На початку ХХ століття, коли в арміях більшості країн світу жінки взагалі не воювали, у легіоні Українських січових стрільців (УСС) служили аж 33 українки. Серед них була й Софія Галечко – одна з перших українських жінок-офіцерок, яка здобула військове звання хорунжої. Ця унікальна особливість українського війська вражала навіть іноземців.
У 1915 році австрійський журналіст Франц Мольнар занотував у своєму щоденнику: «До складу Українських січових стрільців входять одягнені в регулярну польову уніформу дівчата, які виконують службу нарівні з чоловіками. Вони носять кріси (зброю), складають вояцьку присягу, просуваються по службі у військових ступенях та одержують бойові відзнаки».
Місцем народження Софії Галечко стало місто Новий Сонч на Лемківщині, а її батьками були українець та полька. Попри мішаний шлюб, атмосфера в родині була суто польською. Цією ж мовою спілкувалися в побуті, а саму дівчину віддали на навчання до польської гімназії у Львові.
У студентські роки Софія писала подругам, що вдома «прийшло до розколу»: донька прийняла сторону батька-українця, а брат підтримав маму-польку.
«Можна припустити, що саме в гімназії ім. Словацького, де окрім польок навчались українки та єврейки, відбулося “віднайдення Батьківщини” Софією Галечко. Вона робить вибір на користь України, хоча саме завдання з польської мови і літератури принесли їй визнання у старших класах та золоту випускну медаль 27 червня 1910 року», – зазначає кандидатка історичних наук Ольга Бежук.
Софія Галечко, 1917 рік . Фото: Legionukrainiansichriflemen
За спогадами сучасників, Софія Галечко мала дуже ніжну зовнішність, яка контрастувала з її відважною вдачею. Це була тендітна, синьоока дівчина з русявими косами, які їй довелося обстригти, щоб носити мазепинку (головний убір українських військовиків). Оскільки військова форма шилася виключно за чоловічими лекалами, на її делікатній фігурі вона сиділа неідеально, проте це лише додавало її образу особливої виразності, підкреслюючи сміливість та рішучість першої жінки-хорунжої.
Фото: lovelylife.in.ua
На початок Першої світової війни Софії було 23 роки. Вона навчалася на філософському факультеті в австрійському Граці, де вивчала германістику. Саме в австрійському Граці національна свідомість Софії проявилася найяскравіше. Вона долучається до відомого українського спортивно-військового товариства «Січ». У неділі та свята молодь займалася просвітницькою діяльністю серед українських робітників у товариствах «Поступ» і «Робітнича родина», виголошуючи реферати з подальшим обговоренням. Невдовзі українська громада одностайно обирає С. Галечко представницею слов’янського товариства «Allgemeiner Krankenverein» («Загальна медична асоціація») у Граці. Водночас вона бере активну участь у роботі гуртка «Рідна школа», благодійної організації «Взаємна поміч» та організовує літературно-філософські дискусії. Окрім цього, за свідченнями українського педагога, прозаїка Миколи Угрина-Безгрішного, Софія заснувала при університеті унікальну крамничку. Там продавали не лише канцелярське приладдя, а й традиційні гуцульські вироби, завдяки чому заповзята українка здобула неабияку популярність як серед земляків, так і серед іноземців.
Цілком очевидно, що на формування світогляду молодої студентки германістики значний вплив справила класична німецька філософія. Ідеї Канта, Фіхте, Шеллінга та Гегеля виховували розуміння, що людина, як етична істота, покликана до творчої активності, дієвості свідомості, прагнення свободи та жертовності заради власного народу. Яскравим відображенням цих ідей, які згодом Софія втілила у власному житті, є слова Йоганна Готліба Фіхте: «Перемогу здобувають не сила рук і не досконалість зброї, а сила духу… Шляхетна людина має бути готова навіть померти, щоб порятувати націю, щоб нація жила і вона сама прожила в ній те єдине життя, яке їй хотілося прожити».
За рік до війни у дівчини помер наречений. Ця особиста трагедія, ймовірно, загартувала її та додала рішучості змінити студентську аудиторію на фронт. Не чекаючи завершення навчання, Софія відвідує санітарні курси Червоного Хреста, а згодом зголошується до Боєвої управи у Відні, де проходить військовий вишкіл. «Пірвав мене стрілецький рух! Якщо вас приймуть, то і я стану стрільцем. Нам треба діяти спільно!» – казала вона, обговорювали вступ до стрілецьких лав. Щоб повністю спорядити себе на фронт, дівчина заставила золотий годинник, три золоті персні й цінну німецьку літературу, а весь залишок грошей передала як фінансову допомогу на забезпечення УСС.
До легіону УСС Софія Галечко вступає 2 вересня 1914 р., як і решта підданих Австро-Угорщини, що не досягли призивного віку (студенти університетів Львова, Граца, Відня, гімназисти та жінки). Через день новобранці склали на привокзальній площі у Стрию присягу й відбули на доукомплектування у с. Горонда та с. Страбичів під Мукачевим.
«Я на Закарпатті, в рядах Січових Стрільців. Дивний якийсь сон. Вісім днів їзди поїздом, три дні голодівки, примусова мандрівка по Мукачеві від третьої ночі до восьмої ранку та приїзд до Горонди – а тепер тихі зітхання хворих у шпиталі… Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи загріє своїм огнем?» – писала Софія Галечко у своєму щоденнику.
Вона виконувала у війську різноманітні функції: була санітаркою, розвідницею, стрільчинею, а згодом чотаркою (жіночий відповідник військового звання або посади чотаря. Це звання приблизно відповідає сучасному званню молодшого лейтенанта або лейтенанта (командир взводу)). Софія командувала третьою чотою у 4-й сотні УСС Зенона Носковського. Цей підрозділ завдав відчутних втрат російським військам генерала Олексія Брусилова, які намагалися прорватися до Закарпаття.
Офіцерки Ганна Дмитерко і Софія Галечко. Фото: Вікіпедія
За два місяці на війні Софія отримала медаль за хоробрість. Вручаючи нагороди, генерал Флейшман відзначив: «Перший раз маю щастя нагородити медаллю Хоробрості жінку, і потішає мене, що на Ваших грудях заблищить відзнака, яку лише Воїн-чоловік міг одержати».
У 1914 році її підвищили до звання підхорунжої. Побратими згадували Софію як амбітну, надзвичайно серйозну та невибагливу у побуті посестру. Відомий діяч та письменник Осип Назарук називав її «оригінальним хорунжим УСС». Він описував Галечко як «майже діточну» дівчину, яка в порваних черевиках навідріз відмовлялася мінятися вартою в холодну дощову ніч і не бажала їхати у тилову відпустку: «Вперта амбітність жінок-емансипаток на війні пояснювалась бажанням довести свою рівновартісність з чоловіками через виконання найважчих обов’язків та тягарів фронту».
Офіцери УСС на горі Маківці. Фото: Legionukrainiansichriflemen
Навесні 1915 року Софія Галечко брала активну участь у боях на горі Маківці. А в серпні у віці 24 роки отримала офіцерське звання хорунжої. Софія командувала стрільцями-гуцулами, які не сприймали її вищість через патріархальні погляди. Один випадок описав стрілець Михайло Островерха. Коли на військові позиції, де перебувала Галечко, приїхав генерал Блюм, під час звіту хорунжа послизнулася на болоті і впала: «Гепнула у глибоку яму, яких на цьому майдані було багато, що залишились із осінніх боїв, і щезла нам із очей! Гуцульня заревіла глухим сміхом-глумом, бо й не любила своєї "четової", не хотіли стрільці бути під бабою, а сотника Романа Сушка трохи грець не вдарив. Проте після закінчення вправ і дефіляди перед генералом Блюмом забажав він як елегантний старий штабовик особисто стиснути руку хорунжої Софії Галєчко, на грудях якої сяяла срібна медаля 2-ої кляси за геройство на фронті».
Фото з фондів Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери
Військовий кореспондент Ференц Мольнар у звіті «Дівчата – бойовики у Розстрільній» за 13 серпня 1915 року дуже чуйно відгукнувся про Софію Галечко: «24-літня пані Галечко є студенткою університету; вона блондинка, незвичайно дівоча, з делікатно викроєними чертами лиця, дуже поважна і дуже гарна. Вона одіта у простий, дещо уже надшарпаний польовий стрій, з крісом на ремені, має на ковнірі відзнаки старшого десятника, на грудях медалю хоробрости... Молоде дівча є родовитою львовʼянкою, студіювала в Грацу німецьку й словʼянську філологію, а з вибухом війни пішла враз з іншими галицько-українськими добровольцями у війну, “бо не могла залишатися дома, чуючи, що тепер усі мусять виступити”... Під Гусним продерлася вона зі своїм відділом, яким командувала, аж поза лінію російських окопів, щоб простежити й вияснити ситуацію. Під Синевідськом теж провадила вона стежу, за що одержала відзначення».
Софія Галечко також відзначилася під час боїв у вересні 1915 року на Тернопільщині, де завдяки її вмілому керівництву вдалося врятувати курінь. На 7-кілометровому фронті від Семиківців до Соколова, незважаючи на наказ поручника відступити, намагалася врятувати кожного бійця третьої чоти. У момент, коли ворог захопив обидва села й оточив курінь щільним кільцем, Галечко спасає свою чоту. Вона одночасно призначає місця для 30 угорських новобранців, котрі не завше її розуміють, віддає накази телефоністу й відчайдушно борониться до останнього патрона тоді, коли решта відступають. Тоді надійшла допомога Семена Горука (український військовий і громадський діяч, журналіст, один із організаторів УСС) з частинами 130-ї бригади, які відкинули росіян за Стрипу, але сотня поручника Легіону УСС Зенона Носковського зазнала значних втрат. Втім, у чоті Галечко завдяки волі хорунжої були врятовані «найменші і наймолодші» хлопці, весь курінь.
«Кулі як рій бджіл, що висипався у ясний сонячний день, бренять кругом мене. Мені це чомусь байдуже… Тріскає шрапнеля. Хочеться мені сміятися, кепкувати з неї», – так описувала свій воєнний досвід відважна воячка.
Фото: zaxid.net
Після закінчення війни Софія не могла повернутися до навчання, бо мала проблеми із зором. Вона не уявляла свого життя без військової служби. Тому постійні переведення у тил і пізнішу заборону воювати на фронті сприймала дуже болісно.
«Якби Ви знали, як страшно тужу за життям в поли і як мені тут гірко жити. Прошу, вступіть до мене до кадри, дуже хотіла б побачитись з Вами. Ось кінець буде таким мабуть, як 3-х товаришів з кадри, які сами збожеволіли, або – пальну собі в лоб. Мені прямо страшно тут. Дурію. Се не фрази, але дійсно жити тут не годна. Як я Вам всім завидую. Се підло так когось викинути по два роки служби. Не знаю, за що я так мучуся», – писала хорунжа до поручника УСС Романа Сушка в листі від 22 липня 1916 року.
Ці події морально підкосили Софію Галечко. Виснажена фронтовими хворобами та глибоко пригнічена трагічними звістками з фронту, влітку вона навідала свою посестру Олену Степанів. Софія перебувала у повному розпачі.
Влітку 1918 року її життя обірвалося – тіло відважної військової знайшли в річці Бистриця поблизу села Пасічна, куди вона приїхала провідати ще одну подругу-стрільчиню, Ольгу Підвисоцьку. На похороні офіцерки січові побратими співали впродовж всієї процесії. Попрощатися прийшли не лише січовики, але й австрійські старшини та багато місцевого населення.
«Фельдфебель враз з своїми вояками збудував з військового воза караван і на ньому спочила труна. Вояки несли корогви та хрест… Після відправи панахиди хор наш відспівав “Вічная памʼять” та стрілецьку пісню “Видиш, брате мій”. Грабарі почали засипати могилу, кожний з нас кинув тричі землю на прощання з дорогою покійницею, відмовили ще молитви та залишили хорунжу УСС Софію Галєчко на вічний спокій у тих Карпатах, що їх так хоробро вона недавно боронила», – згадував її сучасник Михайло Демʼянчук.
Фото з книги «Українські січові стрільці. Жінки в УСС» (Збірка п’ята. За ред. Я. Онищука)
Після смерті Софії відомий прозаїк та січовий стрілець Микола Угрин-Безгрішний створив драму «Софія Галечко», яка з успіхом була поставлена на всіх сценах Галичини. Згодом польська влада заборонила інсценізацію твору за «…українські самостійні й націоналістичні заклики і зневагу до одноцілості польської держави».
Лише у 1990 році на могилі Софії Галечко в с. Пасічна на Івано-Франківщині зʼявився памʼятник, де на камʼяній брилі і бронзовому барельєфі зображене молоде обличчя відважної офіцерки Галечко у військовій формі із підписом:
«За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ».
Фото: volya.if.ua
Історія Софії Галечко – це історія жінки, яка випередила свій час. Вона взяла до рук зброю понад століття тому, хоча так і не застала незалежної України. Сьогодні її сучасні наступниці, ламаючи стереотипи та долаючи схожі виклики, так само зі зброєю в руках захищають рідну землю, продовжуючи справу першої української хорунжої.
Джерела:
1. Бежук О. Софія Галечко: «оригінальний хорунжий» чи «шляхетна людина»? [Електронний ресурс] / Ольга Бежук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Сер. : Гендерні дослідження. – 2017. – Вип. 3. – С.14–24. – Режим доступу : https://nibu.kyiv.ua/media/uploads/2021/05/06/mlrbpv.pdf. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 25.10.2026.
2. Липовецький С. Жінка на війні: «Уважала це за свій обов’язок щодо українського народу» [Електронний ресурс] / Святослав Липовецький // Історична правда: [сусп.-іст., наук.-попул. онлайн-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/03/17/159163/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 17.03.2021. – Дата звернення : 25.10.2026.
3. Мосьондз О. Софія Ґалечко – перша українська жінка-офіцер [Електронний ресурс] / Ольга Мосьондз; за мат. ЗМІ та спеціалізованих видань // АрміяINFORM : [онлайн-медіа Міністерства оборони України]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://armyinform.com.ua/2021/05/06/sofiya-galechko-persha-ukrayinska-zhinka-oficzer/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 06.05.2021. – Дата перегляду : 25.10.2026.
4. Шиян О. «Оригінальний хорунжий» Софія Галечко. Що згадували про 24-річну офіцерку УСС її побратими [Електронний ресурс] / Орися Шиян // ZAXID.NET : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://zaxid.net/sofiya_galechko_tsikavi_fakti_pro_ofitserku_ukrayinskih_sichovih_striltsiv_foto_spogadi_n1609525. – Назва з екрана. – Дата публікації : 03.05.2025. – Дата звернення : 25.10.2026.
