Відновлення природних екосистем без втручання людини, рідкісні види тварин і наслідки військових дій для довкілля – усе це можна досліджувати на території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Вже кілька десятиліть ця місцевість являє собою величезну біологічну лабораторію просто неба.
Попри значну віддаленість від Херсонщини, ця природоохоронна установа має безпосередній зв’язок з одним із найвідоміших заповідників півдня України – Біосферним заповідником «Асканія-Нова» імені Ф. Е. Фальц-Фейна Національної академії аграрних наук України.
Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник створили 26 квітня 2016 року, до 30-х роковин Чорнобильської катастрофи. Його площа становить 226 тисяч гектарів, а територія охоплює значну частину зони відчуження. Це найбільший за площею біосферний заповідник України.
На початку повномасштабного вторгнення російські війська зайшли до зони відчуження з боку Білорусі. Співробітники заповідника змогли повернутися до роботи лише влітку 2022 року. Після окупації вони виявили розграбовані приміщення та втрату обладнання, необхідного для наукових досліджень. Нині серед загроз для природних комплексів – пожежі, спричинені падінням російських безпілотників, а також забруднення ґрунтів і водойм пальним.
Водночас Чорнобильська зона відчуження має виняткове природоохоронне значення. Тут збереглися природні комплекси, характерні для Полісся минулих століть. На території заповідника зафіксовано понад 1200 видів дикорослих рослин, а десятки видів флори й сотні видів тварин потребують особливої охорони. Серед них – чорний лелека, орлан-білохвіст, європейська рись і численні види кажанів.
Особливе місце в історії заповідника займають коні Пржевальського. У 1998 році їх завезли сюди з «Асканії-Нової» в межах експерименту з відновлення екосистем Полісся. Початкова група налічувала приблизно 22–30 тварин, а нині популяція становить близько 120 особин. Цей приклад демонструє, як природоохоронні установи різних регіонів України можуть бути пов’язані спільними науковими проєктами зі збереження біорізноманіття.
Відсутність постійної присутності людей сприяла відновленню популяцій багатьох диких тварин у зоні відчуження. Водночас науковці заповідника спростовують поширені міфи про тварин-мутантів: природне багатство цієї території пояснюється передусім тим, що людина практично повністю припинила тут господарську діяльність.
Більше про становище заповідників та національних парків України під час бойових дій читайте на сайті Центру екологічної інформації нашої книгозбірні у розділі «Екологія під час війни» за цим посиланням.
