Феномен примітивної культури ТАВРІВ
Деякі вчені вважають їх прибульцями з Кавказу. Деякі дослідники стверджують, що вони – нащадки давніших місцевих племен і пов’язують їх з Кизил-Кобинською культурою. Деякі історики пов’язують їхнє існування з фракійцями, а дехто – навіть з піратами островів Егейського та Середземного морів. Геродот їх називав «скіфами-орачами», проте вони хоч і співпрацювали із царем скіфів Скілуром в боротьбі проти царя Боспору Мітрідата, проте вони самі себе називали виключно ТАВРАМИ.
ТАВРИ знані своєю самобутньою культурою, власними забобонами та жорстокими звичаями. Так-так! Таври в середині І тисячоліття до нашої ери малочисельними групами заселяли гори та узбережжя Криму. Їхні невеликі гірські селища інколи, навіть, були укріпленими. Але вони дуже відрізнялися від своїх сусідів.
По-перше, вони не торгували полоненими, хоча работоргівля в ті часи приносила немалі прибутки. Таври всіх полонених приносили в жертву богині Діві. Своїм переможеним ворогам вони традиційно відрубували голови та вивішували їх на палях навколо своїх храмів чи примітивних жител.
По-друге, хоча серед багатьох народів того часу вже активно розвивався рабовласницький лад і, навіть, створювались імперії з монархами, проте серед таврів традиційно тримався первісно-общинний лад. Серед таврів на верхів’я вшанування возносились родинні цінності. Померлих родичів таври ховали в сімейних гробницях з кам’яних плит.
В деяких з таких сімейних гробниць таврів археологи знаходили й поховальні дари – посуд, прикраси та зброю. Ранньому періоду таврів притаманні глиняні горщики, оздоблені гладеньким валиком. Із жіночих прикрас найбільше зустрічаються бронзові браслети та бронзові сережки.
Вони не гналися за розвитком цивілізації. Не використовували досягнення архітектури чи скульптури. Не будували великих Палаців, як то робили їхні сусіди – греки-колоністи. Жили вони у примітивних саманних землянках, або ж в печерах кримських гір. Не торгували таври своїми гончарними чи ткацькими виробами, як то робили трипільці. Не торгували зброєю чи ювелірними виробами, як то робили кіммерійці чи скіфи.
По-третє, вони жили за рахунок примітивного землеробства, скотарства та грабіжницьких воєн.
Проте, саме таврам знані античні письменники та художники присвячували свої твори. Для прикладу згадаймо хоча б драму Евріпіда «Іфігенія в Тавриді» чи то драму Антифана «Скіфи і таври».
Якщо загуглите таврів то прочитаєте й таке, що «візантійський історик Х століття нашої ери Лев Диякон вживав ім’я «тавроскіфів» як один із синонімів до «росів»».
Причесали і надали позитивного іміджу Таврії вже класики української літератури ХХ століття Олесь Гончар (роман «Таврія» (1952 р.)), Микола Братан (збірка поезій «Смаглява Таврія» (1961 р.)), Василь Мелещенко (вірш «Таврія») та ін. На честь Таврії державні мужі в минулій і в сучасній Україні називали вулиці та селища, містечка та великі мікрорайони обласних центрів, магазини і ларьки, видавництва та газети, фестивалі та конкурси. Український автопром, навіть, винахід конструкторів ЗАЗу назвав ніяк не інакше, а саме «Таврія».
Дійсно, таври позитивної слави зазнали вже через десятки століть після завершення свого існування. А, можливо, в цьому і є сенс самобутньої, ні на кого не схожої, культури таврів, котра хоча б якось, та й надала поштовх для розвитку великої української культури.
