Публій Карнелій Тацит стверджував, що вони мешкали на півночі та сході Карпатських гір. Славнозвісний Птолемей називав їх дуже великим племенем і стверджував, що вони проживають на узбережжі Венедської затоки (нині Балтійського моря). Геродот, перелічуючи племена Балтійських земель, називає їх «енетами». [5.]. Європейські науковці пов’язують з ними зарубинецьку культуру. [1.].
Деякі науковці пов’язують з ними київську археологічну культуру, деякі стверджують, що саме з ними необхідно пов’язувати черняхівську археологічну культуру, а дехто намагається пов’язати з ними нині відому зубрицьку археологічну культуру. [10.].
Зважаючи на твердження знаних і не особливо знаних наукових світил ми схильні прив’язувати їх до українських земель. І певно, слід погодитися з тим, що на широких просторах від Балтійського моря до Карпат, від річки Одри до славетного Славутича (Дніпра) мешкали пізньозарубинецькі племена під загальною назвою ВЕНЕДИ.
Вене́ди. Саме під такою назвою згадуються слов’яни в античних джерелах. Етимологія назви племен не менш цікава, ніж географія їх проживання. Вважається, що корінь слова походить від протоіндоевропейского «вен», що перекладається як: «прагнути», «бажати» або «кохати».[3.].
Про венедів ви зможете прочитати у творах Страбона, Плінія Старшого, Йордана та Клавдія Птолемея. У ХІХ столітті нашої ери про венедів заговорив і відомий археолог Вікентій Хвойка.
Так у 1899 році на Батуровій горі поблизу села Зарубинці Канівського району Черкаської області, виявивши великий могильник з тілоспаленням, вже нам відомий по статтях про Трипільську культуру вчений археолог Вікентій Хвойка відкрив для цивілізованого світу цікаву за своїм змістом і привабливу за науковою концепцією ЗАРУБИНЕЦЬКУ АРХЕОЛОГІЧНУ КУЛЬТУРУ.[1.].
І якщо дехто із сучасників Вікентія Хвойки сумнівався, що відкриття колеги може претендувати на вагому системну знахідку, подібної до ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, то наполегливі пошуки всюдисущого чеха призвели до низки знахідок таких самих подібних могильників у Придніпров'ї: у Ржищеві, Пищальниках, Пухівці, Погребах, Вишеньках та Бортничах. [2.]. Що в результаті не залишало заздрісникам нічого іншого як погодитися із твердженням відомого науковця про відкриття нової археологічної культури, яка поширювалась у кінці I тисячоліття до нашої ери та на початку I тисячоліття нашої ери на теренах Прип'ятського Полісся, верхнього і Середнього Подніпров'я. А дослідники витоків слов’янства наполегливо рекомендують пов’язувати мистецькі досягнення ВЕНЕДІВ саме із ЗАРУБИНЕЦЬКОЮ АРХЕОЛОГІЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ.[9.].
Як стверджують автори Вікіпедії: «Цій культурі були притаманні заглиблені в землю житла, що мали площу 18-20 метрів квадратних. При споруджені було використано техніку дерев'яно-каркасного будівництва. Двосхилі дахи покривали соломою, очеретом або жердинами. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.» [4.]. Що співпадає зі способом життя та особливістю феноменальних жител венедів. Далі читаємо: «Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку та ячмінь. Також вирощували й розводили корів, свиней, коней та дрібну рогату худобу». [4.]. Венеди намагалися не ворогувати, на скільки це було можливим, із сусідами. Були налагоджені торгово-економічні відносини з грецькими містами-колоніями та скіфами. Вони торгували зерном і м’ясом. Купували золоті прикраси у греків та скіфів. [6.]. Серед мистецьких досягнень венедів можна вважати, окрім традиційних гончарних та ткацьких виробів, ще й ювелірні прикраси з привозної бронзи. Їм був відомий метал, проте самі вони його не обробляли, купували у сусідів.[8.].
Продовжувачами досліджень Вікентія Хвойки виявились українські археологи Олександр Спицин, Микола Біляшівський та інші. Важливою віхою підтвердження наукового відкриття Вікентія Хвойки стали знахідки українських радянських археологів на околицях Києва у селі Корчуватому (1940-1941 рр.). [2.]. Ми для прикладу подаємо посудину, знайдену саме у селі Корчуватому. Погугливши Ви також можете знайти підтвердження нашої версії, прочитавши ще й таке: «На території Верхнього Придніпров'я, між гирлами Березини та Сожу, на початку 1950-х років були виявлені численні зарубинецькі пам'ятки. У поселеннях і могильниках на берегах Прип'яті було виявлено близько 40 пам'яток. Методом розкопок було повністю досліджено могильники Велемичі І та II, значні роботи проведено на могильниках Воронине, Черськ, Отвержичі, Ремель.» [4.]. Тож сумніви, якщо вони у когось були, мають вже розсіятися, коли вчитаємося у таке: «…дані мовознавства, типологічна близькість зарубинецьких пам'яток з київською культурою III-V ст. Р.Х. та культурами ранньосередньовічних слов’ян V-VII ст. Р.Х. – пеньківською і колочинською – дають підстави вважати зарубинецьку культуру ранньослов’янською». [2.]. (Цитата з книги «Археологія України» І.С. Винокура, Д. Я. Телегіна)
Вене́ди. Саме так називали німці усіх сусідніх їм слов’ян. Гуни, авари та римляни намагалися підкорити венедів, проте лише готам у IV столітті нашої ери вдалося підкорити незламних венедів. [7.]. І то не всіх. Частина з них відійшла до союзу слов’янських племен під загальною назвою АНТИ. Про них ми з Вами спілкувалися у попередній статті.
Тож долучайтесь до нашого проєкту «Українська культура: Пізнаємо своє». Шануймо своїх пращурів. Будьмо ревними захисниками славної спадщини українського народу. Слава Україні!
Список використаної літератури:
- Баран В. Д., Баран Я. В., Зарубинецька культура. Історичні витоки українського народу. — Київ: Генеза, 2005. − 208 с.
- Винокур І., Телегін Д., Археологія України. — Київ: Вища школа ,1994.. — 318с.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови/Кер. Вид проєкту П.М. Мовчан, В.В. Німчук, В.Й. Клічак. — Київ: Просвіта, 2005. — 1332с.
- Венеди [Електронний ресурс] :[текст]//Вікіпедія : [сайт] . — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B4%D0%B8. — Дата звернення 29.07.2024.
- Геродот. Історії в дев'яти книгах / переклад з давньогрецької А. Білецького. — Київ : Наукова думка, 1993.
- Давня історія України,У трьох томах. Том 3.Словяно-руська доба. — Київ: Інститут археології НАН України, 2000. — 709 с.
- Козак Д. Н. Венеди — Київ: Інститут археології НАН України , 2008.— 470 с.
- Козак Д.Н. Етнокультурна історія Волині (I cт. до н.е. – IV ст. н.е.). — Київ: Інститут археології НАН України, 1991— 170с.
- Лозко Г. Українське народознавство. — Київ: АртЕК, 2004.- 470 с.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — Київ : Либідь, 1997. — 464 с.
