Ілюстрація згенерована за допомогою ШІ
Повномасштабна війна змінила карту України не лише лінією фронту, а й призначенням багатьох її територій. Однією з них стала Кінбурнська коса – місце, де сьогодні природа і війна існують поруч. Ще кілька років тому її піщані дороги були випробуванням для туристів та місцевих жителів, а тепер вони стали ареною складних бойових операцій, де успіх залежить не лише від мужності військових, а й від сучасних технологій.
Географія як випробування. Кінбурнська коса – вузький піщаний півострів на півдні Миколаївської обл., який омивають води Чорного моря та Дніпровсько-Бузького лиману.
Схема розташування Кінбурнської коси. Фото: Вікіпедія
Це один із найунікальніших природних куточків України, де десятки кілометрів піску, солоних озер і заболочених ділянок створюють ландшафт, майже не змінений людиною. До повномасштабної війни на Кінбурнській косі не було традиційних автомобільних доріг. Основними шляхами залишалися піщані колії, якими могли впевнено рухатися лише позашляховики. Коса завжди випробовувала тих, хто вирушав у дорогу. За словами військових: «…навіть у мирний час не кожен водій міг туди доїхати». А місцеві завжди жартували, що «…Кінбурн починається там, де закінчується асфальт».
Краєвид на Кінбурнській косі. Фото: Wikimedia.org / Віктор Красюк
2022 рік – окупація Кінбурнської коси
Саме ця унікальна місцевість стала одним із найбільших викликів для військових. Контроль над нею давав російським військам одразу кілька важливих переваг:
- вихід із Дніпровсько-Бузького лиману;
- спостереження за морською акваторією;
- загроза українському судноплавству.
Порт та база відпочинку «Кінбурн Еліт», де базуються підрозділи рф. Фото: Радіо Свобода
З Кінбурнської коси противник міг обстрілювати Очаків – місто, де розташована база Центру морських спеціальних операцій Військово-Морських сил України. На півострові окупанти облаштували:
- бетонні укріплення;
- спостережні пункти;
- артилерійські позиції;
- засоби радіоелектронної боротьби;
- станції керування безпілотниками.
Окопи біля берегової смуги Кінбурнського півострова, ближче до села Покровка. Фото: Радіо Свобода
Контроль над Кінбурнською косою дозволяв російському командуванню прикривати підступи до тимчасово окупованих територій і розглядати цей район як плацдарм для подальшого просування на півдні України, зокрема в напрямку Одеси.
2022-2025 роки постійний тиск і виснаження російського угруповання
Попри складний рельєф і вигідне для оборони розташування півосторову, ЗСУ не дозволили противнику почуватися там у безпеці. Протягом цих років артилерія, авіація, морські й повітряні безпілотники систематично завдавали ударів по російських позиціях. Під вогнем опинялися склади боєприпасів, командні пункти, техніка, засоби ППО, логістика та місця зосередження особового складу.
Поступово Кінбурнський напрямок перетворився на територію постійного вогневого контролю, де противник був змушений регулярно змінювати позиції, посилювати маскування та витрачати значні ресурси лише для утримання плацдарму.
У серпні 2024 року українські оборонці здійснили рейд на окуповану Кінбурнську косу, під час якого було знищено ворожу техніку, укріплення та особовий склад.
Відео: Синьо-жовтий прапор знову замайорів над Кінбурнською косою!
Кожна операція, рейд і вогневе ураження не лише послаблювали російське угруповання, а й допомагали відпрацьовувати нові тактичні рішення та вдосконалювати застосування БПЛА. Накопичений досвід, постійний пошук ефективніших способів та виконання завдань стали підґрунтям для проведення унікальної місії на півостові.
2026 рік – перша висадка робота на окупований берег
У липні 2026 року ЗСУ зробили ставку на нову тактику – передати машинам виконання завдань, пов’язаних із найвищим ризиком для військовослужбовців.
Це рішення отримало практичне втілення під час операції на Кінбурні. Підрозділ безпілотних систем 123 окремої бригади територіальної оборони доставив наземний роботизований комплекс (НРК) на тимчасово окупований берег за допомогою безекіпажної морської платформи. Після висадки машина одразу розпочала роботу. Таким чином, два різні типи автономних засобів були залучені до виконання одного бойового завдання.
За словами оператора НРК 123-ї окремої бригади ТрО: «…це дозволило уражати ворожі позиції, проводити диверсійні місії без ризику для особового складу та створювати для противника нову загрозу, яку неможливо вчасно виявити електронними мапами спостереження».
Ілюстрація згенерована за допомогою ШІ
Деталі цієї унікальної операції не розголошуються, однак сам факт її успішного виконання став важливою демонстрацією нових можливостей українських оборонців.
У 1-му батальйоні безпілотних систем наголосили: «Це не просто технічний експеримент. Це новий підхід до війни, де ризик для людини бере на себе машина. Це результат командирського бачення, системної підготовки та сміливості екіпажів».
Опубліковані військовими кадри дозволяють побачити, як проходило виконання цього завдання.
Відео: Світ такого ще не бачив: український робот вперше висадився на окупований берег на Кінбурнській косі
Реалізацію операції забезпечив 1-й батальйон безпілотних систем 123 окремої бригади територіальної оборони. Загальне керівництво здійснювали:
- командир 123 ОБр ТрО полковник Олег Макуха;
- командир 1-го батальйону безпілотних систем майор Денис Гіпік.
Полковник Олег Макуха. Під час проведення операції обіймав посаду командира 123 окремої бригади територіальної оборони. Фото: Суспільне Миколаїв.
Бойова платформа сучасної війни. Яку саме наземну платформу використали під час виконання бойового завдання, офіційно не повідомляється. Водночас низка військових аналітиків припускає, що це могла бути «Рись» української компанії Roboneers. Оприлюднені кадри демонструють ознаки, схожі з конструкцією цієї платформи.
«Рись» оснащена:
- бойовим модулем Wolly 7.62;
- дистанційною системою керування, яка дозволяє оператору вести вогонь із безпечної відстані;
- кулеметом КТ-7,62, що забезпечує ефективне ураження цілей на дистанції до 1 000 метрів.
Унікальна операція ЗСУ на Кінбурнській косі стала показовим прикладом того, як роботизована техніка переходить від допоміжних функцій до безпосереднього виконання бойових завдань. Якщо раніше наземні платформи переважно використовували для доставки спорядження, боєприпасів чи евакуації поранених, то тепер їх залучають до ураження цілей та виконання завдань у найбільш небезпечних зонах.
Дистанційно керований бойовий модуль під час бойового завдання. Фото: Мілітарний
Про стрімкий розвиток цього напряму свідчать і масштаби виробництва. Якщо у 2025 році в Україні було виготовлено близько 10 тис. НРК, то у 2026 році планується випустити вже 50 тис. таких машин. Це означає, що безпілотні наземні платформи стають одним із ключових елементів української оборонної стратегії, а їхня роль на полі бою зростатиме з кожним роком.
