрувала дух боротьби за українську державу 1940-х років.

Рецензія фахівця (офіційні рецензії):

Ідеальний роман?

(уривки)

...Оксана Забужко таки справді написала роман, що особливо впадає в око на тлі проголошуваних сьогодні „романами” тендітних книжечок по 150-200 сторінок. Одразу видно: це інша вагова категорія, Кличко в оточенні підлітків зі спортшколи. Та справа, звичайно ж, не в обсязі. І навіть не в умілому самопіарі, що ним Оксана Стефанівна протягом семи років підігрівала інтерес публіки до свого твору (жодного хибного кроку!.. захоплююсь, проте не буду зупинятися на цій темі).

Роман Забужко якнайкраще ілюструє тезу, яку я давно вже не втомлююся повторювати: все найцікавіше у сучасній світовій літературі (що є, на відміну від української, добре жанрово структурованою) твориться на межі й перетині різних, аж до непоєднуваності, жанрів і напрямів. Це не кон’юнктурне прагнення догодити всім категоріям читачів, а природна багатошарова стереоскопічність, без якої сьогодні вже не можна. „Музей покинутих секретів” — саме така стереокнижка. Наочний взірець того, як це робиться...

...Звичайно, цей роман, єдиний на тлі нашої сучасної літератури, підточеної тотальною кризою у книговиданні, не може не дратувати, а найбільше задоволення для критика і читача — віднайти в ньому якісь дрібні невідповідності і ляпи. Та добре, „их есть у меня”, насолоджуйтесь: звісно, ліжко до підлоги прикручували у „Строкатій стрічці”, а не в „Баскервільському псові” (та, мабуть, покоління Оксани Забужко не зачитувало в дитинстві Конан Дойля до дір); звісно, досвідчена журналістка мала б знати, що таке ГМО і „технічні кандидати” у президенти (хоча хтозна, якого року це писалося, може, тоді й ми були ще не всі в курсі); а про дівчат, котрі вішаються на косах, розповідає лише народна творчість та письменники з короткими зачісками. Але все це та інше (невтомні пошуковці, you are welcome!) направду несуттєві дрібниці. А факт залишається фактом: в сучасній українській літературі нарешті з’явився справжній роман. Взагалі — роман — у правдивому сенсі слова...

 Яна Дубинянська

матеріал взято з сайту avtura

Екранізація, інші відеоматеріали

Розповідь про книгу "Музей покинутих секретів"

Календар подій

      1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 1920212223
24252627282930