Їхні ювелірні вироби і нині зачаровують увесь світ своїм витонченим, подібно до Китаю, смаком та своїм пишним, подібно до Греції, багатством в зображенні містичних грифонів та сирен, культових левів, пантер та коней, птахів та оленів з жертовно підігнутими ногами і багатими орнаментальними рогами.
Їхні вишиванки та прикраси наснажували античних поетів, їхні військові перемоги (як, наприклад, перемога скіфів над військами перського царя Дарія І у 514—513 pp. до н.е.) наснажували античних істориків подивитися розширеними очима на широкий волелюбний степ Північного Причорномор’я, де протягом тривалого часу (від VII століття до н. е. аж до другої половини III ст. н. е.) жив і розвивався могутній союз племен під спільною назвою СКІФІЯ.
Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н.е.). Наймогутнішим і найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи.
Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям — "царям", які очолювали скіфське військо під час походів. Влада "царів" передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наслідника все ще затверджувалися народними зборами.
На північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташовувалися скіфи-хлібороби (орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарювання доводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачів можна вважати прапращурами українського народу.
В працях Володимира Петрука «Велика Скіфія-Україна» та «Екзампай – сакральний центр Великої Скіфії» можна вчитатися і зрозуміти, чому Скіфський квадрат – символ ідеальної гармонійної країни, що за вченням Піфагора означало «досконалий моральний тетрагон», від грецького «тетра» – чотири. Тож маємо погодитися, що панівна еліта союзу племен-скіфів створила ідеальне моральне та духовне підґрунтя для тривалого існування поруч різних за своїми уподобаннями та ремісничими навичками людей.
Скіфи по собі залишили чимало культурних цінностей. І в цьому нам допомогли археологи. Робота археологів на Півдні України (розкопки царських могил таких, як Гайманова, Мелітопільська, Солоха, Товста, Чортомлик) та на землях української Кубані (розкопки царських могил таких, як Велика Близниця, Келермес, Костромська), починаючи від 1763 року, коли О. Мельґунов розкопав Литу Могилу біля Єлисаветграду (нині місто Кропивницький), дали свої результати. Світ наново відкрив для себе високі культурні досягнення пращурів українців. У похованнях найбідніших скіфів чоловічої статі археологи знаходили стріли, глиняний або дерев’яний посуд, у могилах жінок — дрібні прикраси із бронзи, намисто зі скла та пасти. У багатих похованнях археологами виявлено престижні речі: різноманітні види зброї, захисний обладунок, коштовні ювелірні вироби та, навіть, бронзові казани. У могилах знаті, окрім цього, трапляються скелети забитих коней і рабів, вишукані витвори мистецтва з дорогоцінних металів.
Тож культурний розвиток скіфів сягнув на вищий щабель у порівнянні від їхніх попередників – кіммерійців. Окрім ювелірних виробів наших пращурів ми маємо знати і про надзвичайно вишукану скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним візерунком, та скіфське декоративне мистецтво, в основі якого - зображення тварин. Цікавий вигляд мають також скіфські кам'яні статуї воїнів. Все це свідчить про те, що формування скіфської культури відбувалося у VII ст. до н. е. під знаком поглинення і засвоєння елементів культури попереднього населення Надчорномор'я — кіммерійців. Також, напевно, слід відзначити, що під час походів скіфів-кочовників за Кавказький хребет скіфи багато чого корисного перейняли від народів Азії.
Скіфи розвивалися. Розвивалися серед скіфів-ремісників і попередньо набуті види мистецтв: ковальство, гончарство, плетіння, прядіння і ткацтво. Набуває особливого значення сакральна вишивка на одязі воїна та на збруї коня воїна. Орнаментувалися деталі кінських вуздечок: налобники, наносники, нащічники, пронизки, пряжки, ворворки, псалії тощо. На початку І століття нашої ери у скіфів починають розвиватися такі види мистецтв як чеканки, лиття, тиснення або різьблення.
Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н.е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) — з міцними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н.е. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н.е. і було знищено готами.
На основі численних знахідок в розритих могилах скіфів чені зробили висновок про те, в що саме одягалися скіфи. Адже уявлення про зовнішність, одяг, озброєння скіфів дають численні зображення на срібному та золотому посуді та інших ювелірних виробах, знайдених у скіфських могилах. Скіфські чоловіки носили бороди, вдягалися в короткі кафтани, вузькі штани, шкіряні черевики. Голову прикривали повстяним башликом конічної форми. Одяг прикрашався хутром та орнаментом, для аристократії — золотими орнаментованими пластинами, число яких іноді сягало кількох тисяч. На довгому вбранні знатних скіфіянок та високому головному уборі було чимало золотих бляшок-нашивок.
До речі, завітавши до бібліотеки ви дізнаєтесь із книг цьогорічного ювіляра (13 лютого 2023 року йому виповнилося 80), кандидата історичних наук, письменника, відомого скіфознавця Володимира Петрука про священний смисл «Меча Арея» і етимологію казкового Лукомор’я, а також пізнаєте джерела казок про Царівну Жабу та про сурового Діда Мороза зі Снігуронькою та хлопчиком Новим роком – усі ці персонажі були ще в скіфській культурі.
Мистецтво скіфів є одним з яскравих і самобутніх явищ світової кочівницької культури. Ми маємо наснажуватися здобутками наших пращурів та цінувати історичні здобутки прапраукраїнців.
Ми теж погоджуємось з мудрим зауваженням відомого філолога Галини Лозко: «Безперервність етногенетичних процесів на теренах нашої Батьківщини дає право українцям вважати себе, певною мірою, й нащадками (принаймні у вимірі етнокультурогенезу) тих народів і цивілізацій, які побутували тут впродовж кількох тисячоліть та творили свою власну культуру й передавали її нащадкам.
Адже не дивує нас те, що греки називали «скіфами» всі племена Північного Причорномор’я, аж до нашого державного періоду Русі. Навіть воїнів великого Київського князя Святослава Хороброго, який воював з Візантією в Х ст., називали «скіфами». Отже, ця давня, ще антична, традиція зберігалась нашими сусідами триваліше, ніж у нас в Україні, здавленій імперськими ідеологічними лещатами.»
Будьмо гідними своїх пращурів! Шануймо свою історію! Не соромтеся заглядати в енциклопедії та до українських бібліотек. В Храмі знань Вам допоможуть пізнати своє.
