Ілюстрація: Verbum
В Україні, де війна змінила життя мільйонів людей, питання горя стало особливо актуальним. Однак не всі готові відкрито обговорювати й працювати із цією темою. Суспільство часто ігнорує або не надає достатньої уваги процесу горювання, що може мати серйозні наслідки для психічного здоров’я.
Українці стільки втратили, що в нас накопичилася нескінченна кількість горя. Не дивно, що у відповідь на питання «що робитимеш після перемоги?», багато хто відповідає «ляжу й буду плакати». Всі ми утримуємо біль в собі, що горювати не на часі, треба триматися, плакати будемо після перемоги. Але заблоковане горе виснажує і руйнує, тому поговоримо про культуру горювання.
Що таке горе з погляду психології?
Горе, горювання – це реакція на втрату. Це може бути втрата чого завгодно, що має для нас значення: від цінних речей до складових нашої ідентичності. Хоча ми часто розрізняємо втрати на «великі» та «малі», «об’єктивні» та «суб’єктивні», для нашої психіки важливіше, наскільки сильний емоційний зв’язок ми мали з тим, що втратили. У світлі цього підходу, якщо порівняти людину, яка втратила роботу, і дитину, яка розлучилася з улюбленою іграшкою, обидві можуть відчувати подібний масштаб горя.
В умовах війни горе стає складнішим. Перше, на що варто звернути увагу, – це збільшення кількості втрат, які припадають на одну людину за одиницю часу. Ця непереборна кількість втрат стає майже незносною.
Одночасно поділ горя на «справжнє» та «незначне» стає набагато жорсткішим. Горювати про нерозділене кохання публічно може викликати диво та сором. Стосовно цього, звичне вираження «Мені боляче, але я в відносній безпеці, мої близькі живі» звучить дивно. Знецінювання власного горя чи сором за горе розповсюджується серед нас: «Я втратив справу свого життя, але мій дім цілий», «ми втратили дім, але ми живі». Це лише кілька прикладів.
Більшість з нас постійно повторює собі та одне одному: «Горювати не на часі! Плакати будемо після перемоги!» Але часи змінюються, і тепер усе стає складніше.
Що таке культура горювання?
Хороша психологічна культура горювання в суспільстві – це можливість виявляти і проживати емоції там і тоді, де вони виникають. Не приховувати їх і не відкладати «до кращих часів» або «після перемоги». Нам потрібні місця й активності, які дозволяють виразити колективне горе. Не лише в храмах чи на меморіалах, не лише в психотерапевтичних групах, а й, наприклад, на концертах. Якщо художник чи публічна особа готова брати на себе цю функцію, створюючи простір для колективного горя, – це надзвичайно ціно.
Нам потрібно більше прикладів здорового горювання в публічному просторі. Більше можливостей виражати і виходити з прихованого. І нам варто внести в публічний простір думку, що горювати можна й потрібно починати вже, а не відкладати на потім.
Скільки часу потрібно на горювання?
Визначеного часу, який людина може витратити на проживання горя – немає. Переживання горя та втрати – процес не лінійний, хоча з часом в процесі горювання може ставати легше, сильні відчуття смутку та болю можуть повертатися знову і знову. Душевні переживання можуть посилюватися в день народження та день смерті близької людини, в певних обставинах, які нагадують вам про втрачене. Меланхолія може заскочити під час перегляду фільму або старих фотографій, випадкової пісні, яка нагадає про минуле, або запахів, що переносять в щасливі миті.
В моменті, коли ми стикаємось з втратою, ми ніби наповнюємося нею. Смерть, розставання, переїзд, втрата дому – все це стає більшою частиною нас, ми ідентифікуємо себе з втратою, набуваємо статусу вдови чи вдівця, переселенця, людини, що не має дому. З часом ця втрата не стає меншою, однак люди, події, рутина, нові зв’язки здатні робити нас більшими за втрату. Мозок вчиться, формуються нові нейронні зв’язки, й людина більше не ідентифікує себе лише як таку, що зазнала втрати. Однак цей процес потребує часу і внутрішніх сил.
Психологи визначають горювання понад пів року – як стійкий розлад горювання. Цей стан можна визначити, якщо:
⦁ Людина постійно орієнтується на померлого.
⦁ Має навя’зливі думки про смерть.
⦁ Має сильні сумніви щодо майбутнього і себе в ньому.
⦁ Відчуває, що життя вже не має сенсу.
Відмінність розладу горювання від горювання в тому, що емоції з часом лише погіршуються, людина заглиблюється в них і більше не може жити звичайне життя. Така людина не може знайти шлях до відновлення й продовжує концентруватися на втраті. У такому випадку варто звернутись до фахівця з психічного здоров’я. Задача психолога чи психотерапевта – запідозрити розлад і перескерувати до психіатра, а також підібрати схему психотерапії, яка допоможе пережити цей етап та впоратися з емоціями.
Як подолати смуток?
Подекуди, стикаючись із втратою, ми можемо відчувати, ніби життя скінчилося. Туга, сум, смуток за померлим – переживання можуть бути всеохопними. Важливо давати волю будь-яким емоціям і пам’ятати, що всі вони доречні у цій ситуації. Просіть підтримки у близьких й орієнтуйтесь на тих людей, які дійсно можуть вас підтримати так, як потрібно вам.
- Говоріть про свою втрату з тими, хто вас любить. Говоріть про те, як ви ставилися до померлого, як вам боляче через відсутність дому, про сум за колишньою роботою. Дайте місце своїм почуттям і звертайтесь до тих, хто вас чує.
- Поясніть собі, що ваша втрата – важлива. Вас можуть засуджувати за нібито надмірне горювання, особливо якщо ви втратили домашню тварину, або вас звільнили з роботи – суспільство схильне недооцінювати ці втрати. Жінки, що втратили вагітність, часто бояться говорити про свої почуття. Іноді вони відчувають провину, однак важливо пояснити насамперед собі, що ваша втрата має значення, й що ви не винні у тому, що сталось.
- Приймайте всі свої почуття. Ви можете злитися на людину, що загинула, бо вона в цей момент опинилась в небезпеці. Однак, ця злість не скасовує вашої любові. Ви можете відчувати зневіру, якщо втратили роботу. Люди, що покинули дім через бойові дії або окупацію, можуть відчувати провину. Всі ці відчуття є нормальними під час горювання, їм треба дати час та місце.
- Добре, якщо ви зможете розділити переживання з близькими, однодумцями, розповісти про це психологу, або ж записати думки у щоденник. Для людей, які втратили близьких, існують групи підтримки. Такі ж групи можуть знайти й батьки, чия дитина померла до чи після народження. Групи у форматі «рівний-рівному» формуються з людей, які переживали схожу втрату й підтримують одне одного. Крім того, допомогу можна отримати в межах психотерапевтичних груп, ведучими яких є психотерапевти.
Якщо ви переживаєте невизначену втрату (ваші близькі поруч, але їхня ідентичність змінена, до прикладу, внаслідок хвороби Альцгеймера; близькі зниклі безвісти), важливо об‘єднуватися з іншими родичами, з якими ви можете поділитись спогадами про близьку людину або приєднуватися до груп підтримки, які створені людьми, що переживають подібний досвід.
Піклуйтесь про себе та людей поруч. Особливо, коли переживаєте спільну втрату. Дотримуйтеся рутини та ритуалів, спробуйте їсти більш корисну їжу, звертайтеся до лікаря за необхідності. Горювання може нашкодити нашому тілу, тож дбайте про нього, підтримуйте себе.
Допомагайте іншим, якщо можете: спільне волонтерство, участь у благодійних заходах може підтримати вас, показати, що ви не самі у переживаннях, дати відчуття значущості. Батьки, що втратили дітей, часто знаходять себе у групах підтримки людей зі схожими втратами.
Розповідайте про свої переживання публічно, якщо відчуваєте в собі сили. Текст або відео для соціальних мереж може впливати на інших, стати для них і для вас підтримкою.
Пам‘ятайте тих, кого втратили, вшановуйте їх. Відвідування місця поховання, збори в сімейному колі, спільні поїздки в місця, які пов‘язані з людиною – всі ці ритуали здатні полегшити біль утрати. Кожна людина і родина може мати свої, зрозумілі лише для них ритуали. Загальнонаціональні втрати ми вшановуємо щоденною хвилиною мовчання о дев‘ятій ранку. Такі ритуали, як зупинка перед траурним кортежем, участь у похованні, відмічання річниць загибелі – спосіб не лише пережити горювання, а й віддати шану та зберегти колективну пам‘ять.
Як підтримати людину, що горює?
Жоден з нас не мусить проходити важкі періоди на самоті. Проте бути поруч з людиною в горі може бути важко, іноді – нестерпно. В моменті втрати людина може проявлятися неочікувано навіть для близьких – завмирати, плакати, кричати, гніватися, винуватити інших і себе. Важливо дати людині прожити всі емоції, бути поруч, дати їй свободу дій, водночас стежити, щоби вона собі не нашкодила.
Коли близька людина стикається зі смертю, ви можете запропонувати фізичну допомогу – оформити документи, організувати похорон, якщо це доречно. Якщо в людини є неповнолітні діти, запропонуйте побути з ними, поки вона залагодить питання поховання. Можна запропонувати також допомогу з простими побутовими речами.
Складніше бути поруч тривало, проживати горювання разом, поділяти почуття, допомагати впоратися з емоціями. В жодному разі не кажіть щось на кшталт: «заспокойся», «не плач», «скільки можна вже страждати». Не намагайтеся підбадьорити й відвернути увагу людини, якщо вона про це не просить. Спробуйте спитати: «Що я можу зробити для тебе?», «Як я можу тебе підтримати зараз?». Якщо людина не може визначитись, пропонуйте варіанти: обійми, розмова, мовчання, спогади, спільний відпочинок, робота по дому.
Не тисніть і не підганяйте в почуттях того, хто горює. Кожен проходить горювання по-своєму. Не давайте марних обіцянок, не кажіть, що все буде як раніше, не наполягайте, щоби вдова «вже знайшла собі когось» – це щонайменше нетактовно. Натомість валідуйте почуття людини – кажіть, що все, що вона зараз переживає, – це нормально. Людина під час горювання найбільше потребує безпеки й прийняття, тож якщо можете, створіть для неї ці умови.
Особливо приділяйте увагу людині, чия втрата може бути непроговорена або стигматизована. Якщо це втрата майна, ми можемо чути: «Ще заробиш», або «Принаймні ти живий» – уникайте таких суджень, що знецінюють. Ми не знаємо, скільки часу людина заробляла на житло чи автівку та яких ресурсів доклала до цього. Тож для декого втрата майна може відчуватися як втрата значущої частини життя. Окрім того, втрата житла чи машини може вплинути на фінансовий стан, безпеку, можливість бути автономними, пересуватися, працювати.
Втраті домашньої тварини також може приділятись недостатньо уваги. Для кожного, хто втратив домашнього улюбленця, це були набагато більше, ніж «це ж просто кіт» або «просто пес». Скажіть, що ви знаєте, наскільки важливою для людини була ця тварина, запропонуйте разом подивитися відео чи фото, замовте пам’ятну дошку на місце поховання. В жодному разі не пропонуйте одразу ж завести нову домашню тварину та не кепкуйте над смертю улюбленця або процесом горювання.
Переживання горя та втрати – індивідуальний процес. У будь-якій підтримці важлива щира емпатія – розуміння почуттів іншого та їх розділення. Емпатія – це навичка, що розвивається з часом, коли ми вчимося розуміти свої й чужі емоції, терпляче ставимося до сліз і прагнемо поділяти радість. Якщо ваших ресурсів недостатньо, ви завжди можете визначити, скільки часу і сил ви можете виділити, щоби побути поруч з людиною у горюванні. Щире співчуття можна висловити за одну хвилину, так само як і пораду: «досить вже плакати», що знецінює почуття людини. Однак, саме співчуття, а не знецінення, здатне підтримати людину у горюванні.
Ілюстрація: MH4U
Проживаючи горе, головне – не опиратися йому та не боротися з цими почуттями. Лише так можна пережити важкі часи, після яких настане полегшення.
Використані джерела:
- Алчанова О. Час прожити горе: чому ми відчуваємо смуток і що робити, якщо цей стан не минає [Електронний ресурс] / Олена Алчанова // МН4U : [вебсайт проєкту про психічне здоров’я]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.mh4u.in.ua/shukayu-dopomogu/chas-prozhyty-gore-chomu-my-vidchuvayemo-smutok-i-shho-robyty-yakshho-czej-stan-ne-mynaye/ – Назва з екрана. – Дата публікації : 30.04.2025. – Дата звернення : 08.12.2025.
- Горювання і скорбота : психологічна допомога [Електронний ресурс] // Право на захист : [вебсайт благодійного фонду] . – Електрон. дані . – Режим доступу : https://krivbass.city/news/view/zalishatis-lyudmi-shho-take-kultura-goryuvannya-ta-yak-ukraintsyam-prozhivati-gore-v-umovah-vijni . – Назва з екрана. – Дата публікації : 27.04.2024. – Дата звернення : 24.11.2025.
- Гриценко О. Залишатись людьми: що таке “культура горювання” та як українцям проживати горе в умовах війни [Електронний ресурс] / Олена Гриценко // krivbass city : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://krivbass.city/news/view/zalishatis-lyudmi-shho-take-kultura-goryuvannya-ta-yak-ukraintsyam-prozhivati-gore-v-umovah-vijni – Назва з екрана. – Дата публікації : 27.04.2024. – Дата звернення : 08.12.2025.
- Проживання горя в Україні: як впоратись із втратами у часи війни [Електронний ресурс] // РУБРИКА : [вебсайт інтернет-вид. медіа рішень]. – Електрон. дані. – Режим доступу https://rubryka.com/2024/07/23/prozhyvannya-gorya-v-ukrayini-yak-vporatys-iz-vtratamy-u-chasy-vijny/ – Назва з екрана. – Дата публікації : 23.07.2024. – Дата звернення : 08.12.2025.
